Мічурін

Страница 5 из 28

Довженко Александр

— Дивись,— сказав Мічурін серйозно й проникливо,— цьому яблуку нема ціни. Розумієш? З насіння цих яблук я виведу таке дерево, якого світ не знав... За ним вже з-за кордону приїздять. Але я — ні. Я все це для тебе готую. Але зараз це ще не готове. Зрозумів? Прийде час — все віддам. Приготую, поставлю столи на весь сад...

— Дурниці,— сказав Терентій.

— Терентію!

— Господи!— перехрестився Терентій.

— Скажи всім хлопцям,— лагідно проказав Мічурін до Павлуші,— що це все для вас, для майбутнього. Ну от... Так... Ну, а коли вже невидержка,— крадьте у батюшки.

— У батюшки красти гріх,— сказав Павлуша.

— Пусте! Я тобі більше скажу. Батющині яблука, вони, я гадаю, ні на що інше не годящі. На, пий чай. Бери повидло... Ну, на... Чому ж ти не береш? Ну?

Але хлопець знітився, загорлав не своїм голосом і прожогом вискочив з кімнати. Терентій кинувсь навздогін.

Перебігши сад, Павлуша перестрибнув через огорожу в кущі, де чекав на нього цілий гурт його вірних друзів. Відбігши зід огорожі кроків на сто, гурт спинився біля річки послухати розповідь Павлуші.

— Ну що, дуже бив?— запитав у Павлуші білявий хлопчик.

— Здорово, мабуть, попало?

— Не бив. Аж ніяк не бив. Ху!..

— Не бреши!

— Ось тобі хрест! Ти, каже, біжи до батюшки красти... Ху!..

— От старий чаклун!

— А я кажу, в батюшки гріх красти.

— Ну?

— Еге ж. То він тоді як глянув на мене та як набрав повидла, того, що мати купує щурів труїти, та як покладе передо мною, та як гаркне на мене — їж! А я як крикну, та як скочу, та прожогом у вікно! Та як побіжу! І-іх! А він як закричить — всіх, каже, вас перетрую! Он що...

— Ех! От вусатий!

— А що він про батющині яблука казав?

— Каже, крадьте у нього. Від батюшки гріха не буває. Це все брехні, каже.

— Бреше вій, довговусий.

— Бреше, тарганюка!

— Бреше! Мати казала, що в батюшки тільки-ио зачепи, зразу рука всохне.

— Та ну...

— От тобі й ну...

Терентій на веранді змішував парникову землю різних сортів. Край відчиненого вікна майстерні Мічурін, буркочучи, сідав до робочого столика лагодити годинники. Столик Мічуріна був захаращений різним потрібним для роботи інструментом і частинами годинникових механізмів.

— Ех, даремно ви в Америку не погодились, Іване Володимировичу,— зітхнув Терентій,— їй-богу, даремно. Я б од цих дияволів не тільки що в Америку, в Японію заїхав.

— Не твоє діло,— сказав Мічурін, не розгинаючись.

— Та не моє, звичайно, а шкода... Всі в Козлові з заздрості повиздихали б...

Олександра Василівна подала рукою знак Терентіеві і він замовк.

Мічурін узявся лагодити годинник. Перемішуючи парникову землю, Терентій стиха заспівав.

— Годі співати, співак.

А от і не покину,— розсердився Терентій.— Що за кара господня. Не ходи, не грюкай, не дихай, не співай, не випивай! Не було такої угоди.

— Не співай,— сказав Мічурін, стиснувши зуби.— Мені іноземці країну лають, а відповісти нема чого. Зрозумів? Не співай, прошу тебе.

— А чому не співати? — сказав Христофор, ступивши на поріг.— Радіти треба всьому дому. Співати й звеселятися Іване Володимировичу. Возвеличили ви град наш Козлов... Олександро Василівно, з кавалером вас царської милості орденів..

. — Спасибі,— сказала Олександра Василівна.

— Хто тут? — спитав Мічурін, не оглядаючись.

— Отець Христофор...— почулись голоси Христофора й дружини.

— Що треба отцю Христофору? З приводу годинника...

— Неправда. Годинник буде готовий через два дні, ви це знаєте.

— Іване Володимировичу!

— Чого вам треба?

— Ну, припустимо, просто зайшов.

— Попи просто не заходять. Нікого не хрестимо, не ховаємо... Підслухувати прийшли, отець Христофор?! Вивіду "вати?!

— Іване Володимировичу...— втрутилась дружина.

— Помовч!

— Іване Володимировичу,— сказав Христофор. Я прийшов з'ясувати дещо.

— З'ясувати! Скажіть, яка складна натура!—Мічурін саркастично посміхнувся.

— Не смійтесь, Іване Володимировичу, не смійтесь.— Отець Христофор сідає в кріслі біля стола.— Двадцять п'ять років тому був я не отець Христофор, а звичайнісінький семінарист.

— Чув... А зараз ви звичайнісінький піп.

— Дозвольте, не зовсім, не зовсім... Ні, послухайте. Отже, так ось, кінчив навчання, вірував, молився і викохував свій сад. Але от прочитав я пана Дарвіна11, віра моя, як би це сказати...

— Вилетіла в трубу,— перехопив Мічурін.— Світ стоїть без бога. А вам треба було служити, брати місце, в акцизники йти не хотілось, вчитись ліньки...

— Не перебивайте мене, Іване Володимировичу. Ви заважаєте мені викладати думки.

— Які думки? Хіба це думки?

— Почекайте.

— Ніколи мені чекати. Я зайнятий. До речі, ви самі заважаєте мені слухати вас.

— Як це? Чим саме?

— Повільним викладанням. І потім усі ваші так звані думки я давно знаю.

— Ні, ви послухайте,— сказав самовдоволено отець Христофор, який приготувався, видно, до довгої й серйозної розмови.

— Ну?

— Так... І от довелось мені одного разу прочитати Гре-гора Менделя12, який схрещував...

— ...Зелений і жовтий горох і довів, що спадкова речовина непізнаванна й неприступна ніяким впливам ззовні?

— Саме так.

— Далі.

— Ну от,— саджаю, перевіряю й переконуюсь, що ознаки, справді, виявляються в потомстві в незмінному стані. І щороку біля грядки утверджується моя віра в бога.

— А чому бог у вас щозими сад виморожує?

— Клімат!

— Клімат? — і Мічурін подивився іронічно на Христо-фора.— А чому в мене не виморожує? Клімат! Лінощі розуму й косність, а не клімат! Ось погляньте! — і Мічурін тицьнув прямо під ніс Хриетофорові малюнок персика.— ПерсикІ Бачите?

— Ну?

— Так ось він у мене буде рости під Тамбовом.

— Персик? Під Тамбовом?

— Так.

Яким це чином?

— Беру монгольський бобовиик і схрещую з американським мигдалем — амігдалюс давідіаиа. А потім...

— Це блуд, а не персик!

— Що?

— Іване Володимировичу, не кощунствуйте.. Не обертайте божого саду на дім розпусти!— скрикнув отець Христофор гнівним, тремтливим голосом і, швидко піднявшись з крісла, став у позу викривача.

— Ех, темнота!— сказав Мічурін докірливо.

— Не спокушайте мене. Ви змій! Ви розбещуєте народ! Олександро Василівно, Терентію! Ось нечестивий Дарвін!

— Куди мені до Дарвіна.

— О, я бачу вас! Бачу, хто скеровує вашу руку, щоб збезчестити господню землю, пречисту матір всього живого й зростаючого...