Сльози наверталися на очі, і Фімка не заплакав тільки тому, що поруч стояли його друзі.
– Як пішов?.. – прошепотів він, тільки щоб не мовчати.
Ось так, – сказав йому якийсь меланхолійний кентавр.
А деякі гвінпіни, котрі не потрапили на вежу й особисто бачили Короля, підтвердили:
– Пішов! Сказав, що раз тут усе добре і ми самі розібралися з нашими бідами, то він нам і не потрібний. Обіцяв навідатися трохи згодом, за кілька місяців, а зараз, сказав, справи. Йому сина потрібно кудись там відвезти, на якийсь відпочинок чи що.
– Так у мене є онук! – зрадів Бульчин Жуск. – Цікаво, який він? Утім, Король слово дотримає і з’явиться, якщо обіцяв; тоді й дізнаюсь. А тепер, друзі, чи не відсвяткувати нам оновлення міста?
І почалося свято, що тривало цілих два дні й дві ночі. Злітали в повітря феєрверки і бірюзові шашки, будинки і їхні мешканці, водили хороводи, і знову поширилися чутки, що хтось бачив вакуумних летяг.
Шкода, Фімка не зміг залишитися на святі до кінця. Він, звичайно, уже не так засмучувався через те, що не побачив Короля – просто Фімці теж потрібно було повертатися. Додому.
А то батьки вже, напевно, почали турбуватися.
Розділ тридцять восьмий,
у якому відбувається розмова, але незрозуміло, чи була вона насправді
– Привіт, – сказав тато. – Щось ти швидко. Фімка кашлянув і нічого не відповів. Подумав, що тато обмовився. Все-таки на вулиці стояла глибока ніч. Або це тато навпаки, натякає, що Фімка надто затримався. Іронізує.
– Я не навмисно, – зітхнув він. – Просто так вийшло, що...
– Знаю, – сказав тато. – Не переживай. Зрештою, все вийшло якнайкраще, чи не так?
– Ага.
– А Пензель?
– Ну, його залишили в пані Бенбоу. Звідти його навряд чи хтось ризикне поцупити. Та й усе одно, крім Короля, Пензель нікого не слухається.
– Взагалі-то, ще він слухається його сина. А як Сигізмунд?
– Сигізмунд виправляється. Він тепер хоче стати Садівником. Каже, професія гарна, та і лад у садку потрібен.
– От і добре.
– Слухай, тату... А правда, що...
Але Фімка так і не зміг згадати, про що хотів запитати. Очі його зліпалися, і він заснув.
А прокинувшись вранці, навіть не до кінця зрозумів, чи була ця розмова з татом насправді чи тільки наснилася йому.
– Тату, – обережно запитав він, – а що, ти справді Король?
– Аякже! Над усіма своїми картинами і мріями – Король. А наша мама – Королева. Добре, збирайся-но, тобі сьогодні їхати до табору, пам’ятаєш?
Коли вони всі втрьох їхали маршруткою до вокзалу, Фімці раптом здалося, що хтось ворушиться в кишені. Він засунув туди руку, але нічого, крім жетона на метро, не знайшов. Тільки раптом почув над самим вухом: "Ну, бувай, друже. Ми теж повертаємося до себе, але будемо навідуватися в Охи. Пам’ятаєш? За два місяці! До зустрічі!"
"Здалося, – подумав Фімка. – Напевно, здалося ".
І йому стало трішки сумно, як це буває завжди, коли закінчується щось дуже і дуже гарне. Але на Фімку чекали цілих два місяці моря і сонця, тож довго він не сумував, ні.
Розділ тридцять дев’ятий,
найменший
А потім, через два місяці, тато сказав...
Від оповідача
За вікном, як і раніше, ллє і ллє осінній дощ. А малюнок з Дверима – ось він, переді мною, висить на стіні. Здається, йому там дуже сподобалося, він звик до цього місця за той час, поки я писав про нього казку. І він не хоче повертатися до шухляди.
Мабуть, доведеться там його і залишити. Тим більше, що я теж до нього звик. На перший погляд це найзвичайнісінький малюнок, я знаю, бо сам його намалював. І все-таки з кожним днем дедалі сильніше мені хочеться відкрити Двері. Мені здається, що крізь них вже долинають голоси, що у двірному отворі проступають обриси будинків і вулиць, а іноді, ночами, я чую далекі барабанні симфонії і бачу крилаті тіні в небі за Дверима.
І що з того, що кажуть, начебто ніхто і ніколи не здатен побачити вакуумних летяг?! Оце вже справжні казки, слово честі!
Київ, березень-серпень 2001 р.
Словник-роз’яснювач
Ну який же читач любить примітки, які нагадують про себе в тексті зірочками або, ще гірше, циферками! Звичайно, прочитавши ці зноски, можна довідатися багато нового, але для цього мусите відволікатися від подій, що відбуваються в книзі. А коли ви з легкістю переходите від основного тексту до приміток, значить, з книгою щось не так!
З іншого боку, примітки таки необхідні. Про все, що відбувається у світі, герої знати не можуть. Натомість автор часто знає про світ, котрий зображує, набагато більше за своїх персонажів. Іноді читач теж хоче довідатися дещо, окрім того, про що написано в книзі. Для таких випадків і призначений "Словник-роз’яснювач".
Вас досі мучають думки про те, як виглядали вакуумні летяги або на честь якого трактиру була названа бабця-піратка Меліси і Розалінди? Тоді швидше прочитайте потрібну статтю зі словника!
Абордаж – коли під час битви два гребних чи вітрильних кораблі зчіплюються один з одним, щоб матроси помірялися силами в рукопашному бою, найбільше дістається бортам. Тому і "абордаж", бо у французів, а слово це французьке, борт звучить як "борд". Вважається, що абордажем зловживали (тобто уживали його, щоб скоїти зло) пірати, але узагалі не лише вони використовували цей спосіб морського бою.
Адмірал – вчені стверджують, що слово це походить від арабського "амир аль бахр", що означає "володар на морі". У принципі, адмірал і є володар на морі, це один з вищих чинів на флоті. Ну, а якщо адміралом стає така сувора й енергійна жінка, як пані Бенбоу, тоді – ой!
Амеба – мале-есенька така істота, її без мікроскопа і не побачиш. Часом розпадається на дві частини, і при цьому кожна стає самостійним створінням.
Аукціон – якщо якусь рідкісну річ хочуть придбати відразу кілька людей, то чому б не отримати за неї найвищу ціну? От для цього і влаштовують аукціони. Там покупцем стає той, хто дасть за омріяну річ більше грошей. Реклама "Навіщо платити більше?" – не для них!
Бенбоу – одна з найвідоміших книг про піратів – це, звичайно, "Острів скарбів" Роберта Стівенсона. І головний герой цієї книги, хлопчик на ім’я Джим, жив зі своєю мамою в трактирі під назвою "Адмірал Бенбоу". Історія, щоправда, замовчує, на чию честь було названо трактир і чи був взагалі адмірал з таким прізвищем.