І вони почекали маркіза, що йшов з молодшою сестрою Оріоль — Шарлоттою.
Дівчина по-дитячому лукаво і захоплено розказувала всякі оповідки про наївність і хитрість селян. Показувала їхні жести, повільну ходу, поважну мову, лайки, оті незліченні "чорт забери", які звучали в них "чорррт жаберрри", копіювала їхню міміку, і від того її вродливе збуджене личко ставало просто чарівним. Жваві оченята блищали, досить великий рот гарно розкривався, показуючи чудові білі зубки; ледь кирпатий носик надавав їй задерикуватого вигляду; і вся вона була свіжа, мов та квітка, до якої хочеться доторкнутися губами.
Маркіз майже весь час жив у своїх маєтках. Христіана і Гонтран виросли в родовому замку серед гордовитих і гладких нормандських фермерів, яких за звичаєм інколи запрошували до столу, а з їхніми дітьми, товаришами по першому причастю, вони приятелювали; і тепер легко знайшли спільну мову з цією селяночкою, вже мало не панянкою, говорили по-дружньому просто, невимушено й лагідно, одразу викликавши у неї веселу й довірливу певність.
Повернулись Андермат з Луїзою — вони дійшли до села, а далі йти не схотіли.
Усі посідали на траві під деревом біля рівчака.
Сиділи довго, в млосному, блаженному заціпенінні, стиха розмовляючи про все і ні про що. Іноді по дорозі проїздив віз, запряжений парою корів, які брели, похнюпивши голови під ярмом; поряд, як завжди, ішов селянин, із запалим животом, у великому чорному брилі, і, вимахуючи прутом, як диригент паличкою, поганяв свій запряг.
Він скидав бриля, вітаючись з дівчатами Оріоль, а ті дзвінкими юними голосами дружньо відповідали: "Добридень".
Коли почало вечоріти, рушили додому.
Коло парку Шарлотта Оріоль крикнула:
— О! Буре! Буре! [20]
Справді, в парку під старовинну овернську мелодію танцювали буре.
Селяни й селянки манірно виступали, підскакували, крутились і вклонялися, жінки — підбираючи двома пальчиками спідниці, чоловіки — то взявшись в боки, а то опустивши руки.
Монотонна приємна мелодія теж неначе кружляла у свіжому вечірньому повітрі; скрипка співала одну й ту саму музичну фразу, виводячи її тоненьким голосом, а інші інструменти скандували ритм, пожвавлюючи танцювальний темп. То була весела і проста, справжня селянська музика, що саме й пасувала до цього дещо незграбного сільського менуету.
Курортники теж пробували танцювати. Петрюс Мартель скакав перед маленькою Одлен, манірною, мов балетна статистка; комік Лапальм плів якісь чудернацькі кренделі перед касиркою казино, видно, схвильованою спогадами про бали в Бюльє.
Раптом Гонтран побачив доктора Онора, що танцював од щирого серця, виконуючи класичне буре, як істинний при роджений овернець.
Оркестр замовк. Усі спинилися. Доктор підійшов до маркіза привітатися.
Важко дихаючи, він витирав лоба.
— Добре, знаєте, часом згадати молодість, — мовив Онора.
Гонтран поклав йому на плече руку і насмішкувато озвався:
— А ви й не казали мені, що одружені.
Лікар перестав утиратись і відповів серйозно:
— Так, одружений, і невдало.
— Як кажете?
— Кажу: невдало одружений. Ніколи не робіть такої дурниці, юначе.
— Чому?
— Чому? Я вже двадцять років як одружений, а все не можу звикнути. Щовечора, коли приходжу додому, думаю: "Диви, ця стара ще й досі у мене? То ж вона ніколи й не піде звідси?"
Всі засміялися — так серйозно і переконано він це сказав.
У готелі задзвонив дзвін — скликали на обід. Свято кінчилося. Луїзу і Шарлотту Оріоль провели до батьківської хати і, коли дівчата пішли, заговорили про них.
Усі вважали, що вони обидві дуже милі. Тільки Андерма-^ тові більше подобалася старша. Маркіз сказав:
— Яка гнучка жіноча натура! Від самої наявності батькового золота, ці селючки, навіть не знаючи, як його можна використати, стали панянками.
Христіана запитала Поля Бретіньї-
— А вам яка з них більше подобається?
Він пробурмотів:
— О, я так і не придивився до них. Мені подобається інша.
Сказав зовсім тихо, і вона нічого не відповіла.
VI
Для Христіани Андермат настали чарівні дні. їй було так легко на серці, а душу сповнювала радість. Найпершою солодкою втіхою було ранкове купання — півгодини в чудовій теплій струменистій воді,— яке на цілий день, аж до вечора, давало їй відчуття щастя. Вона й справді була щаслива в усіх своїх думках, усіх бажаннях. Ніжність, яку вона відчувала довкола і яка проникала в неї, п’янка радість життя, сила, молодість, що буяла в її жилах, а до того, ще нове оточення, цей величний край, створений для мрій і спокою, широкі простори, запахуще повітря, ласкава природа, — все це будило в ній нові почуття. Все, що її оточувало, з чим вона стикалася, підтримувало те відчуття щастя, яке давала їй ранкова купеля; широка і тепла хвиля щастя омивала її, і вся вона тілом і душею поринала в неї.
Андермат, який мав проводити в Анвалі тільки два тшкні на місяць, поїхав до Парижа, а дружину попросив стежити, щоб паралітик не припиняв лікування.
Щодня перед сніданком Христіана з батьком, братом і Полем ходили дивитися, як, за висловом Гонтрана, "вариться юшка з старця". Приходили й інші курортники, стояли навколо ями, розмовляли з бродягою.
Той казав, що ходити йому ще трудно, але на ногах у нього повно мурашок; і розповідав, як ті мурашки лазять туди й сюди, повзуть угору аж до крижів, а тоді вниз, до самісіньких пальців. Навіть уночі бігають, лоскочуть, кусають його й не дають спати.
Всі приїжджі і селяни, поділившись на два табори — тих, що вірили і недовірків, — стеясили за лікуванням.
Після сніданку Христіана часто заходила до сестер Оріоль, і вони разом вирушали гуляти. З усього жіночого товариства на курорті їй тільки з ними було приємно поговорити і провести час, тільки до них вона мала дружню довіру і тільки від них могла сподіватися якоїсь теплої жіночої приязні. Старша одразу сподобалась їй своєю спокійною розважливістю і практичним розумом; ще більше лежала її душа до молодшої — потайливої пустунки. Хрис-ті ані хотілося подружитися з дівчатами не так на догоду чоловікові, як для власної втіхи.
На прогулянки то ходили пішки, а то їздили старою каретою на шість осіб, яку взяли напрокат в Ріомі.
Улюбленим місцем їхніх прогулянок була дика галявина біля Шатель-Гійона, яка вела до одинокого сільського будиночка Сан-Сусі.