Мистецькі силуети

Страница 10 из 10

Вишня Остап

Зачислили Івана Олександровича в хор та на дрібненькі, "німі", ролі.

1898 року він переходить до театру О. 3. Суслова.

Тут він грає любовників, співає в хорі, в оперетах і в українських, і в руських, бо трупа Суслова, коли "горіла", запрошувала "гастрольорів без різниці пола й національності".

Бували тут і Кавецькі й Адельгейми, і tutti quanti, бо діялося це в "СевероЗападном крає".

З 1906 року Мар'яненко в молодій тоді трупі Садовського, де працює вже, як першорядний актор, борючись разом з іншими з "горілчаногопачними" трупами й театрами.

Тут уже завзята праця над самоосвітою, над поширенням убогого репертуару п'єсами європейського репертуару.

Тут уже свідомість важкої, але почесної місії українського акторагромадянина.

Тут уже не тільки "Гриці", тут уже Хлестаков, ДонЖуан, Геерт ("Надія"), Збігнев ("Мазепа"), тут уже винниченківський репертуар.

Прощай, свитко, прощай, вишивана сорочка з широким поясомі

Пішли у фраках!

І в новому європейському репертуарі Іван Олександрович займає почесне місце серед найкращих акторів українського театру.

* * *

Сама акторська робота Мар'яненка не задовольняє. Він не тільки актор, — він і громадянин. Він і організатор.

1915 року, вийшовши із театра Садовського, він організовує трупу з шкільної молоді, за участю корифеїв М. К. Заньковецької, О. К. Саксаганського та Л. П. Ліницької.

Тут він і організатор, і керівник, і актор. Революція.

На початку революції акторська праця І. О. Мар'яненка густо переплітається з адміністративною, професійною й громадською роботою.

Він і директор національного театру, і директор Державного театру, і член колегії по управлінню державними театрами Києва.

І в той же час він творить образи: Тартюфа, Георга ("Огні Іванової ночі"), Срібного ("Панна Мара"), Сталинського, Ерпульфа ("Північні велетні"), Ґонти.

Працює і не "почиває на лаврах".

Захоплює його новий формою й змістом театр.

Іван Олександрович іде до того театру.

Не вважає на свій двадцятип'ятилітній досвід, не вважає на своє становище прем'єра — він іде до "Березоля" в студію і працює як молодий, початкуючий актор над пластикою, над мелодрамою…

І новий, революційний театр з радістю приймає Мар'яненка до себе.

І в революційному театрі він веде перед.

Тридцять років надмірної праці не здолали.

Мар'яненко такий же молодий, такий же живий, як і тоді, коли чарував постаттю своєю нас колись, молодих і безвусих.

І тоді — герой, і тепер — герой…

Тоді — молодечий запал, а тепер — життєва мудрість… Тоді початкуючий, тепер — заслужений! Але завжди серйозний, завжди чіткий, завжди карбований…

Дивна доля Мар'яненка: воднораз і корифей, і піонер. Якби змалювати на картинці, вийшло б: молодесенький хлопчик з червоною краваткою, а голова сива! "Чудоюдо — риба кит"!..