— Авжеж, ви говорите про себе, але ця тема мені завжди цікава,— сказала Модеста, ображена ущипливими натяками Каналіса, що застосовував ім'я герцогині де Шольє як палицю.— Я звикла захоплюватися вами, дорогий поете.
— Ну то як же? Чи обіцяєте ви мені ту саму собачу відданість, яку пропоную я вам? Хіба це не чудово? Хіба це не те, до чого ви прагнули?
— Чому, дорогий поете, ви не пошукаєте собі нареченої німої, сліпої і дурненької? Я не бажаю нічого кращого, як у всьому подобатися моєму чоловікові; але ж ви знайомитеся з дівчиною, обіцяєте їй ні з чим не зрівнянне щастя, а потім погрожуєте, що позбавите її цього сподіваного щастя за найневинніший жест, слово, погляд! Ви підрізаєте пташці крила і водночас хочете, щоб вона пурхала у вашій райській клітці. Я знаю, що поетам часто дорікають у непослідовності... Звинувачення, звичайно, несправедливе,— додала вона у відповідь на обурений жест Каналіса.— Цю уявну ваду вигадали пересічні люди, неспроможні простежити за польотом високих думок поета. Але я ніяк не сподівалася, що геніальна людина почне вигадувати суперечливі умови досить безглуздої гри і називати її життям. Ви вимагаєте неможливого, щоб потім мати втіху звинуватити мене. Ви, як оті чарівники з дитячих казок, що ставлять нездійсненне завдання перед дівчатами, яких вони переслідують... Але тих бідолашок принаймні рятують із біди добрі феї...
— Вашою доброю феєю могло б стати справжнє кохання,— сухо зауважив Каналіс, зрозумівши, що цей витончений і проникливий розум, яким так добре керував Буча, збагнув справжню причину його прискіпувань.
— Дорогий поете, ви скидаєтесь у цю хвилину на обачливих батьків, що прагнуть довідатися, чи великий посаг у нареченої, перш ніж повідомити, який статок у їхнього сина. Ви поводитеся зі мною, як вередливий жених, а чи маєте ви на це право? Кохання не виникає внаслідок сухих і розважливих переговорів. Бідолашний герцог д'Ерувіль скоряється моїм забаганкам з тією самою готовністю, з якою дядько Тобі у Стерна скоряється впливу вдови Водмен, хоча я не вдова, бо втратила сьогодні не чоловіка, а свої ілюзії стосовно поетів. О, як ми, дівчата, не хочемо вірити тому, що руйнує наш фантастичний світ! А мені ж усе це провістили заздалегідь! Дарма ви розпочали зі мною цю прикру сварку — така поведінка вам не пасує! Я не впізнаю вчорашнього Мельхіора!
— Бо Мельхіор розгадав ваші таємні амбіції, що навіяли вам самі знаєте яке бажання.
Модеста зміряла Каналіса з ніг до голови поглядом ображеної королеви.
— ...Але одного чудового дня я теж стану послом і пером Франції, як він.
— Ви вважаєте мене міщанкою,— сказала Модеста, підіймаючись по сходах на ґанок. Але раптом вона рвучко обернулась і додала, втрачаючи самовладання і майже задихаючись від гніву: — Але це ще не таке нахабство, як вважати мене дурною. Я знаю, чому ви змінили свою поведінку — через ті чутки, які ходять про нас у Гаврі і які щойно переказала мені моя покоївка Франсуаза.
— О Модесто, невже ви можете таке думати? — мовив Каналіс, прибираючи драматичну позу.— Невже ви вважаєте мене здатним одружитися з вами тільки заради грошей?
— Якщо мої слова ображають вас після тих напучувальних промов, які я вислухала від вас на березі Сени, то лише від вас залежить розвіяти мою оману, і тоді ви здобудете право ставити до мене якісь вимоги, — сказала вона, спопеляючи його зневажливим поглядом.
"Якщо ти сподіваєшся зловити мене в цю пастку, крихітко,— думав поет, ідучи за нею,— то ти вважаєш мене наївнішим, ніж я є насправді. Та й чого я стільки церемоній розводжу з цією лицеміркою! Зрештою, її пошана важить для мене не більше, ніж пошана якого-небудь царка папуасів з острова Борнео! Вона, бачте, пояснює зміну в моїй поведінці ницими почуттями! Ну й хитра ж особа!.. Лабрієр опиниться в неї під каблуком, як йолоп,— і по заслузі. Років через п'ять ми з нею ж таки добре посміємося з нього!"
Холодність, що виникла між Каналісом і Модестою, того ж таки вечора всі помітили. Пославшись на нездужання Лабрієра, поет пішов рано і надав обер-шталмейстерові цілковиту свободу дій. Близько одинадцятої години Буча, який зайшов по дружину свого патрона, прошепотів Модесті, всміхаючись:
— Ну що, мав я рацію?
— На жаль! — відповіла вона.
— Сподіваюся, ви не забули про нашу домовленість і залишили двері прочиненими, щоб він міг вернутися?
— Я не змогла стримати гнів,— відповіла Модеста.— Від такої підлоти кров шугнула мені в голову, і я сказала йому всю правду.
— Ну що ж, тим краще. Коли ви остаточно посваритеся й нездатні будете навіть увічливо розмовляти одне з одним, я зобов'язуюся знову зробити його таким закоханим і наполегливим, що ви ладні будете йому повірити.
— Облиште, Буча, він же великий поет, дворянин і розумна людина!
— Вісім мільйонів вашого батька переважать усе це.
— Вісім мільйонів? — перепитала Модеста.
— Мій патрон продає контору і їде в Прованс, щоб керувати там купівлею земель, про яку вже домовляється Кастанью, помічник вашого батька. Щоб викупити маєток Лабасті доведеться укласти контрактів на суму десь у чотири мільйони, і ваш батько дав згоду на такі витрати. У вас два мільйони посагу, і полковник збирається дати ще один мільйон на ваше влаштування в Парижі, на купівлю будинку та обставу. От і порахуйте самі.
— Отже, я зможу стати герцогинею д'Ерувіль,— сказала Модеста, глянувши на Буча.
— Якби не той комедіант Каналіс, ви залишили б його хлист у себе, думаючи, що це мій подарунок, — сказав клерк, натякаючи, що він на боці Лабрієра.
— Отакої, пане Буча! Та ви, бачу, хочете видати мене заміж за своїм смаком! — вигукнула Модеста, засміявшись.
— Цей достойний юнак любить вас так само сильно, як і я. Та й ви любили його протягом тижня. У нього є серце,— відповів клерк.
— Але чи в спромозі він здолати одного з найвищих придворних чинів? Адже, крім обер-шталмейстера, їх усього шість: королівський священик, канцлер, обер-камергер, обер-гофмейстер, коннетабль і генерал-адмірал. Правда, коннетаблів уже, здається, не призначають.
— Через півроку, мадмуазель, народ, який складається з безлічі злих Буча, може стерти з лиця землі всю цю велич. Та й що сьогодні означає дворянство? Зрештою, у Франції немає й тисячі представників справжньої родової знаті. Ті ж таки д'Ерувілі походять від дверника Роберта Нормандського. Крім того, вам довелося б пережити чимало прикрощів через отих двох старих дів з пісними обличчями. Якщо вас так приваблює титул герцогині, то згадайте, що ви походите з графського роду. Безперечно, папа римський буде до вас не менш прихильний, ніж до торговців, і продасть вам яке-небудь герцогство, назва якого закінчується на "нья" або "аньйо". Отож не ризикуйте своїм щастям заради придворного чину.