579] А моревладний Нептун, чий тризубець усмирює хвилі,
580] Вражений тим, що, змінивши свій вид, Фаетоновим птахом
581] Син його став, запалавши злобливим вогнем до Ахілла,
582] Грізного войовника, понад міру завзявся на нього.
583] Вже коло двох п ятиліть вирувала війна, коли так ось
584] Він до Смінтейця звернувсь, до буйноволосого бога:
585] "О наймиліший мені з-між синів мого владного брата,
586] Ти, з ким я марно колись обгороджував стінами Трою!
587] Чи не зітхнеться тобі, коли глянеш на вежі, готові
588] Впасти ось-ось? Чи не жаль тобі тих, що лягли тисячами,
589] Стійко боронячи їх? Чи тебе не тривожить принаймні
590] Гектора тінь, кого коні тягли вколо стін Іліона?
591] Втім, ще й донині живе собі той, хто є втіленням люті,
592] Нашої праці нищитель — Ахілл, що впивається кров ю!
593] Хай лиш потрапить до рук — незабарно відчує велику
594] Силу тризубця мого! Та коли мені стрітись не дано
595] З ворогом,— ти крадькома вкороти йому віку стрілою!" [219]
596] Той головою схитнув. Потураючи дядьковій волі,
597] А водночас і своїй, оповившись у хмару, в троянський
598] Табір Делієць прибув. Серед січі кривавої, бачить,
599] Лук напинає Паріс, час од часу в незнатних ахейців
600] Стріли пускаючи. Бог, об явившись: "Чи варто,— питає,-
601] Зброю ось так марнувать? Коли й справді своїм спочуваєш,-
602] То за братів оді мсти, свої стріли скеруй на Ахілла!"
603] Мовив і сам, на Пеліда вказавши, що юрми1 троянців
604] Так і косив, повернув проти нього Парісову зброю
605] І власноручно стрілу спрямував непомильну, смертельну.
606] Що після Гектора смерті могло звеселити Пріама,-
607] Сталося! Ти, хто стількох переміг, переможений нині
608] Викрадачем боягузливим грецької жінки, Ахілле!
609] Знав би ти, що не боєць, а бабій тобі смерть заподіє,-
610] Від термодонтської, певно, волів би загинуть сокири!
611] Ось він, фрігійців гроза, охорона й окраса пеласгів,
612] Сам воївник Еакід, що не відав у битвах поразки,-
613] В полум і. Бог його зброїв і бог його спалював цей же.
614] Вже спопелився великий Ахілл, і зосталось од нього
615] Так небагато, що нічим наповнити й урни, та слава,
616] Слава — живе й переповнює світ неозорно великий!
617] Ось яка міра Пелідові личить! її осягнувши,
618] Сам він співмірний собі, непідвладний глибинам Аїду.
619] Щит його зваду зчинив, та таку, що й не важко пізнати,
620] Хто його власником був. Щодо зброї — вирішує зброя.
621] Все ж ні Тідід, ні Ойлеїв Еант не посміли ставати
622] До суперечки про щит; ні з Атрідів молодший, ні старший
623] Віком і чином — ніхто. Тільки велетень — син Теламона
624] З сином Лаерта узявсь нагороду славетну здобути.
625] Не захотів Танталід у цю справу невдячну встрявати,
626] Каже аргоським вождям, щоб вони серед табору сіли —
627] З себе на них переклав суперечки цієї розв язку.
КНИГА ТРИНАДЦЯТА
1] Повагом сіли вожді. Простолюддя — вінцем доокола.
2] Першим піднявся Еант — щита семишкірого власник.
3] І, через силу тамуючи гнів, на берег сігейський
4] Зиркнув похмуро, на ряд кораблів і, до неба піднявши
5] Руки, промовив: "Ми тут, перед суднами,— свідок Юпітер! —
6] Хочемо правду знайти. Мій суперник — Улісс-ітакієць,
7] Той, хто від полум я Гектора геть утекти не вагався;
8] Я ж — те полум я збив, одігнав якнайдалі від суден.
