Машина так просто влаштована, подумав я. Чому її не винайшли років сорок тому? Хоча – байдуже: вже ж винайшли! Саме вчасно. Для людей, у яких не густо грошей і які мріють відірватись од землі.
З великою повагою до досі невідомої речі, після тривалих управ, коли я просто виводив літак на старт з працюючим двигуном, після багатьох спроб секунд на десять піднятись над позиченим пасовищем, я нарешті зважився дати повний газ, і потужний повітряний змій кольору полум'я й призахідного сонця, – Дух Польотів на шляху до рідної обителі, – піднявся високо над травами. Президент компанії прислав мені в комплекті з деталями зимовий костюм, бо в цю пору року, та ще й без кабіни, в небі було справді холодно.
Й ось я в повітрі! Вітер і спокій, гори й долини, зелень і земля внизу, дощ і солодке пронизливо-крижане повітря знову переймає мене вперше за стільки років! Я припинив облік годин, проведених за штурвалом, після восьми тисяч; перестав нотувати типи літаків, якими довелося керувати, після сто двадцять п'ятого; проте цей аероплан дав мені таку насолоду, ж жоден інший до нього.
Все-таки до цього апарата належало ставитися з обережністю. Скажімо, він аж ніяк не годився для польотів у негоду, зате в безвітряну годину з ним ніщо не могло зрівнятись. На сьогодні досить: птеродактиль згорнув крила, розмістився в довгастому мішку на багажнику автомобіля й поїхав додому відпочити. Одне мене не влаштовувало: він був розрахований на одного і я не міг узяти з собою дружину.
– Не біда, – сказала Леслі. – Коли ти літаєш, я теж із тобою там, угорі. Дивлюся вниз і бачу себе, як махаю тобі рукою!
Вона сіла на місце пілота, завела двигун, заправила волосся під шолом і проїхалася повітряним змієм уздовж пасовища. Обіцяла політати, якщо знайдеться час навчитися.
Хвилювання від першого польоту, напевно, стали причиною того, що однієї з наступних ночей мені приснився вельми незвичний сон.
Я летів "Птеродактилем", у якого було два сидіння, а не одне, летів високо над якимось срібним мостом і сів на зеленому схилі біля відкритого амфітеатру. Зайшов досередини в своєму яскравому комбінезоні, сів і став чекати, спершись підборіддям на коліна. Мені ще ніколи не траплялося бачити сну, в якому я з'являюсь надто рано, задовго до того, як щось має трапитися. Через кілька хвилин почув за спиною кроки.
Я обернувся й одразу впізнав його. Впізнав себе. Себе з минулого. Цей я видавався розгубленим, був на п'ять років молодшим, його рухи скувала туга, яка перетворилась на щит. Він не міг збагнути, де опинився.
Було напрочуд приємно дивитися на цю людину. В мені прокинулась любов до нього. А тоді раптом стало шкода його. Він був безнадійно самотнім, і це впадало в око. У нього було так багато запитань, але відповідей він боявся. Я підвівся й усміхнувсь йому. Він завжди був жахливо пунктуальним і ніколи нікуди не запізнювавсь.
– Привіт, Річарде, – сказав я, намагаючись зберегти невимушеність. – Ти не тільки пунктуальний, ти прийшов навіть раніше, правда?
Йому було прикро – він удивлявся в моє обличчя. Якщо ти в чомусь непевен, подумав я, чому б не запитати про це?
Я вивів його з амфітеатру, розуміючи, що біля літака він почуватиметься набагато впевненіше. В мене були відповіді на всі його можливі запитання, відповіді на його біль і самоізоляцію, відповіді, які могли виправити всі помилки. Але це знаряддя, що в моїх руках працювало, мов зачароване, обпече його руки розжареним до червоного залізом. Що ж маю сказати?
Я показав йому аероплан, розповів, як ним керувати, й подумав: "Смішно". Про польоти йому розповідаю я, котрий уже кілька років ні на чому не літав, крім оцього надлегкого апаратика. Він може бути самотнім, але пілот з нього набагато кращий від мене.
Коли він умостився на сидінні, я гукнув "від ґвинта" й запустив машину. Двигун працював так незвично тихо, що мій гість на деякий час геть забув, чому він вирішив побачити мене, забув, що аероплан – тільки тло нашого сну, а не його суть.
– Готовий? – запитав я.
– Вперед!
Що можу про нього сказати? Це свого роду гра, подумав я. Зараз на нього звалилось випробування несподіваними грошима й усе те, що вони приносять своїй безневинній жертві та її оточенню. І тепер усе навколо нього рушиться, його світ похитнувся. Втім, зараз він просто дитина з новою іграшкою, адже так любить літаки. Як легко бути співчутливим, подумав я, коли опиняєшся в біді сам.
Піднявшись угору на тисячу футів, я зняв руки зі штурвалу:
– Спробуй ти!
Він летів легко й акуратно, хоча досі уявити не міг, що можуть існувати такі літальні апарати.
Я знав, у цьому сні я основна дійова особа, він чекає від мене пояснень. І все-таки він був абсолютно впевнений, що вже пізнав усе, що слід було пізнати! Я наче відчував його готовність відкинути саме те знання, яке б могло дати свободу.
– Чи можна вимкнути двигун? – запитав він.
Замість відповіді я торкнувся вимикача. Пропелер сповільнив оберти й зупинивсь, аероплан перетворився на планер.
А от від уроків з управління літаками він ніколи не відмовлявся.
– Який досконалий літачок! – вигукнув він. – Де можна такий придбати?
Кілька хвилин у повітрі, й він уже ладен бігти купувати "Птеродактиль". Грошей вистачало. Він міг купити одразу сотню "птеродактилів", от тільки в його часі такий літак був нематеріалізованою мрією, ще навіть не існувало креслень.
Він не міг купити такої машини, але з його допомогою для мене відкривалася можливість пробитися через Річардове негативне ставлення до змін...
Я попросив його сказати, здогадується він, що це за літак і що за чолов'яга в зимовому костюмі сидить за штурвалом. Я не здивувався його відповіді, він просто потребував, щоб його запитали.
Трохи перегодя, втішений польотом, я просто сказав йому, що в мене є відповіді на всі його запитання і що він не прислухається до них.
– Вважаєш, я не прислухаюся? – запитав він.
– А ти зможеш?
– Кому ще, крім тебе, довірюсь?
Є ще Леслі, подумав я, але він тільки розсміється мені в обличчя, і ми ні до чого не прийдемо.
– Я тобі повідаю те, для чого ти сюди прийшов. Повідаю, що робитимеш далі, – сказав я. – Відповідь, якої шукаєш, полягає в тому, щоб відмовитись од своєї Свободи, своєї Незалежності й одружитися з Леслі Перріш. Навзамін знайдеш зовсім іншу свободу, таку чарівну, що й уявити не можеш...