Німецькі солдати, обурені такою зневагою неписаного закону, й собі загримали з гармат у відповідь.
Отож старанно налагоджене вбивство людей за допомогою пороху, вогню, металу й математики, зване війною, не припинило свого страшного перебігу навіть на святий вечір.
Саме тоді в одному з німецьких передових окопів берлінський кондитер на ім'я Альфред Корніцке був заклопотаний тим, що пік марципани для своєї роти. Окоп, у якому він самозабутньо дрібнив мигдаль, був досить добрим захистком від ворожих снарядів. Та земля двигтіла від вибухів, і це дуже заважало кондитерові в роботі. Млинка для мигдалю в Корніцке не було, й доводилося його сікти дуже гострим багнетом. Коли враз ударив вибух, багнет сприснув, поранивши кондитерові ліву долоню, й далі йому довелося поратися з перебинтованою рукою. Трохи згодом від вибуху тріснула карафка, й чимало коштовної, з величезними труднощами роздобутої трояндової води пропало, а те, що вціліло, кондитер мусив перелити до бляшанки з-під консервів.
А найгірше, що він весь час потерпав за примус, — адже марципани слід пекти на рівномірному вогні.
Саме тієї миті, як Корніцке поставив каструлю на примус, щоб, злегка помішуючи розігріту масу, перетворити її в благородний марципан, поблизу пролунав такий могутній вибух, що в кондитера вибило з рук дерев'яну ложку, примус жбухнув полум'ям і погас, а каструля з тістом була б вивернулася додолу, якби сердега не підхопив її своєю перебинтованою рукою.
— Ну годі! — ревнув він, розлючений, що йому знову перебили його делікатну працю. — Ці магометанські тріскачники чхали на роботу порядного майстра!
— Постривай, Альфреде, — заходився його повчати сусід. — Звідкіля магометанам знати, що в нас надходить різдво й робляться марципани? Та вони ж про це й не чули!
Аж тут знову гримнув вибух і знов трохи не перекинуло каструлі з усім її коштовним припасом. Альфред Корніцке знову підхопив її в останню мить — і тоді він просто нестямився з люті.
— Не чули, кажеш? — гукнув він. — Якби ж то, голубе! Адже трояндова вода — зі сходу!
— Але про різдво вони таки не знають, Альфреде, в тім-то й лихо!
І знов страшний вибух, знов двигтить земля, знов творіння порядного майстра врятоване дивом.
Отепер уже маленькому кругленькому Корніцке ввірвався терпець.
— Ну, буде з мене, небожата! — несамовито гукнув він у бік ворожих окопів. — Різдво — це різдво, і марципан — то марципан! Не перебиватимете більше ви мені роботу! Зараз я покладу цьому край!
Його товариші й збагнути нічого не встигли, а вже одержимий кондитер, що навіть тут, на фронті, працював у кухарському ковпаку, вхопив малу ялинку з приладнаними на ній свічками, прожогом вискочив з окопу й помчав через поле простісінько до ворожих позицій. Усе це було дуже добре видно ворогові, що цілком міг відкрити вогонь по цій живій мішені.
На німецькому спостережному пункті не повірили власним очам, побачивши солдата в кухарському ковпаку, з ялинкою в руках, що біг до ворожих окопів.
Задзвонили польові телефони, застукотіли польові телеграфні апарати, передаючи неймовірне повідомлення з одного командного пункту до іншого, і серед солдатів, що почули уривки цих телефонних розмов, поширились найдивовижніші чутки. Єдино певним у всій веремії повідомлень, чуток і щохвилинних суперечливих припущень був наказ командира полку про негайне припинення вогню. Цей небувалий на війні випадок збив з пантелику як своїх, так і чужих. Алжірські стрільці й артилеристи розгубилися: щодо солдата у кухарському ковпаку на голові й зеленим, уквітчаним свічечками деревцем у руках не було ніяких вказівок у жодному військовому статуті чи інструкції. Це була поява занадто химерна, щоб уздріти в ній загрозу. Отож в Альфреда Корніцке ніхто не стріляв. Алжірці просто стояли й безпорадно дивилися на нього, аж поки якусь хвилину згодом і по французьких окопах задзвонили телефони й застукотіли телеграфні апарати. Отак вояки-алжірці несподівано дізналися, що бойові дії тимчасово припинено по всьому фронту з нагоди різдвяних свят, і тепер не стріляли вже згідно з наказом.
Тим часом Альфред Корніцке пробіг уже далеченько вперед. Аж ось він спинився, прикинув відстань між лініями окопів, вирішив, що стоїть десь так посередині між ними, тоді розрівняв передком черевика землю, хазяйновито поставив ялинку, спокійнісінько витяг з кишені солдатського мундира сірники, призначені для запалювання примуса, і, оскільки холодна зимова ніч була зовсім безвітряна, одну за одною позасвічував на деревці свічки.
Саме тієї миті, коли вся ялинка святково засяяла вогнями, ворожа артилерія припинила вогонь. Раптово зробилося дуже тихо, і в цій тиші пролунав гучний голос Альфреда Корніцке:
— Отак, сплюхи! Тепер ви знаєте, в чім річ! Щасливого різдва!
Потім кондитер рушив назад до своїх і знову скочив у окоп, де всі добру хвилину сміялися й трясли йому руку.
— Коли полковник дізнався про твій похід, то спершу хотів був посадити тебе під арешт, — розповідали йому. — А тепер він розмірковує, чи не слід почепити тобі на груди орден.
— Нехай дасть мені зробити марципани, — промовив кондитер, повернувся до каструлі, розпалив примус і знов заходився коло своєї роботи. Солдатам, що, притихши, стояли довкола, він сказав, що як повернеться з війни, то навертатиме поган у християнство.
— Тепер я знаю, як це робиться, — додав він наостанку.
Ялинка на нейтральній території ще довго сяяла вогнями і стала вдячним матеріалом для різдвяної проповіді фронтових душпастирів.
Ото так оповідання про різдвяну ялинку на нейтральній території перемандрувало в численні збірки повчальних оповідок і з одержимого кондитера Альфреда Корніцке зробили благочестивого Манфреда Корна, яким він ніколи насправді не був.
Останні слова оповідки прадідусь промовив усміхаючись. Я й сам, мабуть, усміхався, кажучи:
— Цей Альфред Корніцке зі своїми марципанами куди симпатичніший, ніж Манфред Корн із його віфлеємською зорею.
— По-перше, Хлопчачок, Альфред Корніцке набагато правдоподібніший, — докинув прадідусь. — У нього є поважна причина поставити ялинку на нейтральній території. Він хоче, щоб йому дали спокійно спекти марципани. А обер-єфрейтор Корн — герой з реторти, мертва вигадка, міраж, який знімає, коли підійдеш ближче.