— А що ви зробили з метаксистами, яких захопили тут? — Ніс потроху починав розуміти величезну силу цього чоловіка й захоплювався нею.
— Ми позачиняли їх в арештантські камери. Там, де досі вони тримали нас. Туди ж і посадили. У будинку мерії.
Ніс чудувався дедалі більше. Хаджі Міхалі розкривав себе перед ним квапливо, уривчастою, але зрозумілою мовою.
— Треба діяти негайно. Якщо залізноголові захоплять наших антиметаксистів, то поріжуть їх як качок,— сказав Хаджі Міхалі так, наче починати треба було саме зараз, цієї миті.
— Якщо ваші міномети...— почав був Ніс.
— Вони всі розібрані і зберігаються по хатах ловців губок. Видно, що це чудова зброя.
— І міни до них є?
— Три ящики. Є ще у нас два невеликих кулемети. Послухай, молодий орле,— палко провадив далі Хаджі Міхалі.— Умов цих англійців. Зумієш пояснити їм — уже буде півділа. Ти справді вмієш по-їхньому? Піди розтлумач їм це зараз.
Та Ніс уже запалився. Йому не треба було згадувати Ларісську фортецю, куди його посадили мета-ксисти. Ані уявляти себе в пазурях залізноголових. Ані розмірковувати й приймати рішення. Треба було відразу братися за справу. До дідька все, головне — це визволити антиметаксистів із гавдоського табору. Але спершу треба умовити цих англійців. І насамперед Стоуна та Енгеса Берка. Берка...
Тепер від Ніса залежало багато.
Він зрозуміє, якщо вони відмовляться.
Сам він — то інша річ. Знати метаксистів, як ото він, ненавидіти їх, на собі відчувати їхню ненависть, ненавидіти залізноголових — цього було достатньо.
Якщо ті двоє не зрозуміють, то я нічим не можу їм докоряти. Звісно, Берк не зрозуміє. Стоун дивиться правильно на метаксистів. Він відчуває те, чого не розуміє до кінця. А от Берк опиратиметься, дарма що добре все розуміє. Напевно опиратиметься.
Ніс іще не усвідомив того, що для нього, Ніса, це вже не мало нічого спільного з бажанням роздобути човен. Йшлося тільки про звільнення кількох літтосців із Гавдоса, перш ніж їх там схоплять залізноголові.
— Спершу я поговорю з тими двома, що зі мною,—■ сказав він.
— Із англійцями теж. Постарайся умовити їх скоріше,— наполягав Хаджі Міхалі.— Сьогодні, завтра. Це можеш зробити ти, бо англієць, що розмовляє по-грецьки, на мене злий. Талое тебе відведе до них.
Юний Талое досі непорушно стояв у дверях, спершись на одвірок. Він нетерпляче ждав, коли врешті стане потрібна і його участь.
Ніс уже рушив.до дверей, а Хаджі Міхалі все говорив. Ніс відчинив двері й обернувся, щоб щось сказати.
— Умов їх,— сказав Хаджі Міхалі.— Поясни їм, що ці антиметаксисти дуже потрібні нам у боротьбі з залізноголовими. Поясни їм, що коли ми їх звільнимо, вони будуть боротися далі. Адже то справжні бійці.
— Гаразд.
— Скажи їм,— провадив далі Хаджі Міхалі,— що це потрібно для перемоги над залізноголовими. Так і скажи.
Ніс знав, що не скаже цього, але знав і те, що це правда.
— Гаразд,— повторив він.
■— Адіо,— сказав Хаджі Міхалі.
— Адіо,— сказав Ніс.
Під враженням квапливої мови Хаджі Міхалі Ніс ішов кам'янистою вулицею, ніби зараз, цієї ж миті мав початися штурм Гавдоса.
Талое, лукаво всміхаючись, біг підтюпцем поряд.
Розділ вісімнадцятий
Він зайшов у хатину ловців губок і зразу заявив:
— Якщо хочете мати човен, то доведеться допомогти визволити кількох літтосців на острові Гавдос.
— Отакої! — сказав Берк.
— А хто вони? — спитав Стоун.
— Вони боролися проти Метаксаса, і метаксисти посадили їх у таборі.
— І ми повинні їх визволити?
— Так. Поки їх не захопили залізноголові.
— Чудово,— сказав Берк.— А ще що?
— Хіба мало того, що вони можуть попасти до за-лізноголових?
— Нехай так,— сказав Стоун.— А що маємо робити ми?
— Обстріляти з мінометів, поставлених на човни, форти, щоб літтосці могли підійти до острова на човнах.
— З мінометів? — перепитав Стоун.
— Атож, з мінометів.
— Це божевілля,— сказав Берк.
І він таки мав рацію.
— Чия це вигадка? — спитав Стоун.
— Це не вигадка. Він, Хаджі Міхалі, зробить це.
— А ті, що в таборі, його хлопці?
Ніс здивовано глянув на нього.
— Ну, його брати чи товариші? — пояснив Стоун.
— Ні. То люди, які боролися проти Метаксаса, як і сам Хаджі Міхалі.
— Ну, то нехай обходиться без нас,— сказав Берк.
— Літтосці не вміють стріляти з мінометів. А міномети потрібні, щоб зруйнувати малі форти на скелях перед табором.
— Оце так ускочили, що й казати,— кинув Берк.
— Це робиться не тільки задля човна,— сказав Ніс.
— Он як? — сказав Берк.— А що коли ми просто візьмемо один човен?
Ніс похитав головою. Далі докладно розповів про те, що Хаджі Міхалі обіцяв розстріляти кожного, хто спробує взяти човна саме зараз. А втім, він знав, що цим аж ніяк не злякає ні Берка, ані Стоуна. Погроза не вплине на їхнє рішення.
— Скільки це забере часу? — спитав Стоун.
'— Днів три-чотири.
— А багато греків на тому острові? Там у них, мабуть, добрячі укріплення.
— Точно не знаю. Але ж у нас міномети.
— З міномета,— сердито сказав Берк,— треба добре цілитись. Точно визначити відстань. Треба все точно розрахувати. І взагалі, якщо міномет поставити на такому човнику, він його зразу перекине.
— У них є й більші човни,— сказав Ніс теж сердито.
Вони засперечалися. Але невдовзі суперечка вщухла. Ніс тримався спокійно, говорив не підвищуючи голосу, як і годиться незацікавленому посередникові. Але для нього ця справа була така ж особиста, як і для Хаджі Міхалі. Австралос вона давала можливість отримати човен. Він їм доводив, що справа варта ризику. Адже вони хочуть якнайшвидше вибратися звідси? Що ж, пояснював він далі, тоді не треба зволікати, треба діяти швидко, перше ніж залізноголові прийдуть на Гавдос або навіть у Літтос.
— Коли ж вони хочуть почати? — спитав Берк.
— Негайно. Тільки-но англійці погодяться. Без них
— Виходить, ми повинні вмовити англійців,— сказав Ніс.
Він так і не зрозумів, що саме спонукало Берка раптом прийняти рішення.
— Гаразд,— нетерпляче кинув той.— Якщо вже ми повинні йти і визволяти когось із якогось острова, то давайте визволяти. І негайно. Що швидше, то краще. ,
— З мінометами? — сказав Стоун.— Це неможливо.
— То хто тепер відмовляється?
— О господи, Енгесе. Адже ти знаєш, що таке міномет.