Скидає плащ, розпростує широченні плечі. Поруч із дрібним метушливим Леонідом Пилиповичем Таві — гігант.
— Прекрасно! — не стримується він,
І хоч головний інженер у цю хвилину розмовляє з головним оператором скельної проходки, він чує цей вигук Голови Надзвичайної Ради і спалахує від соромливої втіхи.
— Це правда, що були випадки, коли люди ризикували собою? — несподівано питає Таві.
Леонід Пилипович тільки секунду мовчить. Потім піднімає очі:
— Так, це правда.
— З вашого відома?
— Так. Мені ще й досі згадують за Місяць?
— Дехто згадує.
— Тут інша ситуація.
— Ще б пак! Що ж було?
— Восьму камеру вночі залило водою, бо автоматові не запрограмували загвинтити заслінку дросельної труби. Молодший оператор Юра Рахімов одягся в брезентовий одяг, пірнув у воду — температура була на грані замерзання, глибина чотири метри — і зачинив. На будівництві не було не тільки жодного підводного апарата, але й водолазного костюма.
— Тепер є?
— Є. Якби Юра цього не зробив, ми б втратили принаймні день.
— Ясно. Як він?
— Працює. Другий випадок. На проходці галереї оператори Думбадзе та Хряков вирізали черговий куб породи, але рухатись далі не могли — будівництво випередило графік і використало всі кріпильні конструкції. Вони мали надійти тільки надвечір. Тоді хлопці вирішили не забирати вирізаний куб з галереї, а залишити його позад себе як кріплення. Так і зробили. Але через той куб довелося вимкнути вентиляцію, весь газ залишався в забої. Хлопці не допустили порушення графіка, але ввечері ми їх вийняли з галереї майже непритомними і відправили до корпусу здоров’я...
Подумавши, Леонід Пилипович додав:
— Я б просив Надзвичайну Раду дозволити мені довести роботу до кінця.
— До кінця? — Таві посміхнувся і поклав на плече Миронова здоровенну руку. — Звичайно. Це не Місяць. Йдеться про долю багатьох людей. А про ваших героїв люди знатимуть.
Таві повернувся до пульта. На його блискучому обличчі відбивалися неспокійні вогники — жовті, зелені, сині, червоні й білі рухливі траси...
Будівництво гриміло цілу добу. За три тижні завод, якого ще не існувало, мусить дати кілька анігіліюючих снарядів, на той самий час тут-таки, за сопками, буде обладнано пускову установку, а напередодні з Індонезії прибудуть самі ракети. В ці дні Кардашов був там.
Леонід Пилипович увімкнув відеоселектор:
— Товариші, на будівництві зараз Голова Всесвітньої Надзвичайної Ради Таві Лансана. Він говоритиме.
Таві підійшов до екрана і став поволі повертати регулятор. Перед ним одне за одним пропливали обличчя операторів, що працювали в різних кінцях будівництва.
— Річ от у чім, товариші, — сказав Лансана. — Графік, за яким ви зараз працюєте, майже нездійсненний. Це показують розрахунки. Але ситуація склалася таким чином, що дотримувати його — мало. Графік треба випередити. Надзвичайна Рада напружено шукає шляхів, якими можна було б подати вам допомогу. Змінити технологію там, де її можна змінити. Поставити нові машини там, де їх можна поставити. Ми можемо надіслати на будівництво як завгодно багато людей. Але що б ми не зробили, останнє слово належить вам. Графік треба випередити... Графік треба випередити... Від цього залежить надто багато.
Таві кивнув, погоджуючись із своїми думками.
— Я завтра ще буду на будівництві й інформуватиму вас про рішення останнього засідання Надзвичайної Ради, яке розпочнеться сьогодні... — він ковзнув очима по циферблату на стіні, — сьогодні за п’ять хвилин. Можливо, зможу дещо допомогти в організації праці. Але загалом усе залежатиме від вас.
...До зали в Москві зайшов один з працівників Академії, увімкнув відеоапаратуру й вийшов. Спалахнули телевізори вздовж довгого столу. Лансана відкрив засідання й передав слово Кардашову.
Стисло розповів Іван Антонович про наслідки експедиції Барханова, яка в цей час ще продиралася крізь сельву до місця зустрічі з вертольотом. Плато нанесено на карти. Визначено його розміри, обриси, пересічну висоту. Одного снаряда досить, щоб плоскогір’я випарилося. Другий снаряд спопелить найглибинніше устаткування, аж до геоелектростанції.
Почалася стримана розмова. Тут кожна фраза вимовлялася після паузи, в кожне слово вкладалася думка, і вразлива людина легко відчула б у спокійній течії бесіди напружену силу, навальну енергію.
Члени Ради були за тисячі кілометрів один від одного, кожен відповідав за якусь термінову справу. Керівники її — поготів: Таві за північним полярним колом, а Кардашов — в Індонезії.
Після обміну інформацією Вернер повідомив про ускладнення на розробці планетарного захисту, який мас на меті викликати анігіляцію ворожих снарядів ще в космосі.
— Якщо ми зуміємо розв’язати ці проблеми найближчими днями, захисне устаткування буде готове за місяць. Ми дуже просимо весь науковий світ приєднатися до наших зусиль.
— Експедиція Барханова з’ясувала, що проникнути на плато з сельви неможливо, — нагадав Кардашов.
— Лишається старий варіант. Атакувати.
— Я гадаю, — сказав Таві, — що за два тижні ми змогли б поставити перед концерном ультиматум: відмовитись від своїх планів, передати устаткування людям, відкрити вільний доступ на плато... Гарантувати безпеку полонених.
— Риск... Який риск... — зітхнув Нолінакха.
Хвилинна пауза.
— Але як інакше? — додав він.
— Ви гадаєте, що вони?..
Нолінакха схилив голову. Так, це було вірогідно. Коли пролунає ультиматум і злочинці зрозуміють, що програли, — чи не дадуть вони в люті своїй залп, щоб потім разом із полоненими і всіма жертвами сконати в полум’ї караючих снарядів?
Це була реальна небезпека.
Стримано гомоніли поміж себе телевізори в порожньому залі засідань. Леонід Пилипович з дозволу Таві сидів біля нього й стежив за ходом розмови. Несподівано загув відеофон, що стояв у кутку кімнати, — там, у Москві. Потім на ньому засвітився напис: "Буенос-Айрес".
— Щось сталося...
Чути було, як загомоніли члени Надзвичайної Ради, потім на екрані з’явився Барханов. Він привітався й сказав:
— Фрад відібрав у Яни Шевченко нейтринне радіо. Інформації з плато більше не буде.
За його спиною ворушилася зелена сельва.
Розділ дев’ятий
П’ЯТЬ ДІБ
День починався звичайно. Після гімнастики Яна влізла у ванну і увімкнула душ. Думала про те, як зараз одягнеться, швиденько поснідає і побіжить до Артема. І хвилювалась, наче збиралася на перше побачення. Водяний пил стояв у приміщенні, повітря було важким і життєдайним.