Ваня, в окулярах, босий, казав глухуватим баском:
— Я так ось його й бачу в цій маленькій хатинці, навкруги виє метелиця, а з ним тільки няня Орина Родіонів-на... Виє метелиця, а няня сидить з веретеном, і веретено дзижчить, а в грубі потріскує вогонь. Я його дуже відчуваю, я сам із села, і мама моя, ти знаєш, теж зовсім неписьменна жінка, з села, як і твоя... Я, як зараз, пам'ятаю нашу хатинку; я лежу на печі, років шести, а брат Саша прийшов із школи, вірші вчить... А то, пам'ятаю, женуть овець із отари, а я баранця осідлав і ну його лаптями поганяти, а він мене скинув...
Ваня раптом зніяковів, помовчав, потім заговорив знову:
— Звичайно, в нього бувала й величезна радість, коли приїздив хто-небудь із друзів... Аж бачу, як, наприклад, Пущин до нього приїхав... Він зачув дзвіночок. Що, думає, таке? Чи не жандарми часом по нього? А це — Пущин, його друг... А то сидять вони собі з нянею; десь далеко заметене снігом село, без вогнів, адже тоді лучиною світили... Пам'ятаєш... "Буря млою небо криє..."? Ти, напевне, пам'ятаєш. Мене завжди хвилює це місце...
І Ваня, вставши чомусь перед Серьожкою, глухувато прочитав:
...Ясна молодості зоре. Нум же, випиймо в тиші... Де ти кварта? Вип'єм з горя — Стане краще на душі.
Заспівай-но, як синиця За морями десь жила, Як дівчина до криниці х Із коновочкою йшла1.
Серьожка тихо сидів, тулячись до плити, випнувши підпухлі губи; в очах його, звернених до Вані, стояв суворий і ніжний вираз. На чайнику застрибала на плиті покришка, і вода весело забулькотіла, засичала.
— Досить віршів!..— Ваня немов прокинувся.— Роздягайся! Я, брат, вимию тебе за першим розрядом,— весело запропонував він.— Ні, брат, зовсім, зовсім, чого соромитись! Я й мочалку припас.
Поки Серьожка роздягався, Ваня зняв чайник, витяг з-під варистої печі таз, поставив його на табуретку й поклав на ріжок обмилений шматок простого, для прання, з поганим запахом мила.
— У нас на селі, в Тамбовській області, був один дід. Він, розумієш, служив усе життя за банщика в Москві, в купця Сандунова,— розповідав Ваня, сидячи верхи на табуреті, розставивши довгі босі ступні.— Ти знаєш, що це значить — банщиком? От, скажімо, прийшов ти в лазню. Скажімо, ти пан чи просто лінуєшся митись, наймаєш банщика, він тебе й тре, такий собі вусатий чорт,— розумієш? Він, цей дід, казав, що вимив за своє життя не менш як півтора мільйона чоловік. А що ти думаєш? Він цим пишався,— стільки людей зробив чистими! Але ж, энаеш, людська натура,— через тиждень знову брудний!
Серьожка, посміхаючись, скинув останню одежинку, долив води, щоб гарячіша була, і з насолодою занурив у таз кучеряву шорстку голову.
— Гардероб у тебе завидний,— сказав Ваня, розвішуючи його вогкий одяг над плитою,— ще кращий за мій... А ти, я бачу, порядок розумієш. От вилий сюди, в погане відро, і ще разок, та не бійся бризкати — підітру.
Раптом в обличчі його з'явилась грубувата й заразом покірна усмішка: він іще більше зсутулився й дивно звісив довгі кисті рук, так що вони аж ніби поважчали, набрякли, і сказав, ще більше згустивши свій басок:
— Поверніться, ваше степенство, по спинці пройдусь.,. Серьожка мовчки намилив мочалку, скоса глянув на
1 Переклад К. Дрока.
приятеля й пирснув. Він подав мочалку Вані й уперся руками в табуретку, підставивши Вані дуже засмаглу, худеньку і все-таки мускулясту спину ^випнутими хребцями.
Ваня, погано бачачи, невміло заходився терти йому спину, а Серьожка сказав буркотливо, з несподіваними папськими інтонаціями:
—— Ти чого ж це, братику мій? Ослаб? Чи лінуєшся? Я невдоволений з тебе, братику мій...
— А харч який? Самі скажіть, ваше степенство! — дуже серйозно, винувато й басовито озвався Ваня.
