Письменник придивлявся до людей, у нього був великий на це досвід. Сміт відмітив для себе бідність гостей на весіллі, окупанти обібрали всіх. Чимало сиділо босих, а дівчата — майже всі. Чоловіки доношували здебільшого військовий одяг, на плечах — невилинялі плями від погонів, на грудях— від орденів. Бідність одежі жінок особливо вражала, але все було в них чисте, охайне, в руках — стільки м'яти, любистку, квітів. На думки Сміта нагодилася красуня Дарина в старосвітському тітчиному вбранні, збереженому од німців у скрині під землею. Це було захоплююче видовище, хоч бери та став усю під скло.
"Хто, хто ця степова принцеса?" — голосно запитав містер Сміт і пішов навстріч Дарині з простягнутою рукою. Його дружина одірвалася від малювання, замилувалася й собі. Дарина стала, спекла рака й знітилась, не розуміючи, чого од неї хочуть. "Скажіть їй, що вона чудова!" — промовив Сміт, тиснучи Дарині руку. Перекладачка сказала, що гість її вітає. Дарина уважно оглянула Сміта, одказала: "Ну, й нехай..." — "Як, як вона відповіла?" — поцікавився Сміт. "Вона сказала вам спасибі..." Дарина, недбало кивнувши головою, пішла до Ганни. "Хто ця гарненька леді?" — запитала місіс Джен. "Дружина голови колгоспу, місіс..."
І от нарешті приїхав полковник. Улас підскочив до коня й схопив за недоуздок. Василь Іванович обережно перекинув праву ногу із штучною ступнею, бо сидів звичайно на бігунках верхи, взяв помалу палицю, яка при потребі розкладалася на стільчик, і потихеньку рушив у двір. Коли б не знати, що у нього замість ніг протези,— можна б тільки завважити надто повільну ходу. Дійсно, протези робив майстер. Вони були легкі й еластичні, не муляли, згиналися в,коліні і в ступні, не рипіла й служили безвідмовно. Дари-; на — на загальне здивування — вибігла чоловікові назустріч і, мов ніде нічого, схопила його під ліву, не протези руку, йшла з ним отак до весільного столу. "Це — письменник Сміт із Англії",— сказала перекладачка. "Я читав його книжку",— тиснучи руку Смітові, проговорив полковник, "іуіоя дружина",— представив місіс Джен її чоловік. "Рекомендую мою",— відповів полковник. "Вона вже встигла задарувати наші серця й навіки прив'язати до своєї особи",— зареготав Сміт. Перекладачка переповіла, що "містер Сміт вже знайомий з дружиною пана голови колгоспу".
XII
Пріся, сусідська дівчинка, й Улас, скориставшись з того, що увага місіс Джен скерувалася на Дарину, ганебно втекли. В садку було чимало кутків, де можна спокійно сидіти, спостерігати весілля й не наражатися на те, щоб тебе змушували стовбичити перед якоюсь закордонною панею. Пріся зітхнула, бо все ж любила стояти в центрі подій. Улас на хвилину одвихнувся і ось приніс великого лопуха, постелив його в затишному місці під калиновим кущем, поклав на цю зелену скатерку добрих півкурки, три пиріжки, поставив кухоль сирівцю, ще пробіг по садку — і перед Прісею на другому лопусі вродили зеленкуваті груші, яблука, порічки, аґрус, десяток сливок і дрібка чорних, як смола, вишень, зацілілих досі від людського ока.
Весілля з появою Василя РІвановича трохи затихло, ліг на призьбу бубон, поклалася на коліна скрипка. Всі чекали, що полковник говоритиме. Проте Василь Іванович сидів мовчки поруч гостей, Дарина притулилася до живої його руки, Улас і Пріся здалеку не зводили з Дарини очей. "Ось бачиш, яка хитра",— сказала Пріся з ледве прихованою ревністю в голосі. "Ти б на її місці як зробила?" — тихенько запитав Улас. "А ти б на його місці як зробив?" Раптом як закалатав бубон, аж Пріся підскочила, а полковник, видко було,— подав бубну знак гупати тихше. Улесливо, підкрадливо, жалібно почала скрипка од столу,— наче не до танцю грала, а до сну, наче й не вона зараз верескне, як опечена, залементує джинджористо, піддасть жару, шарпне танечників за одну ногу, за другу,— до танцю, люди, гуляй, душа, .без кунтуша, вдар лихом об,землю, гей та й гей!
Пріся розохотилася танцювати в своєму закутку, а Улас сидів, не зводячи з неї погляду захоплення. Вони певні були, що існує світ та існують вони самі, а все інше — умовне. "Пріся!" — загукали раптом од хата. "Пріся!" — почувся голо Василя Йвановича. Діти не знали, що їм робити. Зрештою Улас, що трохи більше знався йа дисципліні, лагідно підштовхнув Прісю в напрямку до хати, а сам миттю перелетів два перелази, паркан, купу кропиви й повільним кроком увійшов до двору з іншого боку — Прісі навстріч. "Пріся,— сказав полковник,— піди, голубонько, принеси.твій зошит, що ти писала до Дня Перемоги",—"Гаразд, я привнесу";— мовила Пріся, статечно вийшла за ворота і лише там, де її не бачили гості, припустила щодуху.
"Ви питали про наші стріхи",— тим часом продовжував розмову полковник. Містер Сміт захоплено висловився відносно архітектурних пропорцій хати, бо йому в Києві вже казали, що ці хати не користуються любов'ю колгоспників, особливо солом'яні покрівлі. "Мені подобається солом'яний дах",— сказав солідно Сміт.
"У вас тепер великі проблеми, коли кожне четверте житло спалили гітлерівські варвари",— лагідно сказала місіс Джен, малюючи непорушну постать Дарини.
Пріся прийшла з маленьким зшитком, який мовчки й пeредала Василю Йвановичу. Щоки її були червоні од хвилювання й бігу, вона ладна була втекти безвісти, доки читатимуть її твір. "Диви, як ти пишеш,— сказала Дарина, заглядаючи до зошита,— чисто тобі дрібнесеньким маком посилано!" — "Читай, дочко,— звелів Василь Іванович,— читай голосно, поволі, щоб оцьому дядькові встигли перекладати йа англійську мову, зрозуміла?" — "Ну, певно",— одповіла Пріся, яка й з ранніх літ уміла старувати, підперла щоку рукою і враз зробилася старенькою жіночкою. Всі засміялись, це був перший Прісин виступ для широкого кола слухачів. Тим часом гостям поставили ще столика, вони ввімкнулися одразу до весільного гурту, насипали всім борщу й подали сметани до нього, стручкуватого червоного перцю, житнього пахучого хліба.