Ця імпровізована промова, складена з модних загальників, але розцяцькована звучними тирадами і найсучаснішими словесами, мала на меті довести, що одного дня барон де Каналіс стане видатним діячем парламенту; вона справила глибоке враження на нотаря, Гобенгейма, пані Латурнель і пані Міньйон. Модеста наче дивилася спектакль і була, здавалося, в цілковитому захваті від актора. З не меншим захватом бідолашний Ернест дивився на неї, він хоч і знав напам'ять усі ці фрази Каналіса, тепер сприймав їх зовсім інакше, стежачи за виразом очей дівчини, в яку вже був закоханий до нестями. Для цього щирого хлопця справжня Модеста затьмарила всіх Модест, яких він створив у своїй уяві, читаючи її листи та відповідаючи на них.
Візит, тривалість якого Каналіс визначив заздалегідь, не бажаючи, щоб захват його шанувальників устиг охолонути, закінчився запрошенням на обід наступного понеділка.
— На той час ми вже будемо не в Шале,— сказав граф де Лабасті.— Котедж знову переходить у цілковиту власність Дюме. Я ж переселяюся у свою колишню віллу на підставі контракту з правом викупу через шість місяців, який я щойно підписав з Вількеном у мого друга Латурнеля...
— Сподіваюся, Вількен не зможе повернути вам суму, яку ви дали йому під заставу вілли,— сказав Дюме.
— Там вас оточуватиме обстава, гідна вашого багатства...
— Багатства, яке мені приписують,— жваво заперечив Шарль Міньйон.
— Було б прикро,— сказав Каналіс, обертаючись до Модести і вишукано вклоняючись,— якби ця мадонна не мала рамки, гідної її неземної краси.
Це було все, що Каналіс сказав про Модесту, бо він удавав, ніби не звертає на неї уваги і поводився так, наче йому навіть думати про шлюб заборонено.
— Ох люба пані Міньйон, який же він розумний,— сказала нотарева дружина, коли в садочку зашарудів пісок під ногами двох парижан.
— Чи багатий він? Ось у чому суть,— зауважив Гобенгейм.
Модеста дивилась у вікно, намагаючись не пропустити найменшого жесту великого поета і не вдостоївши жодним поглядом Лабрієра. Коли Шарль Міньйон повернувся до вітальні, коли Модеста, відповівши на останній уклін двох приятелів у ту хвилину, як їхня коляска уже звертала за ріг котеджу, відійшла від вікна, щоб сісти на своє місце, почалися глибокодумні розмови, як то завжди буває у провінції після першого візиту парижан. У відповідь на потік хвали з уст пані Латурнель, Модести та її матері Гобенгейм знову повторив своє: "Чи багатий він?"
— Багатий? — перепитала Модеста.— А яку це має вагу? Хіба ви не бачите, що пан Каналіс належить до людей, яким судилося обіймати найвищі посади в уряді? Він має більше, ніж багатство — найпевніші дані, щоб його здобути.
— Він стане міністром або послом,— сказав Шарль Міньйон.
— І все ж не виключено, що його похоронять за казенний кошт,— зауважив нотар.
— А чому? — спитав Шарль Міньйон.
— Він здався мені людиною, здатною проциндрити будь-яке багатство, здобуте завдяки тим даним, що ними так щедро наділила його панна Модеста.
— Як Модеста могла не бути щедрою до поета, коли він назвав її мадонною? — сказав Дюме, який відчував до Каналіса гостру неприязнь, що пробудилася в ньому ще при першій їхній зустрічі в Парижі.
Гобенгейм став готувати стіл для гри у віст — і з тим більшим ентузіазмом, що після повернення пана Міньйона Латурнель і Дюме почали ставити по десять су за фішку.
— Ну, мій ангеле, — сказав дочці батько, стоячи з нею біля вікна,— погодься, що твій тато потурбувався про все. Якщо сьогодні ввечері ти пошлеш замовлення своїй колишній паризькій швачці та всім своїм постачальникам, то через тиждень ти з'явишся у всьому блиску багатої спадкоємиці, а я тим часом займуся переселенням до нашої вілли. У тебе гарний поні, неодмінно замов собі амазонку; обер-шталмейстер заслуговує такої уваги.
— Авжеж замовлю, адже нам доведеться тепер влаштовувати прогулянки для наших гостей,— сказала Модеста, на щоках у якої знову зарожевів рум'янець.
— Секретар майже не озивався,— зауважила пані Міньйон.
— Він чоловік обмежений,— заявила пані Латурнель.— Зате поет виявив увагу до всіх. Він не забував подякувати Латурнелеві за його турботи з пошуками дому і сказав мені, що у своєму виборі мій чоловік, мабуть, керувався жіночим смаком. А секретар сидів похмурий, як іспанець; він дивився на Модесту з таким виразом, ніби хотів її проковтнути. Я перелякалася б, якби він так поглянув на мене.
— У нього приємний голос,— сказала пані Міньйон.
— Він, думаю, приїздив до Гавра за дорученням поета, щоб зібрати відомості про нашу родину,— сказала Модеста, нишком глянувши на батька,— бо це таки його ми бачили тоді в церкві.
Пані Дюме, пані Міньйон і нотарева дружина не стали заперечувати проти такого пояснення поїздки Ернеста.
— А знаєш, Ернесте,— вигукнув Каналіс, коли вони від'їхали на двадцять кроків від Шале, — я не зустрічав у паризькому світському товаристві жодної нареченої, яку можна було б порівняти з цією чарівною дівчиною!
— Цим усе сказано,— відповів Лабрієр з гірким смутком у голосі.— Вона тебе кохає або покохає, якщо ти поставиш перед собою таку мету. Твоя слава вже зробила половину справи. Отож усе в твоїй владі. А я більше до них не поїду. Модеста глибоко зневажає мене, і вона має слушність. Навіщо ж мені наражати себе на муки? Кохати, жадати, обожнювати дівчину, яка ніколи не буде моєю!
Каналіс зронив кілька співчутливих слів, у яких проступало самовдоволення — адже йому вдалося ще раз справдити знаменитий вислів Цезаря104! — і дав зрозуміти, що хоче розірвати взаємини з герцогинею де Шольє. Неспроможний витерпіти цю розмову, Лабрієр послався на сумнівну красу ночі, вийшов із коляски і, мов безумний, кинувся на берег моря, де й пробув до половини на одинадцяту, охоплений якимсь божевіллям: він то ходив швидкими кроками, проголошуючи монологи, то завмирав на місці, то сідав на камінь, не помічаючи, з якою тривогою стежили за ним два митники, що несли сторожову службу. Після того як він полюбив Модесту за витончений розум і сміливу щирість, він тепер покохав її за красу, тобто спізнав почуття безпричинне, непоясненне і незалежне навіть від тих міркувань, які десять днів тому привели його до гаврської церкви.