Метаморфози

Страница 8 из 113

Овидий

748] Вірять, що в неї, коли прийняла від Юпітера сім'я,
749] Син народився — Епаф. і народ по містах його батька
750] З ним водночас шанував. Йому хистом був рівний і віком
751] Сонця син Фаетон. Перервавши якось на півслові
752] Горду хвальбу його: Феба, мов, син я, й тобі вже нізащо
753] Не поступлюсь — спалахнув Інахід: "Своїй матері сліпо
754] Вірячи, ти запишавсь, мовби дійсно він був твоїм батьком".
755] Вдарила кров Фаетону в лице, але, стлумивши гнів свій,
756] Він про наругу Епафа над ним сповіщає Клімену.
757] "Вразило, певно, тебе, моя мамо,— їй каже,-— що я ось,
758] Вільний, сміливий, змовчав! Це ганебно, що він мені в вічі
759] Міг те сказати, а я — не міг йому відсічі дати.
760] Тож, коли справді твій син із небесного кореня визрів,-
761] Дай тому доказ якийсь, порідни мене з батьківським небом!"
762] Мовивши, ніжно їй шию обняв і життям заклинає —
763] Власним своїм і Мероповим, шлюбною радістю сестер,-
764] Молить, щоб ясно засвідчила те, хто отець його справжній.
765] Годі судити нам, що розтривожило душу Клімени,-
766] Сина благання палкі, чи той наклеп,— та, знявши до неба
767] Руки обидві, звертаючи зір до блискучого сонця:
768] "Сяйвом світила цього, промінням славного, сину,
769] Я присягаюся,— каже,— тобі — воно ж бачить нас, чує —
770] Ось він, твій батько, поглянь! Це ж бо той, хто піклується світом,-
771] Сонячний Феб, і якщо це не так — хай сьогодні ж од мене
772] Гнівно відвернеться він, хай востаннє зрять мої очі!
773] Втім, до хоромів отецьких дійти вже не так тобі важко:
774] йтимеш на схід — наші землі стикаються там з його домом.
775] Тож, як охота,-— рушай і про все в нього сам порозпитуй".
776] Тут же схопивсь Фаетон, коли з уст материнських напутнє
777] Слово почув, і душею вже там він, у чистім ефірі.
778] Вже й ефіопів своїх він минув, і навиклих до спеки
779] Індів, а далі — вже й батьковий схід озирає сміливець. [31]

КНИГА ДРУГА
1] Сонця палац осяйний, на колони високі опертий,
2] Золотом щирим яснів і мінивсь полум'яним піропом.
3] Верх його так і сліпив білиною слонової кості;
4] Двері двійчасті важкі променилися сріблом яскраво.
5] Все ж і те срібло затьмарював хист: на дверях Мульцібер
6] Вирізьбив моря гладінь, що довкіл оперізує землі,
7] Світ круговий, а над ним — неозорого неба склепіння.
8] В хвилі пливкій — лазурові боги: там Трітон голосистий.
9] Там і постійно мінливий Протей, Егеон там, сторукий
10] Велет, що стискує спини китів непомірно широкі.
11] Далі — Доріда в гурті своїх дочок: ті в морі гуляють,
12] Ці — на пісок прилягли й зеленаве сушать волосся,
13] Декого — риби везуть; обличчя ж у них, хоч і різні,
14] Все-таки чимось близькі, як у дочок звичайно буває.
15] На суходолі ж — і люди, й міста, і ліси, а в них — звірі,
16] Й ріки ще, й німфи стрункі та сільські божества розмаїті.
17] Зверху ж митець зобразив широчінь яснозорого неба.
18] В ньому — сузір'я: праворуч їх шість і стільки ж — ліворуч.

19] Щойно по стежці крутій він піднявсь туди, парость Клімени,
20] Щойно ввійшов у палац (та чи батьківський — сумнів ще має),
21] Вже до отця він спішить, та в лице йому глянути зблизька
22] Все ж не посмів, оддалік зупинившись: інакше від сяйва,
23] Певно б, одразу осліп. На престолі в мигтінні смарагдів
24] Феб яснозорий сидів, багряницею плечі окривши.
25] Дні, Місяці, і Роки, і Століття обабіч престолу,
26] Й рівно віддалені поміж собою Години стояли.
27] Там — і Весна молода у вінку з різнобарвного квіту,
28] Літо — за нею, без одягу, горде вагомим колоссям,
29] Далі — забризкана гроном розчавленим Осінь рудава,
30] Врешті — Зима крижана, розкуйовджена, сивоволоса.
31] Феб же з престолу свого, всевидющим помітивши оком
32] Хлопця, що наче завмер, оглядаючи речі незвичні,-
33] "Що привело тебе,— каже,— сюди, до моєї палати, [32]
34] Люба дитино моя,— ти ж бо син таки мій, Фаетоне?"

35] Той йому в відповідь: "Світоче спільний великого світу,
36] Батьку мій, Фебе,— якщо дозволяєш себе йменувати
37] Батьком моїм і якщо не вдалась до обману Клімена,-
38] Знак якийсь, отче, подай, щоб ніхто вже мене не вагався
39] Віттю твоєю назвать, хай не їсть мого серця підозра!"
40] Мовив, а батько з ясного чола відкладає проміння,
41] Свій злотосяйний вінок, і велить підійти Фаетону.
42] Сина обнявши, сказав: "Не такий ти, щоб я завагався
43] Визнати батьком себе, не збрехала про рід твій Клімена.
44] Та, щоб і ти не вагавсь,— я твоє найпалкіше бажання
45] Сповнити нині ж готов; і як бог присягаюсь рікою,
46] Що в підземеллі пливе, недосяжна для нашого зору!"

47] Щойно промовив, а той колісниці вже просить у батька,
48] Щоб хоча протягом дня крилоногими правити кіньми.
49] Феб обіцянку прокляв, головою похитує скрушно.
50] "Сину мій,— каже,— слова мої після такого прохання —
51] Це нерозважність сама. О, якби-то присягу зламати
52] Можна було! Я тобі лише в тім, лише в тім би відмовив!
53] Тільки відраджувать можу тепер: не тобі, Фаетоне,
54] Брати повіддя до рук — понад сили твої, ще не зрілі,
55] Був би обов'язок цей, бо ж і вік твій ще майже дитинний.
56] Вмій, коли смертний, триматись землі. У своїх пориваннях
57] Ти несвідомо того забажав, що й богам неприступне,
58] Хоч і безсмертні вони. Похвалятися будь-кому можна,
59] Та, окрім мене, ніхто на вогненній моїй колісниці
60] Встояти, сину, б не зміг. Сам Олімпу широкого владар,
61] Хоч блискавиці страшні громовою правицею мече,
62] Коней не втримає тих. А з Юпітером хто б міг рівнятись?

63] Спершу — дорога стрімка. Навіть зранку незморені коні
64] Ледве долають її; посередині неба — найвища.
65] Лячно буває й мені, коли звідти скеровую погляд
66] На суходоли й моря — наче дух перехоплює в грудях.
67] Далі — дорога йде вниз, тут порив гальмувати потрібно.
68] Часто й Тетіс, назустріч мені посилаючи хвилю,
69] В страху буває, щоб я стрімголов не зваливсь у безодню.
70] Зваж і на те, що, всякчас обертаючись, небо кулясте
71] Втягує навіть високі зірки у кружляння шалене.
72] Мчу проти руху того, не корюсь течії супротивній,
73] Так і зринаю щомиті навстріч крутежу вихровому.