— Я бачу, тут вирішили розбити мене на складові частини.
Здоровило приготувався до нового удару. Але тут втрутився Пеппі.
— Хвилинку. Поки він іще здатен говорити, я хочу перемовитися з ним кількома словами.
Він допоміг підвестися Лідії і силоміць утримав її від дальших бойових дій.
— Стривай! Спершу розкажи, що сталося.
Її прорвало, неначе ветху греблю. Вона поскаржилася, що я забрав у неї револьвер і примусив поїхати з собою. Далі йшла оповідь про ув'язнення страдниці в якомусь занедбаному складі, звідки її визволив якийсь волоцюга.
Під час усього того монологу Лідія так і шмагала мене палючими поглядами. Закінчивши основну частину своєї звинувачувальної промови, вона ступила до мене, видимо прагнучи крові. Пеппі знову перехопив її.
— Іди, — сказав він тихо, але твердо. — Нема чого так кип'ятитися, ти ж навіть не поранена. Я хочу поговорити з цим типом. Потім, якщо не передумаєш, віддам його тобі на поталу.
Виходячи з кімнати, краля кинула на мене погляд, від якого міг би понести кінь.
— Лу, — так само тихо звернувся Пеппі до громила. — Для початку з нього досить. Але пильнуй за ним, і якщо він почне робити дурниці, то…
— Гаразд, гаразд… За мене не турбуйся. Я волію вести мирні переговори. Така у мене вдача.
Пеппі взяв сигарету, закурив. Він усе робив неквапом, ніби зумисне, щоб дати мені відчути всю глибину моєї поразки.
— Не такий ви вже й спритник, як про вас кажуть, — не без єхидства зауважив Пеппі.
— Еге ж, дав маху. Не врахував здібностей вашої вихованки.
— Бачте, як усе змінилося, — і далі ятрив мені душу Пеппі. Тоді пустив струмінь диму просто мені в обличчя. — Тепер можна й погомоніти. Признаюсь, лялечка Шамвей справді в моїх руках.
Я дивився на нього з відразою.
— Он ви який меткий! Друга теж у вас, як я гадаю?
— Ви маєте на увазі Аріам? — з усміхом запитав Пеппі.
— То отак вона себе називає?
— А чом би й ні? Майра навпаки. Непогано придумано?
— Майра навпаки?
— Авжеж! Зовсім навпаки! З усіх поглядів. Якщо ваша подружка Майра — чистий ангел, то ця…
— Моя подружка? — сказав я, прикидаючись здивованим.
— Саме так… Інакше я й старатися не став би. Ви зможете вийти звідси тільки тоді, коли цього захочу я. Я можу спочатку познайомити вас із деякими обставинами, деякими деталями… Вам буде цікаво. А потім перейдемо до справ.
— Ну-ну! — кинув я невимушено. — Мені втрачати нічого.
Я був по-справжньому зацікавлений. У цій справі ще лишалися білі плями, і якщо Пеппі збирається повідати про них, то тим краще!
— Ансель мав слушність. Дівчат справді дві, — сказав Пеппі, щиглем скидаючи попіл у порожній камін.
— Те, що ви кажете, надзвичайно цікаве, — з гіркотою промовив я. — Даремно один з моїх колег зауважив колись, що у вашому казанку менше розуму, ніж у його мізинці. Він помилився. Трохи більше.
— Врізати йому? — недбало спитав Лу, стискаючи здоровенний кулак.
Пеппі похитав головою.
— Поки що ні. Може, трохи згодом. — І звернувся до мене: — Ви питали мене про Келлі?
Я кивнув.
Пеппі всміхнувся, вочевидь дуже задоволений собою.
— Під час нашої першої зустрічі я промовчав про Келлі. І правильно зробив. Ви тоді ще не дозріли до цього. Саме Келлі втаємничив мене в ту історію і хотів з моєю допомогою наколоти бідолашну дівчинку на двадцять п'ять косих. Але мене такий дріб'язок не цікавить. І татуся він відстрашив, коли той потягся за грішми. А от мордочка донечки мені запам'яталася, ще з газети. Тому й опинилась вона в мене і… розповіла про свої пригоди в Мексіці. — Ті спогади видимо схвилювали Пеппі. Він пройшовся по кімнаті, помовчав. — Ну от… Спершу я їй не повірив. Але потім вона мене переконала. Своєрідне дівчисько. Неможливо передбачити її вчинки. З вашим дружком вона, мабуть, трохи поквапилася, але для мене й такий варіант годиться.
Я не втримався і перебив його:
— Мені здається, що тут уже і я маю вступити в гру.
Пеппі кивнув.
— Ми вирішили, щоб Аріам видала себе за вашу подружку і переконала працювати з Андаскою. Ви повідомили мене, що зустріч призначено у Манетті. Цього було досить. Лу перехопив Майру, і замість Майри з'явилась Аріам. — Він знизав плечима. — Ансель виявився надто цікавим, тому Аріам його… знешкодила. Особисто мене це влаштовує. Досить вам упертись, як Майра опиниться у нишпорок. Ви здогадуєтесь, що їй припаяють за вбивство?
— Куди ви хилите?
— Я маю для вас роботу, Мілане. Маддокс хоче, щоб ви повернулися.
— Маддокс? Він так сказав?
— Еге ж! У тім-то й річ. А що треба мені?.. У Маддокса є фотографії, де мене й Андаску випадково зняли разом. Ви повинні роздобути для мене ті фото, а то… — На його обличчі замість усмішки з'явилася гримаса. — А то Маддокс захоче надрукувати їх напередодні виборів. І тоді Андаска пропав, він може піднімати лапки вгору. Повторюю: або фотографії будуть у мене, або Майра опиниться в поліції.
Говорити більше було ні про що. Усе зрозуміло.
— Ви поставили свої умови. А ось мої: мені потрібна не лише Майра, але й та друга дівчина. Без цього в поліції мені не повірять.
Пеппі знизав плечима.
— Беріть. Мені на неї начхати. Своє діло вона вже зробила. Ваші фотографії проти моїх панночок.
— Чудово! Це мене влаштовує. — Я підвівся. — Зараз же їду до Маддокса.
— У вас лишилося три дні до виборів, — сказав Пеппі, гортаючи календар. — Відкрито просити Маддокса не варто. Я вже пропонував йому п'ятдесят тисяч. Він і чути не хоче. Доведеться вам знайти їх і поцупити. Ясно?
Ще б пак… Але мені було ясно й інше: намагатися викрасти щось у Маддокса — річ безнадійна. Не встигну я пальцем ворухнути, як він нацькує на мене всіх фараонів країни.
— Спробую взяти реванш. Це якраз зручна нагода.
Пеппі подивився на Лу.
— Все гаразд, — кинув коротко. — Далі не буде. — Потім звернувся до мене з напутнім словом: — Не пробуйте більше хитрувати, бо матимете великі прикрощі.
Я послав йому променисту усмішку.
— Чи не міг би я побачити Майру, щоб привітатися з нею?
Він похитав головою. Наполягати було марно. Я спустився в хол. Управитель розчинив переді мною двері.
— До побачення, — мовив я. — Будьте обережні з маленькою брюнеткою. Вона має гострі зубки.
Він пробурмотів щось невиразне й швидко зачинив двері.