В покої ідуть Ївга й Панас, Ївга з книжкою в руках, як дерев'яна, трохи шкандибаючи од тісних черевиків; сукня лежить настовбурчено. Але вигляд у ївги поважний, гордовитий; вона трохи п'яненька, але це й сприяє занадтій горделивость
Панас (п'яний). Ні, не втечеш, пані! (Регоче). Я, брат, і в покоях знайду. Ну, бариня, кажи послєднє слово... Послєд-нє, і кінець, не желаю далі...
Івга. Та чого ти причепився до мене? Ти хочеш, щоб сьогодні ж полетів з економії? Ти договоришся...
Панас. Ой боюсь, ой рятуйте, налякала... Та дурна: я за ті гроші, що ти дала, тепер сам на пана заделаюсь. Ти мені дай ще сто, і я сам тебе покину, на чорта ти мені здалась. І даси! От лусну я на цьому місці, як не даси! Що? Ач, сто бісів її мамі, зробили її паньою, а вона й кирпу гне! Викладай січас сто рублів, бо скличу всіх і об'явлю, яка ти чесна була.
І в г а. Та що ти, сказився? Що ти мені тут?! А дивіться... Дурак! Пошов вон! Свиня! З ким ти говориш? Ти знаєш, що я законна жона твого пана?! Мерзалец! От січас пожаліюсь, і полетиш звідци, як пух. Пошов вон з комнат, дурак!
Панас. Ой, Івго, не задирай носа, бо одіб'ють...
Івга. Хто одіб'е? Ти? Гляди, щоб вам не поодбивали. Я вам тепер покажу! Ви недостойні сидіти тут, а не то що... Розкомарує тут... Всіх вижену зараз! Назбігалися. На дурничку нажлукатись усі хороші, а як плели на мене й підкопувались, так те забули. Чекайте ви мені, мурляки, я вам тепер покажу. Чого тобі тут треба? Чого вилупив очі? Чого, мужик, заліз сюди? Пошов вон січас. А то покличу слуг, і в шию виженуть. Геть к бісовому батькові!!
Панас. Ой Івго, не дуже, бо покличу свідків,
Ївга. Плювать я хотіла тепер на тебе й на твоїх свідків паршивих! Хоч весь мир клич. Сама скажу й не боюсь. Я тепер законна жона свого мужа, мурляко. А муж мій — то твій пан. А ти — мій слуга. І не смій мені тут патякати. "Сто рублів".
Та я тобі такі сто рублів покажу, що й своїх не впізнаєш. Які тобі сто рублів? За віщо?
П а н а с. За те саме, що й ті дала. Щоб мовчав, що ти моєю полюбовницею була. Забула?
Ївга. Брешеш ти, свиня, нічого я тобі не давала. А як будеш наклепи плести на мене, так я тебе в Сибіряку зашлю. Як ти смієш такі слова на чесну жону свого пана говорить? Га? Хто ти єсть? Мужик, наймит. Пошов сцюдова, дурак!
Панас. Ну-ну, скоро в пани перебралася! Навчилася. Гляди тільки, щоб не каялась... (Іде).
Ївга. Іди, іди... Ач, мурляки! Я вам покажу!
Панас. Жаль мені тільки Антося, що порадошний чоловік та з такою стервою собі світ зав'язав. Говори: даси?
Ївга. Я тобі говорю: пішов вон!
Панас. Ой, гляди, зараз усім об'явлю. Не пожалію. Лучче дай.
Ївга. Пошов вон, не боюсь я тебе!
Панас. Ну-ну, гляди ж!!! (Рішуче виходить).
Ївга сама; схвильовано, але уперто й гордо ходить по хаті, часом з тривогою позираючи в сад. Панаса не видно. Ївга* сідає й розгортає книжку.
