74] Став ти на повіз, скажім... ну а далі? Чи зможеш промчати
75] Всупереч ходу небес, чи долатимеш їх обертання?
76] Може, в уяві своїй ти гаї там розлогі побачиш,
77] Пишні оселі богів та святині, дарами багаті?
78] Там — небезпеки, там образи звірів на кожному кроці.
79] Хоч не зіб'єшся з путі й манівцями блукати не будеш,
80] Мусиш, проте, на Тельця, що рогами грозить, прямувати, [33]
81] На фессалійця Стрільця і на Лева, що вишкірив пащу;
82] На Скорпіона, що лапи криві розпрямлятиме грізно,
83] Й Рака, що клешні на тебе зніматиме з іншого боку.
84] Врешті, й до коней моїх запальних підступитись нелегко:
85] Бистрий раз по раз вогонь із грудей видихають крізь ніздрі,
86] В шалі на дибки стають — навіть я, напинаючи віжки,
87] Ледве що стримую їх, коли шию круту вигинають.
88] Отже, забудь про бажання своє, поки можна ще, сину,
89] Хай не караюсь, що сам тебе звів подарунком зі світу.
90] Впевнитись хочеш у тім, що з моєї ти зроджений крові,
91] Доказу певного ждеш? А той страх мій — хіба ж то не доказ?
92] Хто ж, як не батько, за сина тремтить? Зазирни мені в вічі,
93] Глянь на обличчя... А ще якби в груди мої ти на мить хоч
94] Зором сягнути здолав — хвилювання б моє там помітив.
95] Бачиш довколишній світ? З усього навкруги, чим багаті
96] Землі його, і повітря, й моря — вибирай, собі, сину,
97] Що до вподоби тобі — і, повір, не відмовлю ні в чому.
98] Тільки від того відмовсь одного, що не честю, а радше
99] Карою треба назвать... Хочеш кари собі, Фаетоне?
100] Годі вже шию мою обвивать, нетямущий, руками:
101] Дам тобі, що обіцяв, присягнувши на води стігійські,
102] Сумніви, сину, відкинь, побажай тільки щось розумніше".
103] Так умовляв юнака, Фаетон же стояв на своєму,
104] Слів його ніби й не чув, одного вимагав — колісниці.
105] Все перепробував Феб, і нарешті веде свого сина
106] До колісниці високої, витвору бога Вулкана.
107] Золотом сяяли дишель і вісь, золотились обіддя,
108] Спиці ж одна побіч одної сріблом ряхтіли промінно.
109] На хомутах, відбиваючи гранями Фебове сяйво,
110] Ряд самоцвітів палав, мерехтіли прозорі топази.
111] Поки те диво хоробрий юнак Фаетон оглядає,
112] Схід зарум'янився вмить. Од сну стрепенувшись, Аврора
113] Двері багряні палат, що трояндами встелені рясно,
114] Враз відчиняє. Зникають зірки: їх загони тремтливі
115] Люціфер гонить, останнім лишаючи варту небесну.
116] Бачить Тітан зарожевлений світ і ледве що видні
117] Зблідлого місяця кволі ріжки, що мов танули в небі,
118] Й Горам проворним велить рисаків запрягати негайно.
119] Не забарились богині швидкі: вже із стаєнь високих
120] Соком амбросії ситих виводять вони вогнедишних
121] Коней і вправно на них надягають вуздечки дзвонисті.
122] Феб тоді синові мазь чудодійну кладе на обличчя,
123] Щоб витривалим було до жари, а чоло прибирає
124] Сяйвом проміння свого, та, в душі сподіваючись лиха,
125] Серед глибоких зітхань ось такі ще дає настанови:
126] "Не підганяй, якщо батьківська рада для тебе щось важить, '
127] Коней, мій сину, бичем, тільки віжками їх погамовуй. [34]
128] Мчать без принуки вони, а от стримати їх — таки важко.
129] Не поривайсь навпростець, через п'ять поясів рівнобіжних,-
130] Іншого шляху тримайсь, що тільки трьома поясами
131] Дугоподібно біжить, оминаючи полюс південний
132] Та протилежну Ведмедицю, що з Аквілоном межує.
133] Ось тобі дороговказ, а ще й слід колісниці там видно.
