Тепер Муха Макар зовсім розгубився. Ставши серед вулиці, він потупцяв на. одному місці і згадав, що йому доручено бути ще й за агітатора. Стривожене у Карпатах нутро розходилося ще дужче, і Макар, вирішивши, що з конем його соціальний стан має змінитися, повернув додому.
У хаті на нього чекала друга несподіванка. Тільки біля самого двору Муха дав раду своїм заплутаним думкам, а тому ще за порогом він крикнув: "Тпру, буланий",— і, вдаючи, що зупинив коня, прочинив двері. Він знав наперед, що зараз обернеться до нього дружина і скаже те ж саме, що й завжди: "Соломи дістав, песиголовцю, бачиш, діти дубіють на печі?" — і приготував для неї вже й відповідь: "Тепер своїм привезу, буланим". Вона здивується і зразу в куток: "Слава тобі, господи",— але на цей раз здивувався сам Муха Макар. Його повнолиця дружина, ніби туго набитий мішок, стояла на лаві і здирала з стін образи. Біля столу стояв голова иевірииків, а з ним комсомолець Васько, який, побачивши господаря, соромливо відвів очі від червоних хазяйчиних литок. Макар це відразу примітив, і в нього щось вугласте повернулось всередині.
— Об чом дєло, товариші? — запитав він з порога,— Чого ти, жінко, там шукаєш?
Дружина, вся червона від натуги, обернулася й сказала:
— Балакайте тепер з ним, а я вже казала,— на прасун-ка вони здалися: бог тільки тоді нитки сучить, як жінка пряде, а то в нас їх багато, а милувати нікому. Краще б повісив яке-небудь революціонноє движеніє.
Голова невірників обернувся і здивовано запитав:
— Ви, товаришу Мухо, в невірниках состоїте?
— Авжеж.
— І колінкуєте і досі перед цими дощечками?
— Це другий вопрос.
Молодичка все ще світила проти вікон червоними литками, і Макар уже зовсім розсердився:
— Вони їсти не просять.
— Так це ж опіум для народу!
— Може, й опіум, а молитися можна і після більшовицького движенія. Злізай, жінко! * .
— Ви ж самі голосували! — не вгамовувався голова невірників.
— Авжеж, що голосував. Он беріть отого старенького. Один біс, шашіль уже носа сточила. Візьміть ще й Варвару, велику мученицю.
— А ті для чого залишаєте?
— Щоб було до чого лоба перехрестити.
Його повнолиця дружина, що все ще стояла на лаві з стареньким образом у руках, недомислено глянула на свого чоловіка,.що плямкав завислою на губі цигаркою, потім на сторонніх людей і презирливо чмихнула:
— Та ти ж, песиголовцю, учора сам наказував познімати їх.
— А тепер кажу,— відступаючи від своєї дружини, викрикнув Макар,— була б ціла релігія, так сніг би пішов, а то хоч і зима, а на дощ в'южиться.
Голова иевірників і комсомолець Васько перезирнулись, знизали плечима.
— Сам казав, спалити їх...
— Та то ще казала Настя, як удасться. Щоб узимку та в'южилося на дощ — це теж треба розуміти.
Невірники, здвигуючи плечима, пішли з хати, залишивши на столі образи.
— Ми не силуємо,— кинув уже з порога комсомолець Васько.— Дивно тільки, що навіть Караван, і той просив забрати, а невірник захищає релігійний дурман.
Муха Макар, почувши останні слова, зніяковів. Щоб Караван, який тільки що з ним говорив про релігію, та просив забрати образи,— цього він ніяк не міг припустити і. вирішив, що це брехня, що це його тільки під'юджують.
Несподівана історія з образами, а особливо заглядання наі,жінчині литки, вкрай зіпсували йому настрій, і він, замість того щоб порадувати свою господиню новиною, гримнув:
— Довго ще ти будеш стовбичити? Господиня повільно повернула до нього голову.
— Ти чого це, песиголовцю, розходився?
Муха Макар втяг голову в плечі, покрутив своїм єдиним оком і вже тихше сказав:
— Коня Караван продає.
— Бо до созу дурно заберуть,— відказала його дружина, важко зіскакуючи на долівку.— Він теж не дурний. Ану поколи ці образи, то буде хоч піч натопити.
Муха Макар повертів у руках старенькі образи і подумав: "Голосував-то я дійсно, та тільки хто ж його знає, ну ж як там,— він кивнув догори,— та не буде більшовицького движенія, все по-старому. А тепер, коли в нього буде кінь, треба, щоб і в хаті було, як у Каравана".
Зирнувши переполошено в бік дружини, він одставив їх на покуть і промимрив:
— Краще піду дров настягаю, а то сокиру, здається, позичив комусь.
Дружина провела його глузливим поглядом і крикнула:
— Ініціатор. Греблю тільки такими гатити! Ох, здається, візьмусь я за тебе!
Муху Макара ці слова наздогнали в сінях, і він тільки ніяково шморгнув маленьким носиком і скоріше причинив за собою двері.
На току Макар побачив дівчину, Караванову доньку. Вона зайшла, мабуть, з садка і, озираючись полохливо на всі боки, зараз кралася попід повіткою. Побачивши Муху, дівчина зупинилась і на мигах кликала його до себе. Він теж, пройнявшись раптом якоюсь конспірацією, втяг голову в плечі і перейшов тік навшпиньках.
— Що таке? — запитав її пошепки.
— Просили тато,— теж пошепки відказала Караванова донька,— щоб оце постояло у вас, а то ми,— дівчина почервоніла і, одвернувшись убік, закінчила: — збираємося хату мастити.
Макара почала бити пропасниця:
— Що ж воно таке, чи не страшно?
— Та ні.
— Може, проти власті?
— Та ні.
— Тоді краще б до сусіди, він такий, що й крадене переховає.
— Та це образи. Дві ікони.
Муха Макар смикнувся назад, глянув одним своїм оком на те, що було загорнуте в брудну рядюжку, і сердито сплюнув:
— Чорт батька зна що. Хіба це й усі?
— Та ні, дядьку, а ті всі татко пожертвували на невір-ників.
Тепер уже зовсім розсердився Муха і, забувши конспірацію, писнув:
— Постав у куток. Та не бійся, не закаляєш: то ще торішнє. Христос теж у кошарі лежав.
Дівчина, залишивши образи, побігла назад, а Муха Макар ступив під повітку і замислився. Каравана він ставив завжди за приклад навіть своїй дружині, як людину релігійну, що без бога ні до порога,— хоч дружина і перечила йому, що в Каравана божниця домашня, та совість продажна,— але ж тільки годину тому він сам вів бесіду з ним про релігію, і раптом так обійтися з богами, віддати ікони на невірників.
— Він кращі, звичайно, заховав ото в мене,— говорив до себе Муха Макар,— але ж осквернити хоч би й поганенького мученика — гріх однаковий.
Тому Караванового вчинку ніяк не міг зрозуміти Макар, і в нього з'явилася підозра, що Караван, хоч і скидається на дуба, проте, напевно, почав слабувати на голову. Події другого дня зовсім було переконали його в цьому.