Антось (з тим же розгубленим, нерівним виразом на лиці з'являється з сіней. Побачивши ївгу, нервово стріпує-ться). А, супруга! Що робиш тут? З книжкою? Читаєш? Молодчина, скоро навчилася. Може,й учителькою можеш бути? А, я й забув, ти в учительки не хочеш... Так-так... Ну, читай так...
Ївга. А ти, якби був порадошний муж, оборонив би мене... Тут он усяка дрань обижає мене... Якесь мурло, хамло приходить сюди й кидає на мене болотом. Що я, полюбовниця твоя якась, чи що?
Антось. Ні-ні! Ти не полюбовниця, ні! Ти, твоя правда, моя законна жона. Але тільки тебе, здається, трудно оби-дить. Га? Ні, ти мені скажи, як ти могла так... Ні, нічого вже не говори. Не треба... Читай...
Ївга ображено одвертається й дивиться в книжку.
Антось (підходить). Інтересна книжка? Га? Хто ж тебе навчив так держати? Батенько твій, мабуть? Чи догори ногами інтересніше?.. Фу, що ж це, господи, таке діється? Це та їся, що... Нічого не розумію... Як же ти могла... Ні-ні, не треба... Годі, все знаю. Але що ж це таке? (Раптом вириває з рук книжку, шпурляє її в куток і кричить). Не смій! Скинь зараз же корсет і все це. На кухню забирайся! Падлюка! Уб'ю!!
Ївга (схоплюється, верескливим голосом, злісно). Та ти чого на мене кричиш? Чого кидаєшся книжками? Га? Я тобі не наймичка! Закон брав зо мною. Який! Учителькою... Гадюкою сичить на мене, що вчителькою йому не хочу буть. Не бачила щастя! Я в батька лучче жила, як твої вчительки. Для того за тебе такого пішла, щоб в злиднях жити?
Антось хапає себе за голову й помалу виходить в сад. Морочинська іде йому назустріч, щось питає. Антось однімає руки з лиця, дивиться якийсь
мент і, нічого не одповівши, їде далі, зникає, Ївга розлютовано бігає по вітальні. Помітивши Морочинську, сідає й притуляє хустинку до лиця.
Морочинська (входячи). Ну, що тут у вас знов? Що тут було?
Ївга (плачучи). Що я, наймичка якась, чи що? Кричить на мене. Взяла книжку, щоб обмахуватись, бо душно, а він вирвав і он шпурнув... Трохи мене не бив... Усе за те, що я не хочу в учительки йти, а хочу хазяйством заніматись... Наче я наймичка яка... Закон брали, не з улиці прийшла... По закону...
Морочинська (тяжко зітхаючи). Ну, нічого... Він випив трохи, ніколи не п'є, кинулось в голову. Та й ти трохи винна... Мабуть, ти раніше була з ним не така, як тепер... Ну, йому й неприятно. Ну, нічого, привикнеться...
Ївга. Яка ж я була? Яка була, така й є. Сам бачив. Я не просилася, сам ходив та просив, на колінах стояв, любов показував. Коли б була любов, не став би такий за два дні, яка б я не була... А то — наче наймичка...
Морочинська. Та годі тобі вже! Всі знаємо, що не наймичка...
Ївга. А чого ж він? Що я йому зробила?.. Як повінчались, так і...
Морочинська. Ну, годі, буде... Іди до гостей, негарно тут самій сидіти. Іди, ївго, іди. Та, може б, другі черевики наділа, ці, мабуть, на тебе трохи тіснуваті? Ходити трудно...
Ївга. Ні, вони мені якраз по нозі...
Морочинська. Ну, як знаєш... (Глибоко зітхає).
З сіней входить Макар Макарович, за ним Гаврусь з папером
У РУШ-
Макар Макарович (до Гавру ся). Звичайно, звичайно... Слухай, Лено, ти мені вибач, але молю тебе: скажи, щоб мені дали коней...
Морочинська. Ти таки хочеш їхати? Наробив та й тікаєш? Спасибі, братику, все життя тобі буду дякувати. Влив нам молодої крові. Спасибі.