— Ну,— запитав Джіджі у великій тиші,— хто з вас наважиться разом із нами стати до боротьби проти Сірих панів?
— А чого Беппо не хотів, щоб Момо все нам розповіла?— спитав Франко.
— Він гадає,— сказав Джіджі, підбадьорливо всміхаючись,— що Сірі пани бачать для себе загрозу в кожному, хто знає їхню таємницю, й тому будуть його переслідувати. Та я певен, що навпаки,— кожний, хто знає їхню таємницю, застрахований від них, і вони йому нічого не зроблять. Це ж ясна річ! Хіба не правда, Беппо?
Але старий лише звільна похитав головою. Діти мовчали.
— Принаймні одне певно,— знову обізвався Джіджі,— нам треба будь-що триматися гурту! Треба діяти обачно, та не піддаватися страхові. І тому я ще раз питаю вас: хто з нами?
— Я! — вигукнув Клавдіо й підвівся. Він трохи зблід. За ним, спочатку нерішуче, та дедалі все впевненіш, підводилися інші, аж поки всі, які були там, діти пристали на думку Джіджі-Гіда.
— Ну, Беппо,— мовив Джіджі,— що ти на це скажеш?
— Що ж,— відповів Беппо й сумовито кивнув головою,— я, звісно, теж з вами.
— Отже,— звернувся Джіджі до дітей,— порадьмося тепер, що нам робити. У кого є якісь пропозиції?
Всі задумалися. Аж ось підвівся Паоло, хлопчик в окулярах:
— Але ж як вони це роблять? Тобто, як узагалі можна красти час? Яким чином?
— Справді! — вигукнув Клавдіо. — Що ж тоді таке час? Цього ніхто не знав.
З того боку кам'яного кружала підвелася дівчинка Марія з маленькою сестричкою Деде на руках і мовила:
— Може, це щось таке, як атоми? Вони ж уміють записати на машинці навіть те, що людина тільки подумала. Я сама бачила по телевізору. Тепер-бо з усього є спеціалісти.
— Ось що я надумав! — вигукнув гладкий Массімо своїм дівчачим голосом,— Фільми знімають на кіноплівку, так? А звук записують на магнітну плівку. Може, й часокради мають якийсь апарат, щоб на нього накручувати час? Якби ми знали, де цей апарат, то просто розкрутили б його, і час знов би повернувся до людей.
— В кожному разі,— промовив Паоло, поправивши окуляри,— треба знайти якогось ученого, щоб він нам допоміг. Самі ми нічогісінько не зробимо!
— Завжди ти зі своїми вченими! — вигукнув Франко. — Та їм просто вірити не можна! Ось, скажімо, знайшли ми когось, хто в цьому тямить,— як ти знатимеш, що він не в спілці з часокрадами? Ото б ми спіймали рибку!
Це була слушна думка.
Тоді підвелася якась добре вихована дівчинка й сказала:
— По-моєму, найкраще було б нам заявити в поліцію.
— Цього ще бракувало! — вигукнув Франко. — Поліція — а що вона тут може зробити? Це ж вам не звичайні грабіжники. Поліція або давно вже все знає, і тоді виходить, що вона тут безсила. Або вона просто не помітила ще всього цього свинства, й тоді однаково це ні до чого! Така моя думка.
Всі безпорадно мовчали.
— Але щось же та треба робити,— сказав нарешті Паоло,— та ще й якомога скоріше, поки часокради не довідались про нашу зустріч.
Аж ось знову підвівся Джіджі-Гід.
— Любі друзі,— почав він,— я добре обміркував усю цю справу. Я перебрав сотні планів, поки нарешті знайшов такий, який, я певен, приведе до перемоги. Якщо тільки ви всі його підтримаєте. Та спершу я хотів би послухати — може, хто з вас має кращий план. Ніхто не має? Ну, тоді я скажу, що нам слід робити.
Він замовк і повільно обвів усіх очима. Понад п'ятдесят дитячих облич були звернені до нього. Стільки слухачів він давно вже не мав.
— Сила цих Сірих панів у тому,— знову повів він,— що, як вам уже відомо, вони роблять своє діло тайкома. Отже, найпростіший і найкращий спосіб їх знешкодити — це розкрити на них очі людям. А як ми це зробимо? Ми влаштуємо велику демонстрацію дітей! Намалюємо транспаранти й плакати і підемо з ними по всіх вулицях нашого міста. Ми привернемо до себе увагу громадськості. Й запросимо все місто сюди до нас, у старий амфітеатр, щоб усе людям розповісти. І люди страшенно схвилюються! Тисячі й тисячі рушать сюди, до нас. І коли тут збереться ціле море людей, ми розкриємо їм цю страшну таємницю! І тоді-тоді світ відразу зміниться! Ні в кого більше не крастимуть часу. Кожен матиме його стільки, скільки побажає, бо часу ж тоді буде доволі. І це, любі друзі, можемо зробити ми, ми всі гуртом, якщо тільки захочемо. Чи хочемо ми цього?
Багатоголосий вигук захвату був йому відповіддю.
— Отже, я констатую,— закінчив Джіджі свою промову,— що ми одностайно ухвалили наступної неділі скликати все місто до старого амфітеатру. Але доти наш план повинен бути найсуворішою таємницею, зрозуміло? А тепер, друзі, до роботи!
Того дня й кілька наступних серед старих руїн ішла таємна, а проте гарячкова робота. Сюди нанесли паперу й баночок із фарбою, пензликів і клею, фанери, картону, тичок і всього, що тільки могло знадобитись (як і звідки — краще не питати). І поки одні виготовляли плакати, й транспаранти, й нагрудні щити, інші,— ті, що вміли добре писати,— придумували й малювали на них яскраві тексти. То були заклики, що повідомляли, приміром, таке:
Ощаджати час? Але для кого? Навіщо?
Час берегти? Але для кого?
Приходьте в неділю до амфітеатру
Ваші діти заявляють: ЧАС ВАШ просто РОЗКРАДАЮТЬ
У вас часу немає? А чому? Ми, діти, враз поможемо тому!
Приходьте будь-ласка всі на великі збори наступної неділі о 6 вечора в старому амфітеатрі
!Увага!
ДУЖИ ВАЖЛИВО!
Ідеться про ваш ЧАС
Куди щизає він у вас ЦЕ ВЕЛИКА ТАЄМНИЦЯ!
але МИ ВАМ УСЕ РОСКАЖИМО!
На всіх плакатах стояло місце, день і час зборів. Коли нарешті все було готове, діти з плакатами й транспарантами в руках, з Джіджі, Бешю й Момо на чолі, довгою вервечкою рушили до міста. Дорогою вони торохкотіли клаптями бляхи, свистіли в свистки, хором вигукували гасла й співали пісню, яку Джіджі склав для такої нагоди:
Люди, люди, схаменіться!
Стрепеніться! Озирніться!
Ваші діти кличуть вас:
Доки ж крастимуть ваш час?
Люди, люди, не дрімайте!
Ви до нас усі рушайте!
У неділю ми ждемо —
Волю вільну вам дамо!
Пісня, звичайно, мала ще багато куплетів — усього двадцять вісім,— та, мабуть, нам не конче треба наводити їх тут усі.
Разів кілька дітей розганяла поліція,— якщо вони ставали на заваді вуличному рухові. Та їх це анітрішки не злякало. Вони любісінько збиралися десь-інде і починали йти звідти. Більше з ними нічого не трапилося, та ніде, хоч як старанно пильнували, не помітили вони Сірих панів.