Мисливські усмішки

Страница 3 из 38

Вишня Остап

Залишається, отже, останнє: їсти суп.

— Як його їсти? Ложкою!

Попоївши, лягайте на канапу й читайте "Записки охотника" Iвана Сергiйовича Тургенєва. Прекрасна книжка!

1945

ЛИСИЦЯ

Лисiцю найвигiднiше полювати взимку, коли земля натягне на себе бiлу-бiлу та пухку-пухку ковдру i задрiмає зимовим спокiйним сном.

Тодi шкурка в лисицi робиться густа-густа та лискуча, та пухната, а, як вiдомо, лисицю полюємо виключно через її знамените хутро, що має наукову назву — горжетка.

Лисицi водяться у нас в Радянському Союзi геть-чисто на всенькiй його територiї — i на ланах, і на болотах, i в лiсах та перелiсках.

За весь час нашого свiдомого полювання нам доводилося бачити лисиць по всiх вищесказаних мiсцях i на всiх тих мiсцях в них стрiляти.

Збираєтесь ви, значить, на лисиць.

З цього приводу ви говорите вдома:

— На лисиць поїду! У Срiблянському ярку, казав Посип Явдокимович, два виводки. Поїду, — чотпри-п'ять лисичок тарарахну — от воно: тобi горжетка. Це, як чотири! А як п'ять — то й менi горжетка.

Полювати лисиць, — одягатись треба дуже тепло, бо зима, доводиться стояти на гону довгенько, — лисиця йде великим колом, доки собаки її тим колом обженуть, — замеознути можна.

Треба вам знати, що звiр, — коли його пiднiмуть i поженуть гончаки, — робить коло: i заєць, i лисиця, i вовк.

Кожний iз них; зробивши коло, повертається до того мiсця, звiдки його пiднято, — отже, ваша задача не бiгтн разом iз собаками за зайцем чи за лисицею, чи за вовком, а стояти на мiсцi й чекати, коли вiн, оббiгши коло, повернеться до свого лiгва.

Собаки гонять, як знаємо, уголос, і коли наближається гон, — знайте, що звiр іде до вас!

Стежте тодi пильно!

Голос наближається, наближається, наближається.

Ось майнула серед кущiв золото-червона стрiчка, як блискавка!

Бах! — i нема нiчого...

Заєць робить невеличке коло, лисиця — бiльше, а вовк, — той iще бiльше.

Чекати iнодi доводиться довгенько, — отже, одягайтесь тепло.

Одяглися.

Вам удома й кажуть:

— Ти їздиш-їздиш, стрiляєш-стрiляєш, собак годуєш, а в Ганни Iванiвни он яка чорнобурка! І рушницi нема, i собак нема, — а чорнобурка-очей одiрвать не можна.

— Добре, добре! Трапиться, так гахну й чорнобурку! Тiльки в нас на Українi чорнобурка трапляється дуже й луже рiдкої Майже нiколи!

-— Рiдко? Повнi комiсiйнi крамницi!

-_ Та що ти, господь з тобою! Що ти хочеш, шоб я з гончаками у комiсiйнiй крамницi чорнобурку полював?! Добра буде й рудобурка!

— А песцi там єсть?

— Єсть!

— Білі чи голубi?

— Рябенькi! Вони тiльки на далекiй пiвночi білIшають та голубiшають. Так як i курiпки: у нас рябенькi, а на пiвночi —— бiлi-бiлi, слiпучо-бiлi! Так i песцi!

Взагалi збори для полювання на лисицю дуже й дуже, як бачите, складна справа...

В коротенькому кожушку, в повстяниках i в капелюсi на лисичачiм хутрi виходите ви з тепло-затiшної хати Йосипа Явдокимовича й простуєте до Срiблянського ярка, де:

— Їй-богу, аж дяа лисичачих виводки! Йосип Явдокимович — старий, досвiдчений мисливець i давнiй ваш приятель, що на своєму вiку:

— Тих вовкiв, тих лисиць, тих зайцiв, що вже поповбивав, так, вiрите, й лiчби їм нема!

