Мистецькі силуети

Страница 8 из 10

Вишня Остап

І тепер іще душа в Івана, Едуардовича Замичковського, сказать, "не з лопуцька", та й тіло ще таке, що при нагоді може дати фори молодому тілові в п'єсах, на тім місці, на якім колись вимагалося: "Підскочила, гопнула!" — а тепер вимагається чарльстон…

Не вдалося Мельпомені скрушити Івана Едуардовича Замичковського на довгій, гострим каменем посиланій путі українського актора.

А скільки народу ота Мельпомена знищила?!

Та то колись було!

Тепер обов'язки колишньої Мельпомени виконує Посередрабис, і ми бачимо, що хоч іще богиня не зовсім, сказать би, всемилостива, проте біля її вівтаря трупа акторського не видно…

* * *

Життєва путь Івана Едуардовича Замичковського… Отот, путь…

Забув я (положим, я її не дуже й знав!) вже арифметику Малініна й Буреніна, щоб вирахувати на кілометри чи хоч би на милі, скільки тої путі пройшов за своє життя Іван Едуардович Замичковський.

Ходив Іван Едуардович…

Ходив отам скрізь, де в отому вірші говориться:

От Кавказа до Алтая, От Амура до Днепра.

Може, в тому вірші й не так говориться, так тоді візьміть мапу колишньої Російської імперії і покажіть мені пальцем, де не був би Іван Едуардович Замичковський!

Спробуйте!

Не знайдете ви на тій мапі такого місця… Не знайдете, бо "ходив" Іван Едуардович не мало не багато, а всього тільки сорок років.

* * *

Побачив світ І. Е. Замичковський 1869 року в Києві, в родині механіка Київської цукроварні. Умирає батько. Голод. Холод.

Шести років Іван Замичковський працює в друкарні. Власне, не він працює, а над ним "працюють"…

Він бігає по горілку для майстрів, а за це відповідає його потилиця.

Тяжко. Треба втікати. Втік хлопчик з друкарні.

Чотири дні сидів у кущах над Дніпром. Становий пристав. Знову друкарня. Знову потиличники…

Книжка в майстра. "Кобзар". Краде Іван Едуардович "Кобзаря" і за тим "Кобзарем" учиться читати…

Дев'яти років починає виступати як декламатор.

А потім вистави в хліві.

І в хліві — поліція. Трус. Арешт.

Шістнадцяти років кидає І. Е. Замичковський друкарню і вступає до професійної трупи, в балет. І почалось… І не кінчається й досі… І хай ще довго не кінчається. В яких трупах грав І. Е. Замичковський? А в яких не грав?

Які ролі виконував І. Е. Замичковський? А яких не виконував?

Краще давайте так поставимо питання: які найкращі ролі в репертуарі І. Е. Замичковського? Так можна.

В старому, народному репертуарі ці ролі такі: Микита ("Дай серцю волю"), Бурлака, Мартин Боруля, Кукса ("Пошились у дурні"), Карась ("Запорожець за Дунаєм").

В європейському репертуарі: Подкольосін ("Одруження"), Городничий ("Ревізор"), Лісовик ("Лісова пісня"), Журден ("Міщаниндворянин"), Аргон ("Скапен").

В сучасному революційному репертуарі: Копистка ("97"), Кеді ("Композитор Нейль"), Дурцев ("Полум'ярі"), генерал ("Мандат"), сотник ("Вій"), Сірко ("За двома зайцями"), Горн ("Седі"), Мерчик ("Республіка на колесах") і т. д.

Мало?

Тут поки напишеш, рука болить, а їх же ж треба зробити, треба філігранно їх обробити й подати…

Треба їх подати так, як взагалі подає свої ролі заслужений артист республіки Іван Едуардович Замичковський!

* * *

І. Е. Замичковсьюлй — актор старої школи! Але це аж ніяк не стало йому на перешкоді зайняти одне з перших місць в сучасному українському театрі.

Що це значить? А як повашому?

Це значить те, як пише про Замичковського В. С. Василько, що Іван Едуардович "один з виключних талантів українського театру", що він "актор колосальної творчої інтуїції", що "він мав силу зберегти й донести до часів відродження українського театру мистецьку чистоту, високу майстерність, перетравити в собі нові принципи не тільки мистецького, а й революційного театру, знайти в собі, після 35 років праці в старому театрі, нові фарби, нові засоби для виявлення нового змісту".

От що це значить!

Амплуа І. Е. Замичковського — характерні ролі, і в цьому амплуа він рівний з найкращими і прекрасний серед рівних…

* * *

А далі? Що ж далі?

А далі, якби я був дияконом, я б "провозгласив", а так я тільки крикну:

— Довгого віку та журавлиного крику!

МАР'ЯН КРУШЕЛЬНИЦЬКИЙ

Офіціальні відомості швиденько, щоб не затримуватись. Крушельницький із Західної України, з Глещави, Теребовльського повіту. Народився 1897 року. На сцені грає з 1916 року.

Почав у театрі, що його заснував із студентської молоді у Львові Лесь Курбас.

1920 року грав у Театрі ім. Франка, у Вінниці. З 1924 року — в "Березолі". Грає на скрипку. Танцює. Співає…

Колись співав сопрано, а тепер не то теноральним баритоном, не то баритональним тенором…

Невеличкий. Кругленький… Шатен. Очі, здається, сірі. Ніг — дві. Рук — дві. Пальто — сіре. Костюм — зеленуватий.

Почав з жіночих ролей.

Грав-грав жінок, потім зразу дідів почав грати.

Після дідів — хлопців. Після хлопців — середнього віку мужчин.

Співав в оперетах, у комедіях, у трагедіях.

* * *

Усе про Мар'яна Крушельницького чи не все? Не все.

Річ ось у чім, товариші.

Я ж знаю, що всі, хто хоч один раз бачив на сцені Крушельницького, зараз же настовбурчаться:

— Ануну! Чи напишеш же ти про Крушельницького так, як він грає?!

І, читаючи, екатимуть:

— Е! Е! Е! Не так! Не так! Та нічого подібного! Я вам одразу скажу:

— Я не напишу так, як Крушельницький грає… Не зможу!

Щоб ото так у мене на папері вийшло, як у Мар'яна Михайловича на сцені в "Шпані":

— Ви спите! Ви нічого не чуєте! Ваша голова — не ваша голова!

Не вийде в мене так!

Бо для цього мені треба кинути перо й чорнило, стати перед вами й почати і руками, й ногами, і всім корпусом моїм гіпнотизувати вас так, як це робить Крушельницький.

Як він це робить?

Чорт його знає, як він те все робить?! Не знаю. У мене так не виходить.

Та то ще нічого, що в мене так не виходить. Не виходить воно так ні в кого, виходить тільки в Крушельницького!

Крушельницький, очевидно, слово якесь "півняче" знає, і слово те допомагає йому полонити на сцені і роль, і акторів, а в залі — і глядачів, і повітря, і прожектори…

Коли Крушельницький на сцені і коли на нього направляють прожектори, то я ніяк зрозуміти не можу, хто кого освітлює: чи прожектор Крушельницького, чи Крушельницький прожектора.

Стикаються два снопи з проміння й утворюють на кону такий бунт із світла, із слів, із рухів, із найтонших світляномовноруховомімічних нюансів, що сидиш і думаєш: