Модеста Міньйон

Страница 25 из 84

Оноре де Бальзак

Чекаю ваших розпоряджень, мій володарю, і залишаюся від усього серця відданою вам

О. д'Еста-М.".

X

"Мадмуазель О. д'Еста-М.

Тож знайте, ви просто демон, і я вас кохаю! Чи не цього ви й домагалися, дивна дівчино? А може, ви просто хочете скрасити своє провінційне дозвілля, змусивши поета накоїти безліч дурниць? Це було б непорядно з вашого боку. А тим часом у двох ваших останніх листах досить лукавства, щоб навіяти такий сумнів парижанинові. Та я вже не паную над собою, моє життя і моє майбутнє залежить від того, яку відповідь ви мені дасте. Скажіть, чи зворушить вас безмежна любов, віддана вам сліпо, у цілковитому невіданні тих суспільних умов, серед яких ви живете? І чи дозволите ви мені шукати з вами зустрічі, домагатися вашої руки? Одна думка про те, сподобаюся я вам чи ні, вселяє в мене непевність і муку. Якщо ваша відповідь буде сприятлива, я зміню своє життя і попрощаюся з багатьма банальними втіхами, що їх ми через свою дурість називаємо щастям. А щастя, моя дорога чарівна незнайомко, полягає якраз у тому, про що мрієте ви: у цілковитому злитті почуттів, у досконалій гармонії душ, у живому втіленні прекрасного ідеалу (наскільки Бог дозволяє нам утілювати його в нашому земному падолі) в нашу буденність, з-під влади якої ми не можемо визволитися, і нарешті, в постійності серця, почутті вартіснішому, аніж так звана вірність. Чи можна говорити про жертви, коли йдеться про найвище благо, про мрію поетів і юних дів, про поему, яку плекає в душі та уяві кожна людина, обдарована розумом, у ту пору, коли вона тільки вступає в життя, коли її думка тільки починає розпростувати крила, плекає лише для того, щоб побачити, як ця поема розлетиться вдрузки при першому грубому зіткненні з буденністю, бо важка ступня дійсності майже завжди наступає на цей таємничий паросток, і йому рідко щастить розвинутись. Отож я не стану поки що розповідати вам ні про себе, ні про своє минуле, ні про свою вдачу, ні про те, що існує в моєму житті прихильність, виражена майже в материнському почутті з її боку, і в синівському — з мого, почутті, яке з вашої вини зазнало відчутних змін. Тепер ви зрозумієте, чому я вжив слово "жертва". Через вас я вже став забудькуватим, щоб не сказати невдячним — цього з вас досить? О, озвіться, скажіть бодай слово, і я кохатиму вас до скону, як маркіз де Пескер кохав свою дружину, як Ромео — Джульєтту. Наше життя — для мене принаймні — буде тим безтурботним блаженством, про яке Данте говорить, як про найголовнішу засаду свого "Раю", поеми, більш значущої, ніж його "Пекло". Дивно, але я сумніваюся у вас, а не в собі, коли віддаюся мріям і подумки охоплюю — як і ви, можливо,— увесь плин уявного і чудесного, мов у казці, життя. Атож, моя люба, я відчуваю в собі снагу кохати саме так і, нічим не потривоживши погідної ясності своєї душі, тихо й мирно наближатися до могили попідруч із коханою жінкою, з незмінною усмішкою на устах. Так, я маю мужність заглянути в майбутнє і бачу там нашу спільну старість, бачу себе сивим, як статечний історик Італії, бачу срібло у ваших косах, а ми так само кохаємо одне одного, хоча осінь життя внесе в нашу любов особливий, тільки їй притаманний відтінок. Так от, знайте: я не можу більше бути тільки вашим другом. Хоча в мені, як ви запевняєте, ожили Крізаль, Оронт85 і Аргант86, я ще не досить старий, щоб пити з келиха, який підносять мені чарівні руки жінки, закутаної в покривало, і не спізнати при цьому шаленого бажання роздерти доміно, зірвати маску й побачити її обличчя. Або не пишіть більше, або подайте мені надію! Я повинен побачити вас, бо інакше я припиняю гру. Невже мені доведеться сказати вам "прощайте"? Дозвольте підписатися просто:

Ваш друг".

