Коли я глянув на ту звичну картину, холод, що пойняв мене допіру, не минувся, а наче ще зріс. Здається, то було не фізичне відчуття, не серце мені похололо, а душа; взагалі не знане доти почуття самотності, покинутості в світі, що, може, виявиться зовсім не такий, як видавався.
В мені ворухнувся невиразний протест. Я повернувся до небіжчика, і мені знову так захотілося поговорити з ним... Але й сказати не було чого.
4
КОХАННЯ й ОЛІВІН СЛОТЕР
Якийсь час життя моє точилося далі без істотних змін. Ті перші призвістки самотності, що явились мені біля дядькової смертної постелі, не розвіялися, радше навпаки; але я силкувався гнати їх із своєї думки — зовсім як дядько.
Ще по закінченні курсу в коледжі я найняв собі скромне й затишне помешкання в Кер’ю-Фосетсі, на околиці Оксфорда. Кілька університетських та побіляунівер-ситетських приятелів і знайомих складали все моє товариство, і мені здавалося, що кращого місця для себе годі й шукати. Я тішився думками про тривалі подорожі в Альпи, до Скандінавії, до Африки, на Близький Схід; збирався також запізнатися ближче з життям Лондона, хоч і не таким цікавим, однак повчальним. Надила мене й приємна можливість поринути в світ паризької богеми. Там я міг би, за тодішнім звичаєм, познайомитись із Америкою й Росією в, так би мовити, розведеному, однак цілком достатньому для загального враження вигляді. До самої ж Росії я повернувся спиною, бо то була дика країна з химерною абеткою й неможливою мовою. Зрікся я й крикливих принад Нью-Йорка, його надмірних веселощів та сліпучих вогнів реклами. Коли хтось там волів перебратись за океан, стати американцем і творити собі свій власний світ, це ще не рація, щоб воно й мене цікавило.
Я відчував, що маю досить бистрий розум та деякі здібності, хоч і не знав як слід, до чого саме. Отож мені дуже хотілось не змарнувати їх. Усвідомлюючи, що доля була до мене ласкава, я вважав, що повинен якось виправдати ту ласку. Найкраще — гадалось мені — я зможу те зробити, служачи мистецтву. І я носився з думками написати роман-трилогію,— за тих часів здобував повагу лише романіст, що породив трійнят,— або взятися, слідом за Рескіном, до вивчення художніх музеїв Європи та викладати на папері свої враження; або ж заснувати мистецьке видавництво й видавати художні видання найвизначніших творів; або ж скористатись набутим у студентському драматичному товаристві досвідом і взятися до писання п’єс. Не обминув я й поезії, задумав був поему, та скоро побачив, що технічні труднощі поетичного мистецтва сковують мої творчі поривання. Не був я байдужий і до соціальних проблем свого часу, а тому вирішив, що мої мистецькі шедеври, хоч би до якого жанру я вдався, повинні служити високоморальній і гуманній меті.
Іще не все: мене умовили взяти на себе обов’язки почесного секретаря занепалого клубу лучників, і там я до-сяг неабияких успіхів.
Про своє призначення в житті я говорив із кожним, хто лишень хотів мене слухати, та найбільше я розмовляв на цю тему зі своїм другом Лайолфом Гревзом, що з ним я часто й подовгу гуляв, та ще з Олівією Слотер — тією чарівною дівчиною, що про неї я вже згадував. Моя студентська приязнь та захоплення нею вже майже переросли в велику ідеальну любов. Яка гарна була з неї дівчина, яка принадна, яка тендітна! Ще й тепер я зміг би згадати всі її незліченні принади, коли б тільки схотів мучити себе тим. Золотокоса, білолиця, сяяла вона в вітрині, поміж пірамідами з пачок тютюну та цигарок, наче сонце поміж листям. Ще як я був студентом, вона завше виглядала з дверей та всміхалася до мене, коли я з якої-небудь нагоди вештався тцм поблизу. І дивна річ, як часто знаходились у мене там якісь справи! Всміхалася вона не самими устами, а й бровами, й очима, і верхня губка з лівого боку піднімалася трошечки вище, відкриваючи білі-білі зубки.
Нагода крадькома перемовитися з нею слівцем траплялася мені досить часто, а надто на третій рік мого навчання. Якось після лекцій — того дня вони скінчились рано — я поїхав покататись на велосипеді й біля Ебін-гдона зустрів її, теж на велосипеді. Який то був чарівний вечір! Ми напилися чаю в одній оселі при дорозі, потім пішли в садок на схилі над річкою і там, тремтячи від чарів якоїсь могутнішої за нас сили, стали цілуватись. Я поцілував її в кутик уст, якраз там, де видніли дрібні зубки, тоді пригорнув до себе, почав цілувати струнку, тендітну шийку, а шовкові кучері лоскотали мені щоку. А вертаючись додому, ми їхали поряд майже до самого Оксфорда, скільки стало відваги. Але за всю дорогу майже й словом не перемовились. Мені здавалося (та й їй теж, гадав я), що в нашому житті сталася найвизначніша подія.
Вечірня заграва була тепла, ніжна, золота, і Олівія теж була тепла, ніжна й золота, і я не знав, що з них двох чудесніше. І душа моя світилася порошинкою-зіроч-кою в сонячному промені.
Відтоді ми обоє вельми вподобали цілуватися. А бувши добре вихований, я присмачував наші обійми витонченими й шляхетними поясненнями. У перервах між поцілунками я говорив про високу мету, що їй має бути
присвячене наше кохання, в думках я огорнув її своєю ревнивою опікою, немовби я був храм, збудований на її честь, а вона — святиня того храму. А потім — знову поцілунки... Вона цілувалась так жагуче й пестила мене так ніжно, що тільки певність її дівочої цноти стримувала мої жадання. Я був безмежно щасливий.
Після тої першої священної запоруки кохання думки мої були переповнені Олівією, і попри свою природну стриманість я весь час говорив про неї з Лайолфом Гревзом. Ми з ним після довгих розмов про своє майбутнє виробили багатонадійний план торгівлі книжками на новітніх засадах, що мав не тільки відіграти неабияку просвітню —роль для цілої країни, але й нам дати добробут і здобути повагу. Саме тоді в Англії зчинилось багато гомону довкола книгарських шахрайств та неподобств, і створення фірми "Блетсуорсі й Гревз" мало бути нашою відповіддю на ті нарікання. Ми збиралися відкрити спершу в двох-трьох, а далі в багатьох містах систему книгарень, гарно опоряджених в одному стилі — фасади мали бути пофарбовані в дуже оригінальний синій колір. Одно слово, ми думали зробити для книжкової торгівлі те, що зробила для фармації фірма "Патентовані ліки Бутса". Наші книгарні будуть обставлені гостинно, по-домашньому, зі зручними кріслами та лампами для читання, з покупцями ми провадитимемо повчальні розмови, скорше спокушатимемо, їх читати, аніж силоміць накидатимемо їм наш крам. У негоду ми вивішуватимемо плакат: "Заходьте й читайте, поки дощ перестане". Ми гадали запровадити й ще багато подібних удосконалень у торгівлю книжками.