Дуже скоро появилася і сама цивільна влада, покищо низова. У четвертому числі нашої "Волині" вже знаходимо таке оголошення: "Від 15. IX. 1941 р. з доручення Вождя Німецького Народу переймаю становище крайового комісара Рівенської области. В силу цього всі зверхні права і вся виконавча влада цієї области переходить у мої руки.
"Непереможна Німецька Армія прогнала з цього краю больше-вицького ворога. Вбачаю найбільшим своїм завданням направити всі заподіяні большевизмом шкоди і змагати до піднесення господарського стану области. З цього приводу домагаюся, щоб ціле населення области, бажаючи творчої співпраці і відбудови, допомогло мені ці завдання виконати. Я очікую дисципліни, пошани і зрозуміння всіх виданих мною розпоряджень.
Красвий комісар д-р Беер"
Німецькою мовою з рівнобіжним українським текстом. Дуже зрозуміла тенденція. Праця для реалізації мрій Гітлера, щоб за двадцять років тут постав німецький рай. І ніяких ілюзій для нас.
Невдовзі дістаю запрошення відвідати цей уряд, який примістився на вулиці, що звалася колись Галлера, а тепер ще не звалася ніяк. На моє здивування, знаходжу там людину в ролі "ґебітс-комісара", у рудій уніформі, іншого типу, ніж той Німанн. Баварець, середній на зріст, юрист, добрі манери. Зустрів мене привітно. Хоче познайомитися, просить поради і допомоги. Мене цікавить справа, що станеться з нашою вже діючою адміністрацією. Покищо нічого, а там буде видно. Він думає, що місцева адміністрація залишиться як допоміжна сила. Пропонує мені стати його дорадником. Дякую йому, посилаюся на велике перевантаження іншою роботою, але при потребі він може завжди до мене звернутися. Пізніше його офіційним дорадником став письменник Андрій Крижанівський, який прибув з Варшави.
Але ці справи гостро цікавили українське громадянство, керівні люди сходилися на наради для їх обговорення. Пригадався 1920 рік, коли владу перебирали поляки, які так само гостро і безоглядно усунули від діла всіх наших людей, пригадується зміна 1939 року, коли "визволяли" зі сходу.
Історія повторюється. Стара Европа живе традицією минулого. Спадщиною старих античних культур. Завоювання, підбиття, поневолення. Поява Леніна, Муссоліні, Сталіна і Гітлера підсилила антагонізми. Москва швидкими кроками наближалася до чингісханізму; Берлін, Рим замаршували "римським кроком", ідеологічна література зарясніла "духами минулого". Всім хотілося обов'язково когось завойовувати, але час Азії, Африки, Америки минув, для модерних Чингіс-ханів залишались естонці та латиші, а для Юліїв Цезарів та Фрідріхів Великих Абесінії та Албанії. Донкіхотство стало домінуючою вимогою доби.
Ще раз послухаймо мрії такого дон Кіхота з ночі з 2 на 3 листопада цього року в його бункері "Вольфшанце":
"За сто років наша мова буде мовою Европи. Країни Сходу, Півночі і Заходу мусять вчити нашу мову, щоб могти з нами ко-мунікуватися. У старі часи Европа була обмежена південною частиною Грецького півострова. Потім Европа ототожнювалася з границями Римської імперії. Коли в цій війні впаде Росія, Европа простягнеться на схід до меж старої германської колонізації.
"На східніх територіях я повинен змінити слов'янські географічні назви германськими. Крим, наприклад, буде зватися Ґотен-лянд. Ми потребуємо назв, які відтворять наше тут право на дві тисячі років назад.
"Я хотів би пригадати тим з нас, що говорять про "спустошення східніх територій", що в очах давніх римлян ціла Північна Европа виглядала спустошеною. Тепер Німеччина стала країною радісного сміху. Таким саме чином Україна стане чудовою, коли ми її відбудуємо.
"Римська імперія, як також імперія інків, як і всі інші великі імперії, починала з великої сітки доріг. Тепер дороги заміняють залізниці. Дороги перемагають.
"Швидкість, з якою рухалися римські легіони, дійсно дивовижна. Дороги вели просто через гори і доли. Військо мало напевно приготовані чудові табори здовж доріг. Табір біля Зальцбургу гарно про це свідчить.
"Я оглядав виставку Риму імператора Августа. Цікава справа. Римська імперія ніколи так не виглядала. Досягнуто повното управління світом! Ніяка з імперій не поширила так своєї цивілізації, як цього досягнув Рим.
"Світ перестає бути цікавим, коли людина почала літати. До того часу ще були білі місця на малі. Містерійність щезла цілковито. Сьогодні північний бігун став перехрестям доріг, а Тібет вже перестав бути недосяжним..."
В іншому місці той самий дон Кіхот продовжує свої мрії:
"Щоб учинно використати Україну — цю нову Індію Евро-пи, — я потребую лише миру на Заході. Пограничної поліції вистачить цілком, щоб запевнити нам потрібні умови для експлуатації здобутих територій. Я не приділяю великої ваги юридичному закінченню війни на східньому фронті..."
Отже від початку до кінця "дух минулого". І мрії про майбутнє. І ані сліду сучасного. "Світ перестає бути цікавим, коли людина почала літати", "містерійність зникла цілковито", як і щезли "білі місця на малі". А йому хочеться маршувати римським кроком легіонів, на місці України бачити біле місце, щоб заповнити його квітучим садом. Чи не має слушности Освальд Шпенглер, пророкуючи "занепад Заходу"? Гітлерові і не снилося, що його стиль політики був стилем далеких предків і знаходиться поза орбітою, стилем і ритмом нашої доби на добрі тисячу років. І саме, можливо, через це пару років пізніше він мусів облити себе бензиною і спалити.
Чи його мрія могла здійснитися? Теоретично так. При умові, що на Американському континенті існувала б імперія інків, а не Сполучені Штати Америки. Але людина, яка починає думати лише про минуле, доводить, що вона тілом чи духом старіє і для неї нема місця в майбутньому.
Останню війну виграла не Европа, а Америка. Не забуваймо, що Гітлер — це не тільки "Третій Райх", а й "Нова Европа". Від Кавказу на сході до Бресту на заході, від Нарвіку на півночі до Тобруку на півдні. І вирішили це питання не Сталін, не де Ґолль, навіть не Черчілл, а Рузвелт та його генеральний штаб. Америка контра Европа, літаючі фортеці контра римських легіонів, дух сучасного проти духу минулого.
При цьому не слід плутати деяких понять. Нам можуть сказати, що виграла також Москва, комунізм, Сталін. Комунізм — це окреме зілля, виросле у зацвілих погребах декадентської Евро-пи, але воно далеко не тотожне з доктринами політики Берліну чи Москви. Це таке ж абстрактне мистецтво в економіці й соціології, як мистецтво Карла Гофера в малярстві. Але воно наскрізь у дусі і ритмі доби, тобто політика Москви наскрізь музейна, від неї на милю несе Іваном Грозним з ідеалами Чингіс-хана. Чи виграла вона війну? Формально і на перший погляд — так. Дякуючи, що на Американському континенті, замість імперії інків, були США. Але світ не музей, це живий організм, і рано чи пізно він захоче позбутися цього апендиксу, як позбувся Европи Гітлера, не дивлячись на її прикметник "нова".