— Авжеж, що положать, хоч і не торгувався, а думаю, що заплатять, а тобі, жінко, що не дитина, то й чотири місяці вольготності, щоб дїтей здорових приводила.
Його повнолиця дружина повільно обернулася на своїх прямо обтесаних ногах, подивилася на миршаву, сухоребру Макарову фігуру і мовчки похитала головою.
Макар зніяковів.
— Нутро стривожив. А колись хіба ж такий був?
На цьому він слово своє мусив скінчити, бо господиня,
прибираючи з столу, почала гриміти посудом, а решта ауди-
торії з холодної долівки шмигнула на піч. ,
Підбадьорений першою вдачею, Муха Макар натяг на сухорляві плечі зацяцькований латками кожух, притиснув його поли до живота і, пихкаючи цигаркою, вийшов на вулицю. Сусіда Караван ніби тільки на нього й чекав, бо, навалившись на пліт, одразу ж гукнув:
— Здоров, Макаре! Ти ще своєї молодиці не усуспільнив? А там уже й парубків на неї призначили.
Муха Макар відчув, як стривожене у Карпатах нутро перевернулося. Він затрусив своєю міллю побитою борідкою і':хоч невчасно було, але розсердився навсправжки. Розсердився не стільки за дружину, як за те, що Караван збив його з пантелику, коли він мав говорити про колективізацію.
Його сусіда, видно, помітив це і вже лягідно запитав:
— Ти хотів коня купити, чи що?
Муха Макар труснув головою, що він робив тільки тоді, коли відчував себе зовсім збитим з пантелику, а тому й кинув ще з більшим серцем:
— Купити — не пропити, а гроші в мене де?
— А тобі потрібний кінь?
— До кота пари не хвата.
— Я продаю, ще й поцінно. Не хотілося тільки в чужі руки.— Караван нишком озирнувся і тихше додав:—А то якому-небудь нехристові попадеться, з тих, що святі образи повикидали, та ще в соз1 його поволоче. Так нехай він краще в мене здихає.
Муха Макар шморгнув носиком над побитою міллю борідкою, щільніше притиснув до підведеного живота зацяцькований латками кожух і вирішив, що образитися можна буде й потім, а тепер треба скористатися з нагоди. Він зирнув у змовницьки прищулені Караванові очі, підбив ще раз кожух і, зовсім забувши про свою місію, запитав:
— А скільки?
— Зійдемось. Тільки нехай ця завірюха з колективами вляжеться, а то ще й тебе потягнуть. До церкви підеш? Дзвонять.
Але Мусі тепер було не до бога. Кінь. Живий кінь сам ішов до рук, та ще й буланий. Коли тільки Караван не жартує, так це виходить, що він може бути "чуть не маломощ-ним середняком". "А що ото Караван умову ставить, так колектив же не вовк, у ліс не втече",— подумав він і був зрадів уже, що все так просто виходить, але коли пригадав, що він уже записався до колективу, тоді потрібний став і бог,— тільки Муха Макар згадав цього бога так, як згадують його, обломивши воза у степу. Муха Макар.і раніше не зовсім ладив з богом. У нього здохла телиця, хоч він аж двічі ліпив свічки перед образом.
— А воно що не свічка, то й гривеник, а де ти їх набереш?
І тут виручив Караван. Муха Макар ще колись городив у нього тип, і все сусіда забував сплатити боржок, а тепер пригадав і виклав аж карбованця.
— Може, востаннє свічку поставиш, бо ніби закривати збираються. Чув?
Муха Макар не тільки чув, а навіть сам за це голосував. Ще й додаток зробили до резолюції: "Закрити церкву, щоб було більше місця для більшовицького движенія, а молитися треба по хатах".
Додаток прийняли, тільки кінець якось вивели мудріше: "а молитися зайве навіть і по хатах".
Караван теж був на зборах і знає про це. Отже, Муха, глянувши на зім'ятий карбованець, потім на ображеного за бога Каравана, переступив з ноги на ногу в мозолястих чоботях і, одвівши вбік своє око, ніяково відказав.
— Дощ, мабуть, буде, щось у вусі свербить.
— А була б ціла релігія,— вже сердився Караван,— так сніг би пішов,— Супроти церкви йдуть. А я такого мнєнія, що церква потрібна мужикам. У хаті в нього смердить, і в сіль-буді не краще, а піде до церкви — ладаном пахне, співають тоненько, і про хазяйство можна спокійно подумати.
Муха Макар помислив про себе, що про хазяйство йому вистачить часу й дома подумати. Інша річ Караванові, що тільки цього року виконав план до двору на сімсот пудів — він десятипроцентник, а от про те, що тоненько там спіпають, що ладаном пахне, Караван правду сказав. І його моволі почав брати сумнів, чи потрібно було писати отой додаток до резолюції про церкву, особливо тепер, коли в нього має бути кінь. Може, й дійсно йому бракуватиме часу думати про хазяйство. Щоб хоч трохи себе виправдати, він буркнув ніяково:
— Піп у нас дурень, слова за себе не скаже.
—*Не дурень, а мученик. Ти б послухав, що він у неділю казав. Було колись, каже, люди жили по печерах і пили, і їли, як худоба, з одного корита.
— І миски не було? — перебив його Муха.
— Не було, бо не знали віри православної, а потім на-путив їх господь, і вони стали жити по-людському: у кожного своя хата, своя миска, своя ложка. Стали жити нарізно, бо всякий пташок рветься на волю, а це щось знову, каже, починається.
Муха Макар уже засунув кудись карбованця і тепер ніби почував себе вільніше. На останньому слові він не стримався:
— Дурман розводить. Краще б газету читав. Караван насторожився і, лагідно жартуючи, попрощався з Макаром. Навіть руку подав через тин.
— Так коника вважай за свого. Так усім і кажи, а там порахуємося.
Десятий рік уже минув, як надумав Муха Макар придбати коня, і все не міг знайти поцінного, і раптом така несподіванка: може мати буланого, що справляється мало не за трактор.
"Оце так база,— подумав він про себе, простуючи вниз по вулиці.— Тепер уже я справжній господар".
Муха Макар посміхнувся потрісканими губами і підморгнув єдиним своїм оком.
— А хто то гримить по шляху? Муха Макар. Не впізнали? Ініціатор.
Останнє слово, сказане до себе вголос, знову заставило пригадати, що він записався до колгоспу. Муха Макар зупинився. Виходило, що треба було зараз же рішати, як же бути далі, чи йти до колгоспу, чи заходжуватися самому біля господарства? Він усім тоді покаже, хто такий Муха Макар. І знов проказав:
— А хто то гримить по шляху? Не впізнали?.. Ініціатор!
Це слово лізло йому на язик, мов сльоза на око. Він ступив назад, але роздумав і повернув знову вниз.-Не зробивши й двох кроків, він відчув, як його стривожене у Карпатах нутро занило від хвилювання,