Розуміється, в певних центральних місцях того великого царства подібні розважання значать для людини лише одне: смерть. Але все таки, коли там не знайдеться нікого, хто ці ясні істини зрозумів би, майбутні походи майбутніх гітлерів не зупиняться на Кавказі і Волзі ...
В моєму архіві цілі купи подібних листів. Вони налітали з того простору спонтанно, мов вітер. Хто їх посилав, чому посилав і чому якраз до мене? Інколи до болю зворушливі, інколи трагічні, інколи скарга, інколи підлабузництво, інколи доноси.
З найрізноманітнішою кількістю найнесподіваніших справ і проблем, які годі переказати. Ось, наприклад, зразок стилю, мови і наставлення такого листа: "Добрий день, відомий український письменник Улас Самчук! Прийміть палкий український привіт! Будьмо знайомі: Іван Павлович М... коротенько свою біографію. Народився я 27. 7. 1923 року, в селі Ю. Новогеоргієвського р-ну, О. округи. З 1931 року почав ходити до школи в своєму рідному селі. Закінчив неповно-середню школу, а 1942 року в сусідньому селі І. закінчив середню школу. З приходом німецької армії староста села поставив мене на посаду листоношею. Робота, правда, не трудна, але я її виконую з честю. У вільний час читаю художню літературу, вивчаю німецьку мову, пишу вірші, п'єси, усмішки. Я вже маю 5 поезій, надрукованих у різних часописах. Одну з них Ви, мабуть, читали в ровенському журналі "Укр. Хлібороб" (серпень м-ць 1942). На сторінках часопису "Волинь" я вперше прочитав Ваші оповідання і статті. Яка сила прози! Яке надхнення! Я був дуже радий бачити Вас! Я здорово захопився Вашою творчістю, почав зберігати газети, де містилися Ваші твори. Я радів з того, що Ви український письменник. Я хочу разом з Вами співпрацювати, щоб Ви мені допомагали порадами, що треба читати, куди надсилати свої твори, критикували мої твори, я критики не боюся! Слава Україні! Ів. М ... " 3 дуже барокковим підписом.
В іншому листі він пише: "Сердечно прохаю Вас, щоб ми зав'язали міцну дружбу, пишіть Ви мені багато листів, а я Вам ще більше" ... І він дійсно писав і дійсно багато ... І навіть без моєї відповіді. Таких кореспондентів сотні. Деякі листи на багато сторінках з безконечними описами безконечних справ ...
І цілі тонни віршів. Наша земля винятково багата поетами і переважно такого звучання:
Сніг надворі, сніг у серці Простелив саван-покров, І в грудях, наче в озерці, Закував морозець кров.
І горе вам, вельмишановний, дорогий, великий і т. д., пане редакторе, коли ви цього не зрозумієте, не помістите на першій сторінці і не відпишете авторові довгого патетичного листа... Інакше — ворог лютий і до гробу. Вартості поняття релятивні. Автор такого вірша і автор проекту "Емпаєр Стейт Білдінґ" в Нью-Йорку однаково переживають свою творчу ерупцію.
Але деяких з тих поетів забути не можна. От хоч би Герась Соколенко і Микола Волкун — два нерозлучні барди з Проску-рівщини, які прибули до Рівного, пер педум апостольорум, в перших днях мого там побуту, — загорілі від сонця, запорошені, голодні, але безконечно бадьорі і безконечно щасливі. Ось вірш з їх мандрівки "присвячений У. С":
Розбрелися дороги за обрій, Потонули в зелених хлібах. Кусень хліба у вузлику торби І обвітрений плащ на плечах. На обличчі цілунки, мов квіти... А кругом — шелестять пшениці... Як тебе — ти мій край — не любити У солодкому гуркоті цім!
Це Болкун. А Соколенко йому вторує:
Повисли над туманами троянди голубі:
І пісня над курганами
Ударила крилом,
І скачуть коні змилені,
Ой, скачуть на пролом.
Долиною широкою Підкови цок та цок, І славою жорстокою Вінчається Земля. Встає горніст опівночі І кличе: у поля!
Обидва голодні на книгу, як хижаки, накидалися на все друковане, негайно схоплювали головне з тематики, настрою, стилю. По юначому початкові, з них швидко робилися поети виразного різьблення. Побули в Рівному і відійшли на схід. Ось лист Соколенка з Шепетівки: "З Новим Роком! Дорогий Улас Самчук, хочеться написати Вам щось таке тепле і висловити ту вдячність, яка захована в моїй душі. Хочеться бризнути чуттям прихильносте і поваги і сказати одне лиш слово — дякую. .. дякую Вам за все. Останні дні — це для мене щось надзвичайне: Ваш лист, серія львівських журналів "Наші дні" і книг — Маланюк, Холодна, Гординський; Микола Болкун і "Пробоєм", між іншим, Вам теж передали декілька журналів; Микола повернувся справжнім гайдамакою — "а в серці залізняцька кров", ножаку в руки і в степи. Розумієте, яка несподіванка. В понеділок отримую лист, — просить намалювати козака з шаблюкою, "такого що — ех! (бо там хлопці цікавляться)", а у вівторок дзвонить по телефону (я саме відповідь писав) і говорить: "Я Болкун. Приходь у бюро праці". Через хвилину зустрілися. Думаю, що десь після свят і до Вас достанемось; з'явимось несподівано, нещадно, як тоді у травневу пору, принесемо Вам "жар молодих очей" і цілі купи зошитів, наговоримо різної всячини про Заслав, поезію і "РУДу-ГЛ:ну" ("руда глина" — наш криптонім для німців у рудих уніформах — У. С). І ще, і ще...
"Пишу зараз вірші для збірочки "Запорожці" (так для форми собі). Незабаром дещо надішлю Вам: "Козачий заспів" й інше. Читаю 4 ч. "Тихого Дону" Мих. Шолохова, нещодавно прочитав "Педагогічну поему" А. Макаренка, яка мені дуже сподобалась. Совет, літ. енциклопедію можу дістати на 2-3 місяці (потім поверну), не знаю тільки, як їх переслати до Вас. В одній з них є портрет А. Любченка і його біографія, в іншій згадуються "фашисти" Маланюк і Стефанович. У "Пробоєм" пишеться, що в газеті "Нова доба" була поміщена Ваша стаття "Розмова з молодими письменниками", яка під іншими назвами обійшла майже всю Волинь. Цікаво, яка це і які назви вона ще носила, може я її і читав" (31. XII. 42).
Забігаючи ще далі наперед, улітку того ж року я дістав жорстоку вість: Соколенка арештовано й розстріляно. І саме за його контакти з нами (це вже було після мого арешту). Переживаю неймовірно, але трохи згодом приходить зі сходу молода, гарна дівчина.
— Я від Соколенка ... Ні, ні. . . Він живе , .. Але в небезпеці. Просить вас помогти. Сидить у Шепетівській в'язниці.
Що міг йому помогти, тепер мої заходи могли тільки пошкодити, але йду до свого шефа Карла Apio (з Німецької Пресової Служби, до якої я в той час був приділений) і прошу щось зробити. Apio мав великі зв'язки, кудись там ходив, і раптом одного дня, як звичайно — несподівано, Соколенко появляється у нашій хаті. Весь виснажений, брудний, занедбаний. Ми з дружиною дуже радо його вітаємо і одразу залишаємо його у нас.