XI

"Панові де Каналісу

Які лестощі! Як швидко поважний Ансельм87 перетворився на красеня Леандра! Чому повинна я приписати цю зміну? Невже думкам, що їх виклала вам на папері? Але ж вони схожі на квіти моєї душі, як намальована чорним олівцем троянда схожа на троянди, розквітлі в саду. Чи, може, спогаду про дівчину у вікні, про яку ви подумали, що то я? Але ж вона так само мало схожа на мене, як служниця на свою господиню. Чи не помінялися ми ролями? Чи не стала я Розважливістю, а ви Фантазією? Та облишмо жарти. Завдяки вашому листу моя душа пережила п'янку втіху, першу радість, яку я завдячую не сім'ї. Але, як висловився один поет, що означають узи крові, такі міцні для пересічних людей, у порівнянні з тими, якими нас поєднує небо в таємничому союзі споріднених душ? Дозвольте вам подякувати... Ні, за таке не дякують... Благословляю вас за щастя, яке ви мені дали; будьте і ви щасливі тією радістю, якою ви наповнили мою душу. Ви пояснили мені суть деяких позірних несправедливостей суспільного устрою. Є щось сліпуче, щось мужнє в славі, й вона призначена чоловікам; нам, жінкам, Бог заборонив носити цей ореол, залишивши на нашу долю любов та ніжність, щоб ми могли остуджувати чоло, розжарене цим жахливим і осяйним полум'ям. Я збагнула своє призначення, а ви утвердили мене в цьому переконанні.

Іноді, мій друже, я встаю уранці, вся охоплена почуттям незбагненної тихої радості. В моїй душі панує небесний спокій, подібний до райського блаженства. Моя перша думка благословляє все суще. Я називаю такі пробудження "своїми німецькими світанками" на відміну від "своїх південних присмерків", сповнених героїчних подвигів, битв, римських свят і палкої поезії. Так от, прочитавши вашого листа, кожен рядок якого дихає гарячковим нетерпінням, я відчула в серці свіжість тих блаженних ранкових пробуджень, коли любиш повітря, природу й готова померти за коханого чоловіка. У вашому вірші "Пісня дівчини" зображені ці чудові хвилини, коли радість лагідна і душа прагне молитви. Це мої улюблені рядки. Хочете, я однією фразою скажу все те похвальне, що про вас думаю? Ви гідні бути моїм другим "я"!

Ваш лист, хоч і короткий, дозволив мені заглянути у ваше серце. Так, я розгадала ваш бурхливий порив, вашу розбуджену цікавість, ваші задуми. Отже, хмиз уже зібрано (але ким?), і скоро спалахне полум'я. Але я ще не досить вас знаю, щоб задовольнити вашу вимогу. Зрозумійте, любий, завдяки таємниці, яка огортає мене, я можу дозволити собі невимушеність, можу відкривати вам душу. Як тільки ми побачимося, прощай наше взаєморозуміння. Хочете, складемо угоду? Хіба перша наша угода виявилася для вас невигідною? Ви здобули мою повагу. А це немало, друже, коли вами не тільки захоплюються, а й поважають вас. Розкажіть мені спочатку про ваше життя, хоча б коротко; потім опишіть, як ви бавите час у Парижі, день за днем, без прикрас, так ніби ви розмовляєте з давньою приятелькою. Ну, а потім відкриється новий розділ нашої дружби. Я вас побачу, мій друже, обіцяю вам. А це вже багато. Зрозумійте, любий, це не примха з мого боку, не легковажна пригода; затямте собі, що ніякої інтрижки, як висловлюєтеся ви, чоловіки, з цього не буде. Ідеться про моє життя і, більше того, про життя дорогих мені батьків, які повинні схвалити мій вибір і знайти в моєму обранцеві улюбленого сина. Ось чому я іноді переживаю жорстокі муки сумління, коли мої думки летять до вас, наче зграї швидкокрилих птахів.