9] Отже, безпечніше тут хитромудро словами змагатись,
10] Аніж руками — в бою. Але з мене такий красномовець,
11] Як із того — воївник: що на вістрі жорстокої битви
12] Зброєю можу звершити, те він — язиком на зібранні.
13] Зайве, гадаю, пеласги, про вчинки свої перед вами
14] Мову вести: ви їх бачили. Краще від нього почути.
15] Що він без свідків чинив, якщо ніч не вважати за свідка!
16] Справді великого я домагаюсь. Одначе, погляньте,
17] Хто мій суперник! Хіба ж це не скромно було б для Еанта
18] Взяти нехай навіть.берло, якщо 6 ним Улісс мав пишатись?
19] Ну а для нього й сьогоднішній спір нагородою буде:
20] Піде ні з чим, та позаздрять йому, що з Еантом змагався!
21] Я ж — коли б навіть на мужність мою лягла недовіра —
22] Був би походженням неперевершений: син Теламона,
23] Мужа, що стіни троянські здобув під рукою Геракла
24] І побережжя Колхіди торкнувсь кораблем пагасейським.
25] Батьком його був Еак, безгомінного світу володар.
26] Де еолійцю Сісіфу загрожує скеля нависла.
27] Щодо Еака, то сином своїм визнає його навіть
28] Батько всевишніх богів, тож Еант від Юпітера — третій.
29] Втім, навіть цей родовід не велику приніс би в цій справі
30] Користь, якби не ріднив мене також з Ахіллом великим:
31] Він мені брат; мені — й зброя його! Чи потомок Сісіфа,
32] Схожий, мов крапля води, на свого віроломного предка,
33] Мав би йменами чужими неславити рід Еакідів? [221]
34] Перший я зброю надів, без наказу прибув — і за це ось
35] Ще й не присуджують зброї мені! Вона, бачте, для того,
36] Хто замикав наш похід, хто не квапився, граючи дурня,
37] Йти на війну, поки викрутів тих не розкрив ще хитріший —
38] Та не на користь свою — Навпліад і нарешті не змусив
39] Страхополоха цього й хитруна до військової служби!
40] Той, хто ніякої зброї не брав, нині візьме найкращу?
41] Я ж, кому в ході війни припадали одні небезпеки,
42] Шани і братніх дарів маю бути позбавлений нині?
43] Був би правдивий той шал, чи хоча б ми повірили в нього,-
44] З нами б тоді він сюди, до фрігійських укріплень, не вибравсь,
45] Перший до вчинків лихих спонукач! І тебе, Пеантіде,
46] Не залишили б на Лемносі ми на великий свій сором!
47] Нині — йде поголос — ти, в лісовій заховавшись печері,
48] Скелі зітханнями рвеш і по праву для сина Лаерта
49] Кари благаєш — не марно, хіба що всевишніх немає!
50] Хто з нами йшов у похід, присягавсь на одну з нами зброю,
51] Хто був одним із вождів, кому лук свій і стріли несхибні
52] В спадок Геракл передав,— і голодний, і хворий сьогодні
53] Живиться м'ясом птахів, одягає їх пір'я; на них же
54] Стріли розтрачує ті, що їм суджено Трою здобути.
55] Все ж він лишився живий, бо не був за супутця Уліссу.
56] На самоті й Паламед нещасливий бажав би лишитись!
57] Жив би й тепер, а коли б і загинув, то хоч без провини!
58] Мстивий У лісе — пам ятав-бо, хто вдаваний шал його викрив! —
59] Зраду пришив Паламедові, ще й довести постарався
60] Вигадку: золото сам закопав, сам і виявив потім!
61] Так він підточував сили ахейців і смертю, й вигнанням,-
62] Як тільки міг. Так воює Улісс, так до страху схиляє!