134] Щоб розливався однаковий жар і на землю, й на небо,-
135] Ні до землі не тулись, ні в ефір щонайвищий не рвися:
136] Вище промчиш — спалахнуть за тобою небесні оселі.
137] Нижче — то й землі згорять. Найбезпечніший шлях — серединний.
138] Тільки праворуч, де склублений Змій, не скеруй ненароком,
139] І до Жертовника, вліво, не дай колісниці звернути.
140] Шлях твій між ними лежить. А втім, покладаюсь на Долю:
141] В мудрій опіці своїй, нерозважного, хай тебе має.
142] Ми ось говоримо тут, а віддалених меж гесперійських
143] Млиста торкнулася Ніч. Я баритися більше не смію:
144] Вже мне ждуть. Розігнавши пітьму, зайнялася Аврора.
145] Віжки візьми-но до рук, а коли завагаєшся раптом,-
146] Вибери краще пораду мою: не торкайся їх зовсім,
147] Поки ще змога, й ногами стоїш на твердому, й під ними
148] Ще не здригнулася вісь, на якій сподіваєшся, хлопче,
149] Землі широкі осяяти днем, нерозумний, без мене!"
150] Не помогли ті слова: вже юнак — на легкій колісниці
151] Випрямивсь; віжки зібравши до рук, вже їх стискує гордо
152] й дякує щиро за дар тій подяці не радому батьку.
153] Сонячні коні в той час колихнули повітря іржанням-
154] Вогненнодишні Еой, і Пірой, і Флегон із Етоном;
155] Б ють об запори дзвінким копитом, домагаючись волі.
156] Тетіс, не знаючи, хто там на повозі, вмить розсуває
157] Засуви всі — і сяйнула небес далина неозора.
158] Коні, рвонувшись туди, розсікають ногами повітря,
159] Хмари зустрічні шматують грудьми і, розправивши крила,
160] Швидше біжать, аніж Еври-вітри, що війнули зі сходу.
161] Надто легкою, одначе, була на цей раз колісниця,
162] Не відчували й ваги хомутів своїх Фебові коні.
163] Як на хвилястій воді рівновагу втрачає щоразу
164] Без вантажу корабель і пливе, куди вітер повіє,
165] Так і стрясається вся, і підстрибує, наче порожня,
166] Хоч і везе юнака, по небесних шляхах колісниця.
167] Тут же відчули те коні й, лишаючи биту дорогу,
168] Вже без порядку наосліп кудись, наполохані, ринуть.
169] Заціпенів Фаетон, колії рятівної не бачить,
170] Віжку хотів би сіпнуть, та куди керувати — не знає.
171] Вперше тоді розпеклися під сонцем холодні Тріони,
172] До заборонених вод дотягтись намагаючись марно.
173] Навіть лінивий Дракон, що під самим засніженим колом [35]
174] Досі в льоду напівсонний лежав, не страшний ні для кого,
175] Заворушивсь од жари, спалахнув несподіваним гнівом.
176] Кажуть, що й ти, Волопасе, в той час потривожений жаром,
177] Кинувся, млявий, тікать, хоча мусив тягти свого воза.
178] Глянув з ефірних висот Фаетон на широкії землі,
179] Що простяглися внизу, так далеко-далеко,— й од жаху
180] Зблід, нещасливий, і ноги раптово йому підкосились,
181] І затуманилось нагло в очах серед дня осяйного.
182] Вже він не радий, що батьківських коней торкнувся й про рід свій
183] Врешті дізнавсь, що домігся свого, вже й Мероповим сином
184] Звався б охоче тепер. Під напором Борея, буває,
185] Так от по хвилях летить корабель, коли пустить керманич,
186] Бурі піддавшись, кермо, й на одних лиш богів покладеться.
187] Що тут робить? Вже позаду чимало лишилося неба,
188] Перед очима ж .— іще його більш. Відміряючи в думці
189] Два ті простори, то гляне на захід, куди досягнути
190] Вже не судилось йому, то на схід,— та не бачить рятунку.
191] Весь наче здерев'янів: ні відкинути віжок не може,
192] Ні їх утримать; не знає й того, як окликнути коней.
193] З острахом бачить юнак то тут, то там серед неба
194] Різноманітних потвор велетенські та грізні подоби.