В цей час двері на кухню відчинились, і Ваня, в рогових окулярах, з засуканими рукавами, і Серьожка, голий, з намиленою спиною, обернувшись, побачили Ваниного батька, що стояв на порозі в спідній сорочці й підштаниках. Він стояв, високий, худий, опустивши важкі руки, такі самі, як у Вані, і дивився на хлопців білястими очима. Так він постояв трохи, нічого не сказав, повернувся й вийшов, причинивши за собою двері. Чути було, як він прочовгав через передпокій до світлиці.
— Гроза минула,— спокійно сказав Ваня. Однак він тер спину Серьожці вже не так запопадливо.— На чайок би з вас, ваше степенство!
— Бог подасть,— відмовив Серьожка, не цілком певний, чи кажуть таке банщикам, і зітхнув.
— Так... Не знаю, як у тебе, а будуть у нас труднощі з нашими батьками й матерями,— серйозно сказав Ваня, коли Серьожка, чистенький, рожевий, причесаний, знову сидів біля столика перед плитою.
Але Серьожка не боявся труднощів з батьками. Він неуважно подивився на Ваню.
— Чи ти можеш мені дати клапоть паперу й олівця? Я зараз піду. Мені треба дещо записати,— сказав він.
І от що він записав, поки Ваня, короткозорий, удавав, буцім треба щось прибрати в кухні.
"Валю, я ніколи не думав, що буду так переживати, що ти пішла сама. Думаю весь час: що, що з тобою? Не розлучаймось більш ніколи, щоб усе робити разом. Валю, якщо я загину, прошу про одне: прийди на мою могилу й пом'яни мене незлим, тихим словом".
Босими своїми ногами він знову пройде всю кружну дорогу по "шанхайчиках", по балках і вибоїнах, під оцим тужливим бурханням вітру й студеною мжичкою — знову до парку, на Дерев'яну вулицю, щоб устигнути на самому світанні вручити цю записку Валиній сестричці Люсі.
Розділ сорок другий
Думка: "А як же мама?" — отруювала Валі всі принади походу того раннього похмурого ранку, коли вона йшла степом разом з Наталею Олексіївною, яка прудко й діловито дріботіла пухленькими ніжками в спортивних тапочках по вогкій лиснючій дорозі.
Перше самостійне завдання, зв'язане з особистою небезпекою, але — мама, мама!.. Як вона подивилась на дочку, коли Валя з незалежним виразом сказала, що просто-напросто йде на кілька день у гості до Наталі Олексіївни! Яким, либонь, жорстоким холодом відбився в материнськім серці егоїзм дочки — тепер, коли немає батька, коли мати така самотня!.. А коли мама вже підозрює що-небудь?..
— Тося Єлисеєнко, з якою я зведу вас, учителька, вона сусідка моєї матері, точніше — Тося і її мама живуть разом з моєю мамою в двокімнатній квартирі. Вона — дівчина характеру незалежного й сильного і набагато старша за вас, і я одверто скажу, вона буде збентежена тим, що я до неї замість бородатого підпільника приведу гарненьку дівчинку,— говорила Наталя Олексіївна, як завжди, дбаючи про точний зміст своїх слів і зовсім не дбаючи про те, яке враження вони справляють на співрозмовника.— Я добре знаю Серьожу, як цілком серйозного хлопчика, я вірю йому в певнім розумінні більше, ніж собі. Коли Серьожа мені сказав, що ви од районної організації, це так і є. І я хочу вам допомогти. Якщо Тося буде з вами не досить одверта, ви зверніться до Колі Сумського,— я особисто певна, що він у них найголовніший, з того, як Тося ставиться до нього. Вони, треба сказати, дають наздогад Тосиній і моїй мамі, немовби в них стосунки любовні, але я, хоч і не зуміла ще сама, через перевантаженість, організувати особисте життя, я дещо тямлю в справах молоді. І я знаю, що Коля Сумський закоханий у Л іду Андросову, вельми кокетливу дівчину,— несхвально сказала Наталя Олексіївна,— але теж безперечного члена їхньої організації,— додала вона вже з чистого почуття справедливості.— Якщо вам треба буде, щоб Коля Сумський особисто зв'язався з районною організацією, я скористаюся з свого права лікаря районної біржі, дам йому дводенний невихід на роботу через хворобу, він працює на якійсь там шахтині,— кажучи точно, крутить корбу...