Макар Макарович. Лено!!! Я тебе прошу рахуватись з моїми нервами. Вони у мене не з дроту!
Гаврусь. Дядюшка! Ви ж обіщали мені...
Макар Макарович. Лено! Чуєш? Дай мені коней...
Гаврусь (образившись). Ну що ж! Тільки це не культурно і...
Макар Макарович( скажено на нього). Та ти мені даси спокій? Варвари ви! Забирайся геть з своїми віршами! Мучителі ви мої!!! О, будь проклят той день, коли моя ідіотська голова рішила їхати сюди!.. Твої вірші паршиві, паскудні, безграмотні. Чуєш ти? Нікчемні, нездалі... Тобі не поетом буть, а соску смоктать. Варвари!..
Хоче бігти, але бачить, що в саду щось діється: всі збились докупи й починають кричати. Потім з юрби виривається Антось, держачи за руку ївгу і тягнучи її до покоїв. За ними спішать Степан Макарович, котрий умовляє в чомусь, Клим, Панас, Семен та інші. Всі п'яно кричать, розпитують один одного, махають руками.
Макар Макарович. Що там? Що сталось ще?.. Ну... от скандал... Тільки цього не хапало...
Морочинська. Господи! Що там? Ой боже мій!
Антось (тягнучи ївгу на веранді). Ні, ходім!.. Ходім до матері. Я тобі покажу. Прилюдно покажу... А, дядюшка Макар! Ви, здається, хотіли бачить весільні народні звичаї? Ось я вам зараз покажу один. Іди! (Шарпає ївгу).
Ївга. Та що ти мене шарпаєш? Пусти мене!.. Тату!!!
Антось. Прошу, прошу і тата, прошу дуже! Панасе, де ти?
Панас. Ось тут!
Степан Макарович. Антоне! Чуєш, Антоне? Годі, не треба... Пусти, заспокойся...
Антось. Дядю, я спокійний, я тільки по закону буду... Мамо, не бійтесь. Я нічого страшного робить не буду... Панасе, іди сюди! Стій, ти!
Клим (проштовхуючись наперед, вириває ївгу). А це... а це... зась!! Зась, кажу! Какое маєте право знущаться? Га?
Антось (скаженіючи). А ти... Одійди мені... Одійди, кажу, а то... Ти, поганець проклятий! Ти мені розбив все, що я... Я тебе уб'ю!! Іменно, гад. У-у!! (Зарахується).
Клим (одхиляючись). Гвалт!! Рятуйте, убивають!!
Степан Макарович. Та тихо, чого кричите? Антоне, годі, говорю! Розійдіться, чого...
Морочинська (вся дрижить весь час). Антосю, сину мій... Не треба... Сину! (Хапа його за руки).
Антось (дивлячись на неї божевільними очима, приходить трохи до себе). Нічого, мамо, нічого... Зараз... Чекайте... Панасе. Я тільки хочу... Панасе, скажи прилюдно: була вона, ось ця дівка, твоєю полюбовницею? Говори сміливо!
Панас (голосно). Була. Ось свідки...
Івга (люто). Ах ти ж, босяк, злодій! Брешеш ти!
Антось (шарпаючи її). Мовчи! Твоє слово потім. (До Панаса). Дала вона тобі сто рублів, щоб ти мовчав? Говори!
Панас. Дала! Ось свідки можуть...
Ївга. Коли? Коли я дала тобі, щоб тобі так дихати дало? Ой боже мій, що ж вони зо мною роблять?! За що ж вони з мене знущаються?!
Антось (до Івги). Це все, що ти можеш сказати? Все? Ну, а тепер... забирай свого підлого батька і... геть звідци!! Щоб нога твоя ніколи не показувалась на поріг цього домуі Геть! Пішла!
Клим (береться в боки, майже спокійно). А підождіть-но трохи, паничику. Не дуже женіть. Позвольте вас спитаться: как ето так пошли вон? Хто ми вам такі, що пошли вон? Га? Ви челаєк образований, ви должни понімать, що нема такого права, щоб вон на свою жону. Ето беззаконіє! Вона по закону шлюб брала. Це вам не наймичка, що не схотів, та й пошла вон! Пожалуйте в суд, по закону, а не так*{До Степана Макаровича). Пане, ви челаєк законний, що ето таке дєлається? Как так? Це всякий сукин син прийде, скаже щось, і сейчас пошла вон? Коли хоче, щоб ми пішли, пожалуйте на стіл десять .тисяч карбованців! Пожалуйте! А тоді й пошла вон. (До Панаса). А тебе, прохвост, я судом буду. Ти можеш доказать свої слова? Можеш? Ти закон знаєш? Знаєш, що по закону за такі слова? З ким ти в іграшки зайшов?
П а н а с. Та я... А що ж... Конешно, що можу... Тільки ж як... Вона не зо мною одним, а все село знає...
Ївга. Брешеш, падлюка!!
Клим. І все село в суд потягну! Ти мені по закону докажи...
Антось (безсиліє, весь в'яне й тупо дивиться навкруги). Та-ак...
Степан Макарович. Ну, годі, Климе... Потім поговоримо про все... Тепер розійдімось. Прошу всіх вийти до саду... Прошу, прошу... Буде все по закону, як хочете...
Клим. Тепер не кріпацтво, тепер все по закону, іменно. Доказати треба. А нєт — пожалуйте гроші. Дівчину ославили, та й пошла? Нєт, я не позволю беззаконія! Не на того напали.
Макар Макарович (підходячи до Антося, бере його за руку й тягне за собою). Ходім, Антосю, ходім звідси... Лено, Степане, скажи, щоб дали коней, ми їдемо в город... Клим. Як же це так? Позвольте! А жона как же?
Макар Макарович. Одійдіть, чоловіче. Ви своє зробили, зробили по закону, тепер ми будем робить теж по закону. Жону візьміть туди, звідки вона прийшла, а самі забирайтесь...
Клим. Нєт, так не буде... Я судом...
Макар Макарович (не витримує свого спокою і скаженіє). А кажу, що буде, чуєш ти?! Геть усі! (Кидається з кулаками на Клима, дрижить весь, тяжко дихає. Гості поспішно, задом висуваються на ганок).
Клим (одсуваюнись). Не маєте права! Я судом... Пане! Глядіть...
Степан Макарович. Макаре! Макаре, не треба, не гарно... (Одтягає його).
Гості в саду; видно, як махають руками, шукають свої шапки, як палко балакають, збившись в купки. Антось пада на стілець, закриває руками лице і кладе голову на спинку його.
Морочинська весь час плаче. Макар Макарович хапається обома руками за серце і злякано слухає. Потім обережно сідає, заплющивши очі. Степан Макарович ходить по хаті рівними, твердими кроками.
Завіса тихо падає.