458] Списом п'ятьох продірявив Кеней: Антімаха, Стіфела,
459] Брома, Еліма й Піракма, що замість меча мав сокиру.
460] Не пам'ятаю вже ран, лиш імення та кількість полеглих.
461] Рине, однак, одягнувшись у стягнену зброю Галеза,
462] Вбитого ним же, Латрей, величезний поставою й тілом.
463] Віку середнього був: не юнак вже, але й не похилий,
464] Силу юнацьку ще мав, хоча сивінь засіяла скроні.
465] Гордий мечем, і шоломом осяйливим, і македонським
466] Ратищем гострим, до станів обох повернувши обличчя,
467] Зброєю грізно потряс і, по колу дзвінко промчавши,
468] Так ось, хоробрий, почав, потривоживши тихе повітря:
469] "Маю й тобі потурати, Кенідо? Для мене ти завжди —
470] Жінка, а не чоловік. Чи сама вже не тямиш сьогодні,
471] Ким тебе мати на світ привела та якою ціною
472] Образ оманливий цей, чоловічий, тобі було дано?
473] Ким була зроду, згадай; що знести довелось — і за кошик,
474] Діло жіноче, сідай та покручуй собі веретенцем.
475] Війни мужчинам залиш!" А Кеней, поки так похвалявся,
476] Списом протяв йому бік, що випнутий був під час бігу,
477] В місці, де з мужем поєднувавсь кінь. Ошалівши від болю,
478] Кинун кентавр юнаку фессалійському піку в обличчя.
479] Піка ж одскочила так, мов градина — від плоскої крівлі,
480] Наче дрібний камінець — від напнутої шкіри тимпана.
481] Ближче підходить кентавр і силкується меч гостролезий
482] Пхнути Кенеєві в бік. Але меч не бере його тіла.
483] "Все ж не уникнеш сумного кінця! Полосну тебе зараз
484] Лезом, якщо притупилося вістря!" —— сказав і по боці
485] Навскіс ударив його, скільки розмаху мав у правиці.
486] Аж загуло, задзвеніло довкіл: розламавшись на кусні,
487] Випорснув меч із руки, мовби тіло було мармуровим.
488] Поки той з дива німів, що ворог — живий і здоровий,-
489] "Черга моя тепер,— мовив Кеней,— на тобі перевірю
490] Якість заліза свого!" — й по руків'я кентаврові в плечі
491] Меч смертоносний загнав, ще й рукою всередині тіла
492] Кілька разів ним крутнув, щоб поглибити ранами рану.
493] Ось налітають із криком розлогим півконі-півлюди,
494] Всі завзялись одному продірявити тіло списами.
495] Побіч, відбившись, лягають списи; ні один не лишає
496] Жодного сліду: стоїть собі гордо Кеней-елатеєць.
497] Дива такого ніхто ще не бачив. "Нечуваний сором!--
498] Вигукнув Моніх.— Йому одному лише — мужу з дівиці! —
499] Ради гуртом не дамо! Коли й муж він,— дівицями, значить,
500] Нині зробилися ми! То пощо нам тіла велетенські?
501] Сили подвійні пощо? Надаремно, виходить, природа [217]
502] В нас, наймогутніших, дві воєдино зріднила істоти!
503] Не від богині, як видно, пішли ми й не від Іксіона,
504] Що, на могутність свою уповаючи, й вишню Юнону
505] Брався звести. Ну а ми — півмужчині в бою уступаєм!
506] Скелі й колоди на нього навалюйте, гори зсувайте,
507] В хід пустімо й ліси, щоб цупку з нього вирвати душу!
508] Горло хай ліс пригнітить: від ваги, невразливий, хай згине!"
509] Мовивши, дуба вхопив, що з корінням колись його вирвав
510] Австр ошалілий, і ним у безстрашного ворога кинув.
511] Приклад подав недарма: не минуло й хвилини, як Отрій
512] Голий, без лісу лишивсь, Пеліон — без глибокої тіні.
513] З-під величезного стосу дерев увільнитися хоче
514] Гнівний Кеней, вивертається, двигає, дужий, на плечах
515] Цілі ліси; але стіс виростав і вкривав поступово
516] Голову й рот. І нарешті, не маючи змоги й дихнути,
517] Він омлівати почав. Час од часу на вільне повітря
518] Вирватись пробував ще, та не міг — тільки рухавсь на ньому
519] Щойно повалений ліс. Так і схили високої Іди —
520] Ось перед нами вона — колихаються при землетрусі.
