– І це все?
– Ні, – заперечив я. – Чекатиму відповіді тільки від жінки-янгола з розкішними очима, паморочливою фігурою й довгим золотавим волоссям. Необхідна нездоланна допитливість, постійна жага здобувати нові знання. Перевага надається фахівцям у творчості та бізнесі, досвідові перебування на чільних керівних посадах. А також безстрашності й схильності ризикувати. У майбутньому ґарантується щастя.
Леслі уважно слухала.
– А оті слова про паморочливу фігуру та довге золотаве волосся? Чи не занадто це по-земному, як на янгола?
– А чому б янголові-охоронцю не мати бездоганної фігури та довгого волосся? Невже це означатиме, що така жінка менше схожа на янгола, що вона не така досконала в своєму земному втіленні, менш тямуща у виконанні своїх янгольських завдань?
Ну, зрештою, чому б янголові не бути таким? Я пошкодував, що не маю з собою записника. Чому не може існувати планета янголів, які осявають життя один одного світлом пригод і таїни? Або принаймні кількох янголів, що вряди-годи натрапляють один на одного?
– Хочеш сказати, що ми творимо такі діла, які вважаються найкрасивішими серед смертних? – запитала Леслі. – Якщо вчителька гарненька, ми обов'язково звернемо на неї увагу!
– Саме так! – підтвердив я. – Одну хвилинку...
Долі біля ліжка я розшукав записник, занотував її слова; поставив тире й після нього літеру "Л" – Леслі.
– Ти помічала, як змінюється з часом зовнішність людей, яких ти знала?
– Той чи той мій знайомий міг бути найпривабливішим на світі чоловіком, – сказала Леслі, – але він ставав пустопорожнім, як мильна бульбашка, коли не мав що сказати. І навпаки, коли найординарніший прозаїчний чоловік говорить про те, що його найбільше хвилює й чому він цим переймається, через якихось дві хвилини він стає таким гарним, що хочеться кинутися йому в обійми!
Я зацікавивсь.
– Ти зустрічалася з багатьма такими ординарними чоловіками?
– Ні, не з багатьма.
– Чому ж, якщо вони в твоїх очах стають такими привабливими?
– Бо якщо їм трапляється нагода мене побачити, то бачать вони лише зірку, таку прихорошену й красивеньку, яка готова з'явитися перед камерами. їм здається, кінозірка шукає когось такого ж гарного, як сама. І вони, Річарде, дуже рідко зважуються щось запропонувати.
От телепні, подумав я. Дуже рідко зважуються на пропозиції. Бо зазвичай сприймається те, що лежить на поверхні. Ми часто забуваємо, що зовнішність і сутність це не одне й те саме. Коли знаходимо янголицю з блискучим розумом, то її обличчя видається нам ще милішим. А затим вона наче промовляє: "О, до речі, в мене таке зграбне тіло..."
Я записав цю думку до нотатника.
– Колись, – сказала Леслі, поклавши тацю зі сніданком на нічний столик, – я тебе попрошу прочитати мені ще щось. – Коли ворухнулась, простирадло знову впало. Вона підняла руку й з насолодою потяглася.
– Зараз не прохатиму, – Леслі присунулася ближче. – На сьогодні досить вікторин.
Вона мала рацію, бо й мені вже бракло сил тверезо мислити.
ДВАДЦЯТЬ
То не була музика. То по бляшанці скреготали пилкою. Не встигла Леслі відрегулювати звук стереосистеми, яку була ввімкнула на повну потужність, як у мені все закипіло.
– Це ж не музика!
– Що? – перепитала вона, змагаючись із гучномовцями.
– Я кажу: це не музика!
– Барток!
– Що?
– Бела Барток!
– Ти б не могла зменшити звук, Леслі?
– Концерт для оркестру!
– Ти б не могла зменшити трішки звук або й зовсім вимкнути? Ти б не могла зовсім вимкнути звук?
Слів вона не розібрала, але здогадалася й зменшила звук.
– Дякую, – сказав я. – Вукі, хіба це... ти справді вважаєш це музикою?
Якби був уважнішим, то, крім прекрасної фігури у квітчастому халатику й рушника, закрученого тюрбаном на вогкому волоссі, я б помітив розчарування в її очах.
– Тобі не подобається? – здивувалася вона.
– Ти любиш музику, ти вивчала її все своє життя. Як же можеш називати оцю какофонію, цей щурячий писк музикою?
– Бідолашний Річарде, – похитала Леслі головою. – Тобі поталанило, Річарде! Ти ще стільки всього довідаєшся про музику! Ще стільки чудових симфоній, сонат, концертів тобі пощастить почути вперше! – Вона зупинила плівку, перемотала її назад і вийняла з магнітофона.
– Мабуть, для цього трохи зарано. Але я тобі ось що пообіцяю. Настане день, коли ти знову слухатимеш Бартока й назвеш цей твір прекрасним.
Вона переглянула свою колекцію касет, вибрала щось і заклала в магнітофон.
– Хочеш послухати щось із Баха... хочеш почути музику свого прадідуся?
– Ти можеш мене витурити з хати, – сказав я, – але я здатний його слухати не довше як півгодини. Потім уже не можу слідкувати за музикою й мені набридає.
– Набридає? Слухати Баха? Ти просто не вмієш слухати, ти ніколи не вчився слухати його! – Леслі натисла на клавішу, й полинула музика: не інакше як мій прадідусь на велетенському органі. – По-перше, треба правильно сісти. Ось тут, між динаміками. Якщо хочеш почути повне звучання, сідати треба саме так.
Я почувався, наче на уроці музики в дитячому садку, але мені подобалося бути поряд з Леслі, сидіти дуже близько від неї.
– Сама лише складність цієї музики може стати для тебе непоборною. Більшість людей слухають музику "горизонтально", слідкують тільки за мелодією. Але ж можна слухати цю саму музику структурно.
– Структурно? – перепитав я. – Та невже?
– Вся рання музика була лінійною, – пояснювала Леслі на тлі різкої зміни в розповіді голосів між партіями. – Прості мелодії йшли одна за одною, розвивалися примітивні теми. Але твій прадід став брати складні теми, вживати різноманітні хитрі ритми, об'єднував у незвичних для свого часу інтервалах так, що вони разом утворюють структурне хитросплетіння звуків, яке розгортається вертикально, – тобто гармонійно! Деякі гармонії Баха такі ж дисонантні, як і в Бартока, а сам Бах уперше застосував дисонанси – на цілих сто років раніше, ніж на них почали звертати увагу.
Леслі зупинила плівку, підсіла до піаніно й, не зморгнувши оком, узяла останній акорд, який щойно прозвучав з динаміків.
– Ось. – На піаніно акорд прозвучав виразніше, ніж з динаміків. – Бачиш? Ось одна тема... – вона зіграла кілька тактів. – А ось інша... й ще одна. Тепер слухай, як він будує твір. Спочатку в правій руці починається тема А. Ліва рука підхоплює тему на чотири такти пізніше. Чуєш? Вони продовжують разом аж... до появи теми Б. Тепер їй підпорядковується тема А. Ось тут, у правій руці, знову звучить тема А. А тут... тема Б!