— Вони служать для зміни напрямку. Одна туга. Попускаєте її, і човен змінює напрямок. Потім натягуєте другу, й вітрило повертається іншим боком.
— А оті два вітрила попереду? — Берк питав про клівери.
— Ці поставлені на вітер. Але коли вітер подме ззаду, ви їх попускаєте.
— Ви скажете, коли це робити?
— Авжеж,— відповів Ніс.— Ота вірьовка, що в Стоуна,— від грота. Він весь час триматиме його під вітром. Човен ітиме краще, коли й ви так само триматимете клівер-шкоти.
— Ясно,— мовив Берк.
— Тримайте їх під вітром,— сказав Шс.
Вітер подув з іншого боку, і грот опав. Стоун потягнув за шкот, намагаючись упіймати вітер. Ніс звелів попустити. Вітер був надто поривчастий, щоб устигнути міняти за ним, тепер він налітав з півночі, але короткими подувами.
— А тепер попустіть ви,— сказав Ніс Бернові.
Берк трохи попустив один шкот на банці, відчуваючи, як напинається вітрило.
— Попустіть і другий,— нетерпляче кинув Ніс.
Берк тримав один шкот лівою рукою й намагався
попустити другий правою. Марно. Тоді він знову прив'язав лівий шкот і попустив правий.
Отак вони й ловили мінливий вітер, що налітав то зі сходу, то з півночі. А часом і з південного сходу. Оснащення не підводило. Човен легко йшов уперед навіть під поривами південно-східного вітру.
Ніс раз у раз оглядався на кам'яну вершину Іди, повиту білою імлою. Там ще лежав від зими сніг, і вранці здавалося, що вона дуже близько. Звідси, з моря, гора була схожа на величезний ріг. Здавалося, що вітер розриває її на шматки, особливо коли невеличкі, рідкі білі хмари, що вкривали її вершину, опускалися нижче.
— Мені це не подобається,— проказав Ніс.
— А що таке? — Берк теж повернув голову.
— Погано, коли в Іди такий вигляд.
Вони цілий ранок ловили вітер, а сонце підбивалося все вище. Ніс вів човен довгими галсами. Іноді вони підходили так близько до берега, що виразно бачили рух на дорозі та інші човни, що снували сюди-туди. Однак Ніс намагався триматись якомога далі від берега. Він робив чимраз довші галси, аж доки в полудень берег майже зник з очей.
Стоун і Берк уже трохи навчилися поводитися з вітрилами — як люди, що швидко пристосовуються до обставин. Виходило в них це досить незграбно, але вони вже дещо розуміли. Розуміли, як треба надійно тримати вітрило весь час під вітром.
Ніс ні про що більше не говорив, лише давав команди. Тепер він чимраз частіше позирав на небо,— туди, де здіймалася гора їда.
— Мабуть, невдало ми вибрали час,— тільки й сказав він.
Стоун і Берк, для яких усе це було незвичне, бачили тільки, що вітер мінливий і поривчастий. Згодом вітер став дужчий. На морі здіймалися великі хвилі. Але форштевень легко розтинав хвилі, і човен мчав напрочуд швидко.
— От бачите,— сказав Ніс, озирнувшись уже в котрий раз.
Він показував на небо над їдою. Вершина гори була сповита сірими хмарами. Безформні, як хмара, що залишається за літаком-розпилювачем, вони летіли по небу, гнані вітром.
— Схоже на те, що буде мельтемі,— мовив Ніс.
— Про мене, хай там хоч що,— відповів Стоун.— Аби тільки витримали вітрила.
— Мельтемі — це літній шторм. Дивіться.— І Ніс знову показав на небо.
*— Гаразд. То що робити? — спитав Берк.
— Зачекаємо, а там побачимо.
Небо темнішало, вітер дужчав. Сірі хмари опускалися дедалі нижче. Іди вже зовсім не було видно. Човен ішов довгим правим галсом.
Воно налетіло на них зненацька й несамовито, як пускається в танок божевільний. Підхопило високо над морем вихор бризок і з ревом кинуло їх на човен. Кинуло так, наче вдарило щосили рукою навідліг. Підхопило човна, штовхнуло вперед, у шумовиння збитої білої піни. Це було несподівано й страшно.
— Ось воно,— закричав Ніс. Він мав на увазі мельтемі. Човна підкинуло й нестримно понесло вперед. Його ніс глибоко занурювавсь у воду, дерево гуло, і це гудіння зливалося з ревом штормового вітру.
— Опустіть! — закричав Ніс, намагаючись перекричати вітер.— Опустіть вітрило. Грот заберіть.
Берк тримав відв'язаний кінець стаксель-шкота. Вітер виривав вірьовку в нього з рук. Він швидко все збагнув. Закинувши кінець за стояк, він підтягнув його. Вірьовка смикнулась і напнулась як струна. Ту ж мить шкот з гучним тріском перервався, стаксель вирвався й заляскав на штормовому вітрі.
— Опускай! — кричав Ніс.— Рубай грот-фал! — наказував він уже по-грецьки.
Стоун голими руками тримав напнутий грот. Хвилі били в борти човна, який тепер мчав просто за вітром. Зірваний стаксель несамовито лопотів у них перед очима, виляскуючи, мов батіг. Гік тріщав і гнувся, бо вітрило не вміщало всього вітру, що шалено бився в нього.
— Рубай! — ревнув Стоун до Берка.
Берк нестямно вхопився за якусь вірьовку, що метлялася над носом човна.
— Оцю? — горлав і собі Берк. Стовп бризок піднявся над носом і обдав його всього. Раз у раз човен занурювався в розбурхане море.
— Рубай! — гукав Ніс.
Через виляски стакселя, що метлявся, майже нічого не було чути. Човен мчав швидше, ніж коли б падав з неба на землю,— сім миль на секунду. Жахливе ревище стояло довкола, вітер свистів і завивав у снастях як навіжений. Здавалося, почався землетрус. Вітер не мав певного напрямку. Він налітав згори, мов гірський обвал, котився з гуркотом, наче лавина.
— Чорт! Не можу я більше! — Стоун стояв, упершись ногами в банки. Цей велетень уже ледве тримав голими руками вірьовку, яку в нього намагався вирвати вітер. Стара сіра парусина грота якось ще чинила опір бурі. Гік здригався, як літак перед зльотом. Тільки Стоун голими руками ще тримав його на скаженому вітрі. З усіх боків лилася вода, шмагала його, напирала, стікала потоками, змітала все навколо.
— Попускай! — кричав Ніс Стоунові.
— Рубай! — наказував він Бернові.
Берк ухопився за вірьовку, що нею піднімають гафель і утримують грот.
— Оцю, оцю,— надсаджувався від крику Ніс, захлинаючись повітрям пополам з водою.— Відпусти її.
Він скидався на чорта з божевільними очима. Розпластавши на кормі своє невелике дуже тіло, він тримав румпель, що опирався, здавалося, всіма шістьма тисячами кінських сил, виривався з рук, сердито скрипів, вимагаючи свободи. Гори хвиль крутили стерно в усі боки, і його повороти передавалися румпелеві. Ніс боровся з ним не на життя, а на смерть. Він знав: випустить його з рук — і човен відразу стане впоперек, боком до вітру, підскочить, перекинеться, як паперовий кораблик, і розлетиться на друзки у вирі хвиль. І він боровся проти цього.