Він уже закінчував говорити і казав це для себе.
— Ми готуємося, поки ще не прийшли залізноголо-ві. Вони можуть прийти сюди як не сьогодні, то завтра — з дня на день. Насамперед ми повинні дочекатися відповіді від англійців. Тоді ми знатимемо, коли прийдуть залізноголові. І знатимемо певно, що робити. Однак ми залежимо від великої чужої сили, бо без неї нам не подолати залізноголових. Але ми повинні робити свою справу тут, бо це важливо для нас. Так само, як і раніше. Тоді ми виступали проти Метаксаса. Тепер — проти молодшого й старшого брата. Це буде наша відплата за Сарандакі та інших. Такими малими справами, як на Гавдосі.
— Ми утратили три човни. Я не знаю, де Талос із Сірноса. Він не прийшов у бухту Хавро Спаті, і мені невідомо, де він. Ми втратили два човни ловців губок і човен Ліктоса, Меніандового сина. А свого човна я повинен віддати австралос та інглезі за їхню допомогу. Це отой рудоголовий примусив замовкнути форти, обстрілявши їх із міномета. А Ніс, Галланосів син, провів човен до берега, бо на таких хвилях неможливо було стріляти мінами з човна. Так я їм пообіцяв і слова свого дотримаю. Човен тепер їхній. Вони не можуть чекати, доки повернеться Екса. Залізноголові ось-ось будуть тут.
— Там замість Екса приїхали інші,— сказав хтось із юрби.
Це відразу змінило обстановку: люди тісно оточили Хаджі Міхалі, ніби учні вчителя на перерві. Тепер уже йшлося про Екса та новоприбулих.
— З Єгипту приїхало четверо,— сказала якась жінка.— Вони в хатині, де складено губки.
— А Екса не приїхав,— сказав один хлопчак.
— А вони що-небудь знають про Екса? — Хаджі Міхалі ніби знову прийшов до тями. Він став проштовхуватись крізь натовп, видно, вирішивши йти відразу до хатини ловців губок.
— Вони нічого не кажуть. Вони чекають тебе.
— Це англійці прислали їх.
— Це вони скажуть тільки тобі,— сказала та сама жінка.— В них є зброя, і двоє з них — афіняни. Вони нічого не кажуть, а тільки просять їсти; уже з'їли цілу гору, дожидаючи тебе.
Хаджі Міхалі йшов далі крізь натовп. Люди стояли великими й малими гуртами, голосно розмовляючи, деякі жінки плакали. Ловці губок — гурт чоловік п'ятнадцять,— мовчки й непорушно стояли збоку.
Хаджі Міхалі підійшов до них.
— Мені дуже жаль,— сказав він.— Прийміть мою дружбу.
— Я приймаю твою дружбу, Хаджі Міхалі,— сказала одна жінка.
Вона була така сама засмагла, як і чоловіки, мала квадратне обличчя і волосся, що майже вигоріло на сонці. Великі груди напинали благеньку тканину бавовняної сукні. Чорні, як терен, очі були' сухі. То була дружина Сарандакі.
— Коли втрачаєш таку людину, не можеш сказати нічого втішливого навіть його дружині,— сказав Хаджі Міхалі.
— Я розумію твої почуття,— мовила вона.
Інші ловці губок чекали кінця їхньої розмови. Серед них стояло двоє чоловіків, зовсім сивих, але не старих (бо ловці губок не доживають до старості), жінка з вилицюватим обличчям і зграйка чорних від сонця дітлахів. У всіх були великі, широко розкриті очі.
— Тепер,— сказав їм Хаджі Міхалі,— ви залишитеся в Літтосі.
Ніхто не відповів. Дружина Сарандакі тільки здвигнула своїми широкими плечима на знак того, що їй нічого іншого й не залишається.
— Прийми мою дружбу,— знов сказав Хаджі Міхалі.
— Приймаю і дякую,— сказала вона.
І Хаджі Міхалі пішов далі до хатини, де було складено губки.
Ніс розповів Стоунові й Бернові про тих чотирьох, що прибули з Єгипту, й вони всі пішли слідом за Хаджі Міхалі дізнатися, в чім річ.
Розділ тридцять перший
У хатині сиділо четверо греків. З ними був старий солдат, що мав полкові знаки на поясі. Коли Ніс із Хаджі Міхалі та обома австралійцями зайшов досередини, один з греків саме розмовляв зі старим по-англійськи. Побачивши Ніса та інших, вони підвелися. Спершу вони не справили на Ніса ніякого певного враження. Впало у вічі, що один з них тримався дуже самовпевнено. Він був чорнявий, з чорного борідкою й оксамитовими очима. Тип гарного афінянина. Саме він і розмовляв по-англійськи.
Інші були звичайні собі греки. Один з них, круглий, майже гладкий, навіть тепер акуратний проділ на голові.
Інші двоє були молодші. Один не відрізнявся нічим особливим. Другий — хирлявий і малокрівний на вигляд.
Вони привітали Ніса та інших звичайним "каліме-ра" й похмуро втупилися в Хаджі Міхалі. Старий солдат сказав австралійцям, що ці люди прибули з Єгипту.
— Це ти Хаджі Міхалі? — спитав нарешті один з них.
Запанібратське "ти" прозвучало, як на такі обставини, дуже зухвало. Ніс, як і Хаджі Міхалі, зразу насторожився.
— Так,— відповів Хаджі Міхалі, коротко, але чемно.
— Ми прибули з Єгипту.
— Від англійців?
Жоден з чотирьох не відповів. З цього й почалося.
— Ми про тебе чули,— сказав один, знов уживши запанібратське "тебе".
— Я послав у Єгипет людину, на ім'я Екса, ви бачили його?
— Ні, ми про нього нічого не знаємо,— відповів вродливець.
— То звідки ви дізналися, де мене знайди?
— Нас сюди послали. Оце й усе, що ми знаємо.—■ Це сказав хирлявий.
Хаджі Міхалі нічого не відповів. їхнє зухвальство відразу настроїло його майже вороже. А скоріше, не стільки саме зухвальство, як уся поведінка цієї четвірки. Вони трималися дуже розв'язно. Ніс чекав, коли вони нарешті розкажуть докладніше про себе. Але ті мовчали. Всі почували себе дедалі ніяковіше, й врешті Хаджі Міхалі сказав, що коли вони хочуть із ним про щось говорити, то нехай говорять відразу.
— А ми хочемо, щоб ти нам розповів, як ти тут готуєшся до боротьби проти залізноголових,— відповіли йому. Це сказав вродливець, і його голос тепер явно виказував презирство до Хаджі Міхалі.
— Хто ви такі? — спитав Хаджі Міхалі.— Я вас зовсім не знаю.
— Ми прибули з Єгипту,— сказав гладкий.
— Цього ще мало,— швидко відповів Хаджі Міхалі.
— Ми виступаємо як представники уряду.
— Якого уряду?
Тепер двобій ішов між Хаджі Міхалі та вродливцем, котрий поводився чимдалі зухваліше.
— Уряду греків.
— Гаразд, але якого це уряду греків?
— Того, що в Єгипті.
— Не розумію,— сказав Хаджі Міхалі.— Що ж то за грецький уряд у Єгипті? Хто його створив? Хто в нього входить?
— Це уряд, що існував завжди. З деякими змінами. Але законний уряд.