– Мене він теж не послухається, – засумував Сигізмунд.
– А можна я спробую? – запитав раптом Фімка.
– Точно, – підтримали його Мосі. – Дайте Пензель Фімці. Адже йому вдалося відчинити Двері.
І справді, варто було Фімці взяти до рук Пензель, як той знову засвітився зсередини таємничим світлом.
– Малюй! – вигукнув Рету-Де-Мон. – От і перша хмара готова. Давай!
І Фімка, внутрішньо ціпеніючи від захвату, вивів на боці в хмари ще три палички, так що "П" перетворилося на "Д". Негайно хмара змінила свій колір на фіолетовий і знялася високо в небо, приготувавшись пролити закачані в неї права.
Наступних кілька хвилин Фімка тільки тим і займався, що малював на хмарових боках літеру "Д". Коли ж хмари закінчилися, Рету-Де-Мон кивнув і сказав:
– Гарна робота, молодець. Але це ще не все, друзі мої. Дощ буде не справжнім без блискавки і грому.
– Де ж нам узяти грім і блискавки?
– Еге-гей! – закричали в цей час знизу. – Ми прибули.
Фімка обережно, щоб не звалитися, визирнув на вулицю: там стояв Айо, а довкола нього юрбилися холодильники на крокодилячих ніжках. У холодильниках сиділи гвінпіни, а над ними мерехтіло всіма барвами веселки полярне сяйво, прив’язане, немов повітряна кулька, на мотузочки: щоб не спливло. Його гвінпіни вивели з Вічної Криги і на прохання Рету-Де-Мона привели сюди.
Їм, разом із сяйвом, допомогли піднятися на вежу.
– Вважаймо, блискавками ми вже забезпечені, – підсумував Рету-Де-Мон.
– А як же бути з громом?
– У цьому нам допоможе мій брат. А ось і він.
Справді, до вежі наближався, як завжди, незворушний Колреш Ямс. За ним гордовито прямував дрібний хуліган Шварцик, який ніс у своїх здоровенних кулачищах новий, ще більший барабан детектива.
Коли вони піднялися на вежу, Рету-Де-Мон сказав братові:
– До речі, драпування з Горщичка можна зняти. Адже рано чи пізно його все одно довелося б повертати, а так він звучатиме голосніше.
– Ось у чому річ! – здогадався Сигізмунд. – Саме для цього ти, Шварцику, і поцупив у мене ложку з подвійним дном?! Щоб потім сховати Горщичок і винести його, так?
– Ну взагалі-то так, – зізнався Шварцик. – Я ж казав, що виправляюся. Я ж на благо міста діяв, Сигі. Через те, що ти тут накоїв, і окуляри в добродія Лонгія довелося взяти – інакше б я Горщичок ніколи не викрав.
– Гаразд, – сказав Рету-Де-Мон. – Настав час заподіяну шкоду виправити. Якщо усі готові, чи не розпочати нам, друзі?
І вони розпочали!
Спершу зняли з Горщичка драпування, і Колреш Ямс, примірявшись, від душі затарабанив по його порожньому днищу! Грім загримів такий, що чутно було у всіх куточках Охів! Мабуть, такі успіх і визнання великий детектив мав уперше за свою кар’єру – і детектива, і музиканта.
Потім гвінпіни почали прив’язувати шашки до полярного сяйва і запускати їх долу. Між шашками і сяйвом натягалися тонкі блискучі нитки, і раптом рвалися з тріском. От вам і блискавка!
А потім, звичайно ж, у хід пішли хмари з намальованими на боках літерами "Д"!
"Д", – подумав Фімка, – значить "дощ". Але ще "добро". І "домівка". Он скільки класних слів починається на букву "Д"! "Дитинство", до речі, теж".
Він засміявся цьому життєдайному дощеві, який змивав з вулиць і будинків міста все наносне, несправжнє. А внизу, на бруківці, городяни танцювали, взявшися за руки, крила і щупальці. Ну, а в кого не було ані рук, ані крил, ані щупалець, ті ляскали плавцями або просто перекочувалися з боку на бік і весело співали.
Дехто потім навіть стверджував, що бачив танцюючих у небі вакуумних летяг. І знаєте, я їм вірю...
Розділ тридцять сьомий,
у якому приходить Король
Дощ потроху закінчувався. Щасливі й утомлені, городяни розходилися по своїх будинках, і ніде, ні на кому не залишилося табличок, бірочок і наліпок. З вежі було видно, як у географічному парку усе повертається на свої місця, а самотній заблукалий веласираптор із намальованого Сигізмундом світу давно розпластався на бруківці й перетворився на мокрий аркуш. Чарівні Двері тепер знову з’явилися, дощ змив із них фарбу, і вони стояли й вабили до себе.
І раптом: "Король! Король повернувся!" – закричали десь далеко.
Радісні голоси підхопили цей лемент і понесли його над містом, як прапор, як сонце.
Ті, хто був на вежі, перезирнулися.
– Невже справді Король? – недовірливо і трохи злякано запитав Сигізмунд. – Він, напевно, покарає мене.
– Нічого подібного! – розсердився Бульчин Жуск. – Зять у мене добрий і справедливий. Навіть якщо і покарає, то не сильно, тільки з виховною метою.
– Давайте швидше спустимося, – запропонував Фімка. Йому дуже кортіло побачити Короля.
– Але ми не можемо, – розвів руками Лонгій-Л’Оккі. – Усі хмари ми використали як дощові, і тепер вони напевно відпочивають. А я витратив свою чарівну силу на те, щоб накачувати в них права, – і він показав окуляри, у яких вода з Озера зараз виглядала як звичайнісінька. – Тож кілька годин нам доведеться посидіти тут.
– Ну, нічого страшного, – потішив Фімку Колреш Ямс. – Мені здається, Король повернувся надовго.
– Дивіться, дивіться на Озеро Кольорової Музики! – раптом вигукнув привид Гороб’янія.
Над Озером постала веселка, а під її аркою раптом проступили обриси іншого світу.
– Це ж Утопіябург! – разом закричали Мірмелеон і привид Гороб’янія. – Озеро само відкрило Двері туди і тепер перебуватиме в двох світах одразу.
– І отже, – додав Гороб’яній, – іти вже час мені. Тепер я став Виконаною Обіцянкою.
– Можу припустити з високим ступенем імовірності, що нудьгуватиму без тебе, – сказав Колреш Ямс. Було видно, що він навмисно говорить так зарозуміло, щоб ніхто не помітив, як йому сумно розлучатися зі своєю Обіцянкою.
– Але ж ніщо тобі не перешкодить в Утопіябург до мене, як гість, прийти, – сказав привид Гороб’янія. – Прощавайте, друзі! – і він зник.
Потім Фімка з рештою, хто опинився замкненим на вежі, із задоволенням дивилися, як оживає місто. І тільки надвечір відьма на старомодному пилососі помітила їх і допомогла спуститися.
Але коли вони опинилися внизу, з’ясувалося, що Король уже пішов.
– Як пішов?! – не повірив Фімка. – Він же тільки-но повернувся...
Це було так... так нечесно! Наче Фімка виконав домашнє завдання, а його вилаяли або узагалі вигнали зі школи.