Віскі підвівся.
— Ваше прохання мене не обтяжить. До того ж я, здається, маю невідкладні справи. Та й снідати вже час.
І він з гідністю вийшов, цокаючи кігтями по натертому паркету. Усі надовго замовкли.
— Цікаво, — озвавсь я нарешті, — якщо ми чкурнемо щодуху, дожене він нас чи ні?
— Пес нізащо не розлучиться з нами, — сумовито мовив Богль. — Так він мені сказав учора ввечері.
Тут з'явився Дон Ансель. Незважаючи на стомлений вигляд, тримався він упевнено.
— Ви вже в курсі? — спитав я. — Милий песик, еге ж?
— Який песик? — поцікавився Ансель, опускаючись на стілець.
— Той, що зжер Пабло. Він заприятелював із нашим Семюелем.
— Нічого дивного, — обережно зауважив Ансель, пильно дивлячись на мене. — Собака — друг людини. Сподіваюся, ви з цим згодні?
— З цим не можна не погодитись. Є тільки один маленький нюанс. Цей собака розмовляє. Щойно він облаяв нас, але, завважте, в переносному розумінні.
— Що ви хочете цим сказати?
— Те, що вже сказав. Не примушуйте мене повторювати. Я ще не відновив душевну рівновагу. Можливо, у вас є якісь припущення з цього приводу?
— Не можу сказати, щоб ваша новина приголомшила мене. Я оце допіру розмірковував про все, що сталося, і дійшов висновку: слід чекати найнеймовірніших подій. Тепер, коли Майра володіє окультним знанням, може статися все що завгодно.
Я силувано всміхнувся.
— По-вашому, і в цьому разі все впирається у Майру.
— Авжеж. Ніхто з вас, здається, не вірив, коли я розповідав про незвичайні здібності нагуале. Тепер усі ви пересвідчилися, що я мав слушність. Треба встановити, наскільки великі Майрині можливості. Про це я й хотів поговорити з нею. Майро, ви повинні опанувати власні можливості, які, повторюю, дуже великі. Зараз ми цим займатися не будемо — ви стомились, нерви ваші напружені. А от учора ви, як видно, перебували в найсприятливішому стані для такої діяльності. І Пабло став її жертвою.
Майра несподівано рішуче підвела голову і заявила:
— Все, що я хочу, це повернутися до нормального життя. Зараз мені потрібен тільки спокій.
— Подумайте добре, — зітхнувши, сказав Ансель. — Ви можете стати володаркою світу. Невже у вас немає ніякого честолюбства?
— Ніякісінького, — сухо підтвердила Майра. — І не будемо до цього вертатись.
— По-моєму, вона має слушність, — сказав я. — І краще дати їй спокій. До речі, як довго вона проявлятиме такі можливості?
Ансель замислено почухав потилицю.
— Важко сказати. У минулому нагуале починали свої обряди на початку повного місяця. Тепер Кінтль помер, і повернути ці можливості буде нікому. Не виключено, що вона втратить їх назавжди. Але це тільки припущення…
— Назавжди? Тим краще! — рішуче заявила Майра. — Сподіваюся, три тижні промайнуть швидко. Якщо за цей час більш нічого не станеться, я буду щаслива!
Ансель з досадою махнув рукою.
— А мої ліки? Я так і залишуся ні з чим?
— Даруйте, Доне, але я справді не хочу мати ніякого діла з усім цим. Удайтеся до пошуків самі
— Скажіть їй щось! — благально мовив Ансель, звертаючись до мене.
— Я не знаю, що казати в такій ситуації. Вона навіть від винагороди за своє звільнення відмовляється.
— Гей! — Богль зненацька підхопився на ноги. — А ми? А нам?.. Ми, виходить, узагалі пролітаємо!
— Спитай про це у Майри, — сухо порадив я.
— Ми не маємо права на ті гроші, — пояснила вона. Я всміхнувся до Сема й дуже поважно докинув:
— Зрозумій, це було б нечесно.
— Так я й повірив! — не вгавав Сем. — Вона ошукати нас хоче!
— Думай що тобі завгодно, — сказала Майра. — Я до цієї теми вертатись не збираюся. А ці три тижні хочу пожити десь сама.
Я подумав, що Майрине моральне відродження дорого мені обійдеться. Якщо я не привезу дівчину до Нью-Йорка, то… Я уявив собі Маддоксове розлючене обличчя і аж здригнувся.
— Не треба квапливих рішень! — став благати я. — Залиште нас ненадовго удвох. Поговорити треба!
— Умовляння марні, — рішуче заявила Майра. — Я їду. Вона була вже біля дверей. Я гукнув їй услід:
— Але для інших щось зробіть! Чим завинили інші?
— Россе, ти ж знаєш, що моє рішення остаточне! — кинула вона через плече.
Проте піти Майрі так і не вдалося. До кімнати вбігла юна мексіканка і простягла мені телеграму.
— Зажди, — сказав я Майрі. — Це може стосуватись і тебе.
— Поквапся. Мені ще перевдягтися треба.
Я прочитав телеграму й заціпенів. Вона була від Жудена.
"Маддокс повідомив дівчина знайшлася крпк батько вимагає винагороди крпк що ви наробили крпк сьогодні офіційний прийом крпк Маддокс вас обнімає крпк Жуден".
— Здається, нас пошили в дурні, — зауважив я, передаючи телеграму Майрі.
Богль і Ансель підійшли до неї і читали, зазираючи через плече. Всі вражено мовчали.
Майра розгублено поглянула на мене.
— Що все це означає?
Я знаю не більше за тебе.
Богль рвучко повернувся до дівчини.
— То ось як ти не любиш бабки! Що ти начаклувала цього разу, стерво?
— Не верзи дурниць! — урвав його я. — Майра тут ні до чого. Мабуть, то її татусь знайшов спосіб ошукати Маддокса. Це й дурневі ясно. — І я звернувся до Майри: — Що він за людина, твій батько?
— Пройда, яких пошукати, — відповіла вона по хвилі вагання. — Але пройда стихійний.
— Сам батько навряд чи зміг би обдурити Маддокса. Він знайшов дівчину, яка схожа на тебе. Ось що він зробив. Тому ніхто не зміг йому перешкодити.
Майра замислено подивилася на мене.
— А фото в газеті? Підміну мали б помітити.
— Байдуже, яку дівулю підсунув їм твій спритник татусь! — підвів риску Богль. — Головне — наші грошенята тю-тю!
Майру це зачепило.
— Виявляється, не так важко знайти дівчину, схожу на мене! Я їду негайно!
— Ач, яка легка на підйом! — глузливо промовив Ансель.
Ці слова, мабуть, стали поштовхом. Принаймні так здається мені тепер, коли я пригадую ту сцену.
Майра піднялась у повітря. Як сиділа на ліжку, так і піднялася й застигла за метр над ним.
Найбільше вразило це саму Майру.
— Ось бачите, що ви наробили! — сказала вона злякано. — Ну ж бо, зробіть щось!
Ми завмерли як укопані.
— Майро! — Голос погано корився мені. — Заспокойся і припини фокуси!
І справді, заспокоївшись, вона опустилася на місце.
Ансель, який уважно спостерігав усе це, розтлумачив: