Марнославна жінка сказала це без жодної пихи, простодушно, ніби звіряючись в потаємному.
Володимир уперше глянув на неї довгим пронизливим поглядом, а на прощання подав їй руку, та якою ж холодною твердою, немов криця, була та рука...
Розповідь Ольги була такою плинною, звук її голосу то наростав, то затихав, наче мелодія дзюркотливого джерела. Мені здавалося, що вона з бадьорою інтонацією читає вголос свою історію або ж ретельно вивчила напам'ять і тепер мені її декламує.
Без сумніву, жінка знову переживала події тих днів; кожна дрібниця, кожен звук і відтінок кольору, кожний порух оживали перед її зором тієї миті.
Я заплющив очі й слухав, затамувавши подих.
— Відтоді Володимир почав учащати до нас, — вела вона далі. — Ольга поводилася з ним зовсім не так, як з іншими чоловіками. У його присутності вона була скромною, де й поділася її пиха, уважно слухала, коли він говорив, інколи щось запитувала, сама ж рідко втручалася у розмову і не зводила з нього очей. Одягалася з вишуканою, елегантною простотою, то була темна шовкова сукня, глухо застебнута до самої шиї, з білим комірцем. Розкішне каштанове волосся заплітала в коси і викладала короною на голові.
Тоді, як інші готові були цілувати їй ноги, вона всю свою увагу дарувала лише Володимирові, просто упадала за ним, а кожному його слову надавала виняткової ваги.
Якось він досить гостро висловився про жіночі корсети. Наступного вечора Ольга з'явилася в зручній кацабайці з темного оксамиту, підбитій з вивороту й отороченій куничим хутром.
— Ось так чудово! — зауважив Володимир, вперше вдоволено замилувавшись нею.
— Ніколи більше не одягну корсета, — рвіійно пообіцяла Ольга.
— Чом це? і
— Ви ж самі його не схвалюєте! — вигукнула вона. — А Ви визнаєтеся на цьому ліпше за всіх нас...
Трохи згодом, за чаєм, Ольга випадково ледь торкнулася його витонченої руки краєм свого хутряного рукава і помітила, як це його схвилювало. Серце стріпнулося їй у грудях, в очах спалахнув вогник тріумфу.
Проте Володимир одразу розпізнав її наміри і став іще стри-манішим, уникав її, де лиш міг, і ще тісніше потоваришував з її чоловіком.
Якось зайшла мова про кокетку-шляхтянку, заради якої загинув на дуелі молодий офіцер.
— Чи ж то можна сподіватися від жінки, яка не гребує смертю, почуття честі, любові до дітей? — обурився Михайло.
— Ах! Честь таких жінок, то як честь завойовника, яка вимірюється ціною успіху! — глумливо кинув Володимир. —Така жінка готова пожертвувати на вівтар свого марнославства все: щастя, кохання, повагу... Але чоловік честі, з твердим характером
завжди триматиметься якнайдалі від неї, тому її здобиччю стають хіба лишень жевжики, телепні та мерзотники. Вона як кицька, котра не здатна вполювати здобич у шляхетній борні, вдовольняєть-ся мишами чи мухами в хаті. Однак кралі такого пошибу трапляються дедалі частіше, бо наше освічене жіноцтво тільки байдики б'є та марнує час за читанням романів або ж грою на фортепіано. Ось у чому біда!
— Ви зневажаєте мистецтво? — втрутилася Ольга.
— О ні, — жваво відгукнувся на її слова Володимир. — Та без праці не буває справжнього задоволення. Чоловіки, що створили невмирущі твори мистецтва, також важко працювали, скупавши пензель чи перо у крові свого серця. Лише той, хто сам на щось здатний, зуміє це оцінити й насолодитися здобутками інших.
— Ваша правда, — з сумом у голосі погодилася Ольга. — Як часто, буває, відчуваю я жахливу пустку в^своїй душі, огиду до життя...
— Спробуйте працювати, — суворо порадив Володимир. — Ви ще молода... Вас ще можливо порятувати.
Ольга не зважилася глянути на нього.
Минали тижні. Панський маєток огортали сиві тумани, глибокі сніги знову встелили неозорі рівнини, ставок покрився іскристою кригою, однак сани припадали пилюкою у стодолі, а ведмежі шкури занапащала міль. Ольга, обклавшись м'якими подушками отоманки, думала. Що менше Володимир звертав уваги на її палкі звабливі погляди, то більше прагнув пихатий норов марнославної жінки його упокорення. Вона почувалася ображеною, скривдженою, приниженою у власних очах. Він мусить упасти їй до ніг, а тоді вона переможно розтопче його. Уперше їй трапився чоловік, вартий завоювання, то невже її принади, краса, її мистецтво спокуси виявляться безсилими перед ним?
Нізащо не можна цього допустити! Він належатиме їй будь-якою ціною, хай навіть найвищою...
Знаючи, як високо поважає він працю, Ольга взялася до справи.
— Ти маєш чудодійний вплив на мою дружину, — зауважив одного вечора її чоловік Володимирові, дивлячись на Ольгу за п'яльцями. — Останнім часом вона зовсім не сидить без діла.
Володимир глянув на неї.
— Хіба я радив Вам псувати очі й сутулити спину? — сухо мовив він. — Негайно облиште!
Ольга послухалася.
— Ви можете ліпше застосувати своє старання! — вів він далі. — Хоч як мені подобається Ваша господарка, та все ж у цьому домі бракує отієї сліпучої чистоти, властивої Голландії та подекуди Німеччині. Ось Вам завдання, яке збереже Ваше здоров'я та красу!
То була перша похвала з уст неприступного чоловіка з криці. Вражена Ольга обернулася, обличчя їй спалахнуло рум'янцем, вона глянула на Володимира сумирно й водночас вдячно.
Наступного разу Володимир застав її, коли вона знімала павутиння зі стелі в трапезній. Він забрав у неї з рук віника і поставив його в кутку.
— Ця робота не для Вас, — м'яко сказав він. — Я анітрохи не бажав, щоб Ваші ніжні повнокровні легені наковталися пилюки...
— То чим же мені зайнятися? Моя челядь не з Голландії!
— Ви їх навчите голландської охайності! — вигукнув Володимир. — Будьте з ними суворими й справедливими, та не раз і не двічі, а сотні разів, щоднини, упродовж року. Ні на мить не забувайте, що Ви господиня дому! Виконуючи замість служниць їхню роботу, Ви чините точнісінько, як Наполеон, що замінив свого заснулого на чатах ґренадера.
Володимир подав Ользі руку і провів її почерез увесь будинок— від кухні і аж до льоху.
— Від ранку до вечора Ви не матиме навіть коли догори глянути, наглядаючи за цим господарством! Керувати, повелівати, віддавати розпорядження — ось Ваше завдання! А якщо візьмете на себе ще й ведення рахунків, то дуже допоможете СВОЄМУ чоловікові.