Ранок. Морозець. Порипує снiжок. До Срiблянського ярка вiд хутора три кiлометри.

Визирнуло сонце. Застрибали на слiпучо-бiлiй, що й оком не охопиш, ковдрi мiльярди дiамантiв...

Докучай i Бандит — на смику.

Докучай iде спокiйно, вiн багато лiт прожив уже i багато ганяв і зайцiв, i лисиць, i вовкiв, — його вже нiчим не здивуєш, а Бандит тiльки друге поле починає, — вiн то рвоне вперед, то повернеться до вас i намагається, пiдстрибнувши, покласти переднi лапи вам на груди, то знову — вперед.

Нервується Бандит...

Рветься і так жалібно-жалібно скавучить.

— Пусти,—мовляв,—дай побігать, дай натішиться!

Дивись, як біло скрізь, як хороше, як сніг блищить! Дай покачаться!

Йосип Явдокимович, пихкаючи цигаркою, совітує:

— Пустимо з того боку, од груші, щоб проти вітру.

Ви проходьте трохи вперед од груші й ставайте в ліщині, а я на той бік перебреду та за терном сяду.

Пустите тоді, як я вже на місці буду! Я потихеньку свисну!

— Гаразд!

— Та зайця не стріляйте! Лисичок спочатку поколошкаємо. Хіба собаки за куцохвостим ув'яжуться, — ну, тоді битимемо, щоб собак звільнити!

— Добре!

У ліщині затишно-затишно...

Утоптується навкруги сніг., щоб зручно було на всі боки повертатися, бо лисиця може вискочити і зцюдова, і студова, і спереду, і ззаду...

Докучай ліг і лежить біля ніг, а Бандит нап'явся, мов струна, підніс голову і нюхає, нюхає, нюхає...

— Які ж запахи проскакують через рожеві твої ніздрі в чистопорідний твій мозок, Бандите? Які? Чи фіалковий од рипиці пишної "труби" хитрої лисиці, чи густий сморід зголоднілого сіроми-вовка, чи невиразне пахкотіння і уві сні тремтячого зайчика-побігайчика?

Які? Ляж, Бандите, заспокойся!

Ви обдивляєтесь навкруги...

Он од ялинки простягся вузенький ланцюжок-слідок і біля груші обірвався.

То — білочка.

Може, спить вона тепер солодким сном, листячком у грушевому дуплі прикрившись, і сняться їй соснові

шишки та солодкі горішки...

А он далі трохи покотилися в ярок одна за одною кругленькі ямочки, і де-не-де між ямочками ніжнолегесенький по снігу "чирк".

То лисичка з нічного полювання в ярок одпочивати пішла...

Значить, єсть!

Легенький свист.

То Йосип Явдокимович подає знак, що він уже на місці.

Відпускаються з смика Докучай і Бандит.

— Ну, хлопчики, вперед! Ні пера ні пуху!

Три хвилини напруженої тиші... П'ять хвилин... Ще тиша...

Раптом одчайдушне скавучання Бандита І нервово-густий Докучаїв бас:

— Гав!

Бандит однаково істерично скавучить, чи то зайця він підійме, чи то лисицю, а Докучай, почувши зайця, спочатку дає легесеньке "скаву-скаву", а потім — спокійний "гав", і далі рівномірне "гав", "гав", "гав"...

Погнав, значить...

На лисицю Докучай подає перший "гав" значно нервовіше і йде за нею, гавкаючи трохи частіше і вищим тембром, ніж за зайцем.

А Бандит і за зайцем, і за лисицею однаково істерично:

— Ай-яй-яй! Ай-яй-яй!

Погнали лисицю...

Ну, тут уже у вас пульс із 72 ударів зразу на 90, очі рогом на лоба, "прострілюючи" ліщину, і ходором ходить у руках двадцятка.

— Спокійно! — сам до себе.— Спокійно!