Момо

Страница 56 из 56

Михаэль Энде

"ЗГОДОМ!" — засвітилося на панцері. Потім Кассіопея чхнула.

— Чи не застудилась ти, бува?— стурбовано запитав Майстер Гора.

"ЩЕ Й ЯК!" — відповіла Кассіопея.

— Це все наробив холод Сірих панів,— мовив Майстер Гора. — Уявляю собі, яка ти втомлена і як тобі хотілось би нарешті відпочити! Ну ж бо, ховайся у свій панцер.

"ДЯКУЮ!" — проступило на спині в черепахи.

І Кассіопея пошкандибала шукати собі тихого куточка. Там вона повтягала голову й ноги під панцер, і на ньому поволі висвітилося слово, видиме тільки тому, хто прочитав цю книжку:

КІНЕЦЬ.

КОРОТКА АВТОРОВА ПІСЛЯМОВА

Може в декого з читачів виникне ще чимало запитань. та боюсь, що я не зможу їм зарадити. Бо, мушу признатись, усю цю історію я записав з пам'яті так, як мені її розповіли. Сам я ніколи не знав ні малої Момо, ні її друзів. Не знаю, як їм повелось далі і як ведеться тепер. Що ж до великого міста, то його я можу тільки уявляти. До всього сказаного я міг би додати тільки таке. Тоді я саме подорожував (я, власне, й досі подорожую), і якось уночі мені трапилось їхати в одному купе з якимось дуже дивним пасажиром. Тим більше дивним, що я нізащо не міг визначити його віку. Спершу я був подумав, що переді мною сидить старий чоловік, та незабаром зрозумів, що, мабуть, я помилився, бо мій супутник здався мені раптом дуже молодим. Але й це враження невдовзі виявилось хибним. У кожному разі, саме він і розповів мені в ту догу ніч усю цю історію. Коли він скінчив розповідь, обидва ми на якийсь час замовкли. По тому загадковий пасажир додав ще одну фразу, якої я не хочу потаїти перед читачем. — Я розповів вам усе так, — промовив він, — начебто це вже сталося. А міг би розповісти й так, нібито все воно тільки станеться в майбутньому. Для мене ця різниця невелика. Мабуть, він вийшов на наступній станції, бо трохи згодом я помітив, що сиджу в купе сам. На жаль, я більш ніколи не зустрічав того оповідача. Але якщо колись я все ж таки його зустріну, то про багато дещо розпитаю.