Дурнувато гигикаючи, він легенько смикнув її до себе, а вільною рукою вхопив за волосся і так сильно закинув їй голову, що мало не скрутив в'язи.
— Ах ти ж моє кроленятко! Чогось вушка в тебе закороткі. Зараз буду їх видовжувати! — Його гримаси були страшенно бридкі.
Бандит жбурнув Майру на коліна і схилився над нею з лиховісним вискалом.
Коли Сем побачив, що робить з дівчиною Пабло, він люто ревнув і відкинув від себе трьох горлорізів. Його кулаки запрацювали з силою і швидкістю гірської лавини. Ударами ніг він остаточно вгамував тих трьох і кинувся до Пабло, навіть не відчуваючи, що на його спині ще один бандит. Але той дав про себе знати: вп'явся пальцями обох рук у Семові очі. Сем заревів, як поранений бик, вхопив мексіканця за пику й затис її, мов у лещатах, перетворюючи на місиво.
Я тим часом опинився під цілою купою мексіканців. Один з них ухистився молоснути мене так, аж мені в очах потемніло. Потім вони помітили, що Сем вивільнився, полишили моє нерухоме тіло й кинулися йому навперейми. Одначе опізнились: Сем уже підлітав до Пабло.
А той мерзотник однією рукою вхопив Майру за сорочку, другою — за волосся і, наче тараном, двигонув нею в Сема. Щоб Майра не впала, Сем перехопив її обома руками і лантухом повалився на підлогу, а дівчина — на нього.
— Ну ж бо! — загорлав Пабло, показуючи на Сема, що лежав на підлозі. Бандити розлюченою зграєю накинулися на Сема.
А Пабло походжав навколо і реготав до сліз. Його це, бачте, тішило. Він помітив Майрину ногу, вчепився в неї і, напружившись, витяг дівчину з купи переплетених тіл.
Майра непорушно лежала на підлозі. Судячи з вигляду, вона була радше мертва, аніж жива. Пабло носаком чобота штурхонув дівчину в бік. Майра застогнала і кволо поворухнулась.
— Цього разу кроленятко мало не відкинуло лапки, — сказав бандит, аж хитаючись від сміху. — Оце-то день! Оце-то бійка!..
Майра помалу прийшла до тями.
— Пусти, гладка жабо! — крикнула вона, задихаючись. — Зараз же вернись у свою ковбасну шкіру!
Отоді усе й сталося.
Довкола Пабло зав'юнилася біла хмарка. А коли вона розійшлася, Пабло вже не було.
Я бачив усе те цілком виразно. Пабло не зайшов у вестибюль. Не відступив у темряву. Він просто зник. За все своє життя я не бачив нічого жахливішого.
Майра скрикнула, відсахнулась назад, потім підбігла до мене. Я пригорнув її до себе, дивлячись, як тануть рештки хмарки.
Варто було побачити, як дременула охоплена панікою банда мексіканців! Через кілька секунд поблизу не лишилося жодного бандита. Маленька площа перед готелем спорожніла.
— Що воно таке? — запитав я, ще міцніше обіймаючи дівчину. Попри все, що допіру було, я відчував мало не блаженство, тримаючи її в обіймах. — Ти можеш пояснити, що сталося?
— Ой, годі з мене! — простогнав Богль, силкуючись звестися з підлоги. — Спершу вона літає… Потім він зникає… Несила мені більше таке витримувати! Я й справді зсунуся з глузду. Або облиште ці штуки, або дайте спокійно померти.
— Помовч, — сказав йому Ансель, що вже встиг вибратись із свого кутка. — Ну що? Всі бачили? І досі не вірите в чудеса? Бачили, як він зник? — Він пильно подивився на Майру. — Що ви з ним зробили?
Майра нахмурилась.
— Хочете сказати, що це я його прибрала?
— Авжеж! Звичайно! І не хочу сказати, а стверджую! — відрубав Ансель. — У мене виникли сумніви ще тоді, коли Сем побачив, як ви літали по кімнаті. Ви стали нагуаль, розумієте? Кінтль звірив вам свої таємниці, а ви навіть не здогадуєтесь про це! Тепер ви охоронниця таємничих окультних наук нагуалізму!
Майра позадкувала.
— Я цьому не вірю, — сказала вона, дивлячись на Анселя сповненими жаху очима. Потім звернулася до мене. — Россе, якщо людина збожеволіла, чи можна довести їй, що вона не при своєму розумі?
— Навіть божевільному ясно, що люди не випаровуються. Поясніть мені: куди подівся Пабло? — не вгавав Ансель.
— Може, десь заховався? — висловив я припущення, наперед знаючи, що такий здогад не витримує — ніякої критики.
Та, щоб довести свою гру до кінця, я огледівся, ніби шукаючи очима Пабло. Огледівся… і мало не підскочив з несподіванки. На столі лежала ковбаса, чи не найбільша й найапетитніша з усіх ковбас, які я будь-коли бачив.
Я потягнувся до тієї ковбаси.
— Як, хай їй біс, потрапила сюди ця штука?
Ледве Майра побачила ковбасу, як їй зробилося млосно. Ансель ухопив мене за руку.
— Ви чули, що вона тоді крикнула? — пронизливо заговорив він і показав на ковбасу. — Ось він — Пабло. Точніше, те, що від нього лишилося.
Я відкинув ковбасу, ніби вона у мене в руках перетворилася на змію.
— Вона звеліла йому вернутись у ковбасну шкіру! — вже на весь голос кричав Ансель, втупившись у Майру. — Ось які штуки вона може тепер витинати!
Нарешті озвався й Богль.
— Чого ти репетуєш?! — гримнув він до Дона. Потім подивився на Майру, яка все ще лежала непритомна. — Цікаво, а що вона ще утне?
— Треба привести її до тями! — Я взяв дівчину на руки й відніс на канапу у вестибюлі.
Минуло хвилин двадцять, перш ніж Майра розплющила очі й сумно поглянула на мене.
— Який жахливий сон! — сказала вона, і голос у неї тремтів, як у скривдженої дитини. — Мілане, я бачила нестерпно жахливий сон.
— Засни знову. — Я провів рукою по її пишному волоссю. — Поспи. Цього разу тобі присниться добрий сон, радісний. Я буду поряд. Нічого не бійся.
Вона усміхнулась і заплющила очі. Поступово дихання її вирівнялося, щоки порожевіли.
Тут зайшов Богль і сказав:
— Мені цікаво… Як вона?
— Нормально. А мені цікаво, що ти зробив з тією ковбасою. Вона мені потрібна.
— Щойно віддав хазяйському собаці, — мовив Сем байдужно. — Він симпатичний пес, і я давно обіцяв йому щось смачненьке.
— Ти віддав ковбасу собаці?! — закричав я і, сам того не помічаючи, схопив Богля за руку.
— То й що?! — огризнувся він. — Ти що, сам хотів її ум'яти?
— Нещасний!.. То ж була не ковбаса! То був Пабло!
— Не ковбаса? Пабло? Що ти мелеш? — забурмотів Сем, витріщивши очі. Я спробував пояснити йому дохідливіше:
— Та ковбаса не була ковбасою. Ясно? На ковбасу перетворився Пабло. А перед тим ковбаси не було, а Пабло ковбасою не був. Що ж тут незрозумілого?