521] Та не відомий кінець: запевняють одні, що в глибини
522] Тартару тіло ввійшло під навалою цілого лісу.
523] З цим не годивсь Ампікід: він помітив, що птах жовтокрилий
524] Злинув з-під купи дерев і в прозорім повітрі розтанув.
525] Я тоді теж того птаха побачив уперше й востаннє.
526] От спостеріг його Мопс, коли той, озираючи табір,
527] М'яко лягав на крило й переповнював клекотом небо,
528] й так, і душею, й очима його проводжаючи, мовив:
529] "Щирі вітання тобі, наша гордосте, славо лапі ті в,
530] Мужу хоробрий, що в дивного птаха тепер обернувся!"
531] Вірою кожен і гнівом пойнявся: усіх-бо вразило
532] Те, що на нього лише одного завзялось ціле військо.
533] Доти давали ми волю мечам, поки з лютих кентаврів
534] Жменька лишилась, та й ті поховались у темряві ночі".
535] Тим закінчив свою оповідь Нестор про те, як лапіти
536] Верх у тій битві взяли. Тлеполему проте заболіло,
537] Що про Геракла не згадано й словом; тому, не змовчавши,
538] Каже таке: "Вельми дивно мені, що Гераклову славу,
539] Старче, мовчанкою ти обійшов! А мій батько, бувало,
540] Сам повідати любив, як істот подолав хмарородних".
541] Сумно пілосець на те: "А чи варто пригадувать давні
542] Лиха й біду, що її затягла вже років поволока,-
543] Те, як я батька твого не злюбив, потерпівши од нього?
544] Невірогідне він звершував справді; заслуги Алкіда
545] Славить весь світ, але я... заперечити б їх намагався.
546] Ні Деїфоба, ні Полідаманта, ні Гектора навіть
547] Не вихваляємо ж ми,— та чи хто свого ворога хвалить?
548] Хто ж, як не славний твій батько, з землею зрівняв оборонні [218]
549] Стіни Мессени? А хто неповинні Еліду і Пілос
550] Розруйнував? Хто з мечем і вогнем до моєї оселі
551] Грубо ввірвавсь? Не кажу вже про інших, полеглих од нього.
552] Нас у Нелея дванадцять було — сини, як соколи —
553] Всіх, окрім мене, твій батько згубив; один я лишився.
554] Втім, це й не диво, що всіх він долав; одне тут є чудо:
555] Перікліменова смерть. Будь-якого він міг набувати
556] Вигляду й знову ставати собою. Таку йому здатність
557] Дав моревладний Нептуп — зачинатель роду Нелея.
558] Ким тільки той не ставав, щоб не датись Алкідові в руки!
559] Врешті, в орла обернувся, що в небі стрімкі блискавиці
560] Носить у кігтях кривих, полюбившись отцеві безсмертних.
561] Сили набувши орлиної,— кігтями, крилами, дзьобом
562] Дряпати, бити, клювати почав він обличчя Геракла.
563] Та тірінфієць напнув проти нього свій лук непохибний
564] І, поки птах, у підхмар я злетівши, повис нерухомо,
565] Вцілив стрілою туди, де крило прилягає до тіла.
566] Рана була незначна. Та залізом підсічені м язи
567] Слабнуть. Ні поруху в них, ані сили до лету немає.
568] Вже не опертись йому на повітря крилом онімілим —
569] Каменем падає вниз, а стріла, що заледве трималась,
570] Тільки-но впав — од самої ваги його тіла проникла
571] Глибоко в бік, а пробилась ліворуч, уже через горло.
572] Досі ще дивно тобі, що діянь твого батька, Геракла,
573] Я не вславляю, прекрасний проводарю суден родоських?
574] Як за братів одімщуся, коли не мовчатиму вперто
575] Про перемоги його? А з тобою ж я вік буду в дружбі".
576] Так закінчив Нелеїд, оповідач солодкомовний.
577] Всі ж, тільки старець замовк, осушивши повторені кухлі,
578] З лож повставали і, поки ще ніч, подались на спочинок.