Лабрієр знову підійшов до Шале, проте піренейські вівчарки зняли такий гавкіт, що він не міг віддатися спогляданню вікон Модести. Ці пориви в коханні — те саме, що найперші мазки для художника, які згодом він прикриє останнім шаром фарби. Та саме вони становлять сутність кохання, як невидимі для сторонніх очей зусилля складають сутність мистецтва; такі пориви й такі зусилля породжують справжнього художника і справжнього коханця, але й публіка, і жінка починають розуміти це здебільшого надто пізно.
— Ну й нехай! — вигукнув Ернест.— Я залишуся тут, я страждатиму, я бачитиму й кохатиму її для самого себе, як егоїст! Модеста буде моїм сонцем, моїм життям! Я вдихатиму повітря, яким дихатиме вона, я радітиму її радістю і страждатиму її горем, навіть якщо вона стане дружиною Каналіса, який завжди любитиме тільки себе...
— Оце називається кохати! — сказав чийсь голос із-за придорожніх кущів.— Ну й дивина! Невже всі закохані у панну де Лабасті?
І, несподівано вийшовши на дорогу, Буча подивився на Лабрієра. Була світла місячна ніч. Ернест зміряв карлика поглядом і, стримавши гнів, мовчки пройшов кілька кроків.
— У солдатів, які служать під одним штандартом, має бути більше приязні один до одного! — сказав Буча.— Ви не любите Каналіса, і я теж від нього не з захваті.
— Він мій друг,— відповів Ернест.
— А, то ви його секретар? — спитав карлик.
— Знайте, добродію, що я нічий не секретар. Я маю честь бути доповідачем однієї з найвищих палат королівства.
— А я маю честь розмовляти з паном де Лабрієром, так? — відказав Буча.— Крім того, я маю честь бути старшим клерком метра Латурнеля, верховного дорадника жителів міста Гавра, і звичайно, моє становище вигідніше, ніж ваше. Атож, я мав честь і щастя майже щовечора бачити панну Модесту де Лабасті протягом чотирьох років, і я сподіваюся жити біля неї й далі, як живе у Тюїльрі усе своє життя королівський слуга. Якби мені навіть запропонували стати царем Росії, я відповів би: "Ні, я надто люблю сонце!" Хіба це не означає, добродію, що я піклуюся про неї більше, ніж про себе самого, і з найкращими, найшляхетнішими намірами? А тепер скажіть, чи горда герцогиня де Шольє прихильно подивиться на щастя майбутньої пані де Каналіс, коли її покоївка, закохана в пана Жермена і невдоволена, що цей чарівний камердинер перебуває так далеко від неї у Гаврі, поскаржиться, причісуючи свою пані...
— Звідки вам усе це відомо? — спитав Лабрієр, уриваючи Буча.
— По-перше, я клерк у нотаря,— відповів Буча.— А по-друге, ви хіба не помітили мого горба? Там у мене сховище для найрізноманітніших відомостей, добродію. Так от, я назвався двоюрідним братом панни Філоксени Жакмен, що служить у герцогині покоївкою; народилася вона в Онфлері, а там-таки народилась і моя мати, її прізвище теж Жакмен — у Онфлері існують шістнадцять гілок цього роду. І тоді моя кузина, зваблена міфічною спадщиною, розповіла мені досить багато...
— Герцогиня мстива! — зауважив Лабрієр.
— Як королева — за словами Філоксени. Вона досі не простила герцогові, що він усього-навсього її чоловік. Вона вміє ненавидіти так само сильно, як і любити. Я добре обізнаний з характером, туалетами, вподобаннями, побожністю та вадами герцогині, бо на моє прохання Філоксена зняла всі покрови з її душі і тіла. Я навіть ходив у оперу, щоб подивитися на пані де Шольє і не шкодую про витрачені десять франків (я маю на увазі не виставу). Якби моя вигадана кузина не сказала мені, що герцогиня прожила півсотні весен, я вважав би себе занадто щедрим, давши їй тридцять років. Старість ще не торкнулася цієї жінки!
— Так,— відповів Лабрієр,— це камея, що збереглася завдяки своєму крем'яному серцю... Каналіс був би неабияк збентежений, якби герцогиня довідалася про його наміри, і я сподіваюся, добродію, що би облишите своє шпигування, негідне людини порядної...
— Для мене, шановний добродію, Модеста — держава! — з гордістю сказав Буча.— І я не шпигую, я передбачаю події! Герцогиня приїде сюди, якщо в цьому виникне потреба, або спокійно житиме в Парижі, якщо я вирішу, що так буде ліпше...
— Ви?
— Я.
— І вам це вдасться? спитав Ернест.
— Ось гляньте, — сказав карлик, зірвавши якусь бадилину.— Цей злак вважає, що люди будують палаци для нього і помалу-потроху він руйнує найміцніші мармурові стіни — так народ, придавлений колись будівлею феодалізму, напружився й повалив її. Могутність слабкого, який уміє проникнути всюди, переважає могутність сильного, що спирається на гармати. Нас троє, швейцарських стрільців, які присяглися, що Модеста буде щаслива і задля неї ми пожертвуємо навіть честю. Прощайте, добродію. Якщо ви любите панну де Лабасті, забудьте про цю розмову і дайте потиснути вашу руку — здається, у вас добре серце... Мені не терпілося поглянути на Шале, і я прийшов сюди в ту хвилину, коли вона загасила свічку. Гавкіт собак дав мені знати, що хтось є поруч, потім я почув ваші гнівні слова. Отож я взяв на себе сміливість сказати вам, що ми служимо в одному полку під знаменом лицарської відданості!
— В такому разі зробіть мені дружню послугу,— промовив Лабрієр, потиснувши горбаневі руку.— Скажіть, чи кохала кого-небудь Модеста до свого таємного листування з Каналісом?
— Що ви! — глухо промовив Буча.— Навіть припустити таке було б для неї образою. Та й тепер, хто знає, закохана вона чи ні. Навряд чи й сама вона про це знає. Модеста захопилася розумом, талантом, душею цього віршоторговця, цього продавця літературного зілля. Але вона розгадає його — і ми розгадаємо. Я примушу Каналіса проявити свою справжню вдачу, скинути з себе маску людини бездоганно світської — отоді ми й побачимо його маленьку голову гордія і шанолюба,— сказав Буча, потираючи руки.— І якщо тільки Модеста не закохалася в нього без тями...
— О, вона захоплювалася ним, мов якимсь чудом! — вигукнув Лабрієр, мимоволі виявляючи свої ревнощі.
— Якщо він чоловік славний і порядний, якщо він любить Модесту і гідний її, якщо задля неї він відмовиться від герцогині,— провадив Буча,— тоді я обведу круг пальця герцогиню!.. Ідіть по цій дорозі, добродію, і через десять хвилин ви будете вдома.