356] Мовила так. А Кінір заклопотаний: що відповісти
357] Цілій юрбі женихів. Поіменно, звернувшись до Мірри,
358] Перераховує їх, щоб од неї почуть її вибір.
359] Мірра спочатку мовчить і, не зводячи погляду з батька,
360] Жаром палає; гаряча сльоза їй зволожила очі.
361] "Он яка доня моя,-здивувався Кінір,— соромлива".
362] Каже: "Не плач!" І цілує в уста, й витирає їй сльози.
363] Мірра ще дужче горить. На питання, кого б побажала [180]
364] Мужем назвати,— "Подібного,— мовить,— обличчям до тебе".
365] Той, не подумавши, ще й похвалив: "Поважай так постійно,
366] Донечко, батька свого!" Про повагу до батька почувши,
367] Зблідла, свідома своєї провини, похнюпилась діва.
368] Час опівнічний минав. Одігнав і турботи, й утому
369] Сон. Та Кініра дочка невгамовним, що душу з їдає,
370] Все ще палає вогнем, од бажання шаліючи знову.
371] То в безнадію впада, то кріпиться; то сором, то пристрасть
372] Мучать її, не збагне, що робити. Як сосна могутня
373] На вирішальний чекає удар і не знає, куди їй
374] Впасти, й стоїть, завагавшись, погрозлива з кожного боку,
375] Так от і Мірра: поцілена в серце, скеровує думку
376] В різні боки водночас, рівноваги зловити не може.
377] В смерті вона від жаги порятунку й спочинку шукає.
378] Смерть її вабить. Чимшвидше їй хочеться шию дівочу
379] Взяти в петлю. На одвірку свій пояс вузлом зав язала.
380] "Милий Кініре, прощай! Але знай: через тебе я гину!"
381] Мовила й зашморгом горло бліде почала затягати.
382] Схлипи й неясні слова годувальниця, кажуть, почула,
383] Що вихованки своєї поріг пильнувала дбайливо.
384] Тут же на ноги тремтливі зметнулася; вбігши в кімнату,
385] Бачить: готується смерть — і б є себе в груди старенька,
386] Зойкнувши, й одяг у розпачі рве і, здійнявши їй з шиї,
387] Геть одкидає петлю, і тоді бере Мірру в обійми,
388] Плаче й розпитує, що на ту стежку її спрямувало.
389] Дівчина мовчки стоїть, від землі не відводячи зору.
390] Жаль їй, що так по-дурному зірвалася спроба померти.
391] Молить стара своїм сивим волоссям, оголює груди
392] Висохлі, молить колискою й покорг.ом першим, солодким,
393] Щоб свою тугу їй звірила. Дівчина ж тільки зітхає
394] І відвертає лице. Але та, щоб свого домогтися,
395] їй обіцяє не тільки мовчанку: "Довіришся,— каже,-
396] То й посприяю тобі, хоч стара вже, не згірш молодої.
397] Може, пройняв тебе шал — пошепчу, заварю тобі зілля.
398] Може, зурочена ти — ворожильним обрядом очищу.
399] Може, гнівляться боги — їх молитвою можна власкавить.
400] Що ж могло трапитись ще? Процвітає твій дім, і достаток
401] Не покидає його. Ще живуть твої батько та мати!"
402] Мірра здригнулась, почувши про батька; з грудей мимоволі
403] Вирвався стогін тяжкий. Але няня й тоді ще нічого
404] Не запідозрила. "Мабуть, закохана",— думка майнула.
405] Правду дізнатися хоче будь-що; до старечого лона
406] Горне заплакану, слізно блага, щоб у горі своєму
407] Звірилась. Не випускаючи Мірри з обіймів старечих,
408] Каже їй: "Мабуть, кохаєш когось. Не хвилюйсь: помічною
409] Буду й у цьому тобі. Ні про що й здогадатись не зможе
410] Батенько твій". На те слово од няні вона відсахнулась, [181]
411] Мов божевільна, й припавши до ложа: "Облиш мене,— каже,-
412] Згляньсь!" А що й далі старенька вивідує: "Годі! — гукнула,-
413] Ятрити рану мою! Докопатись до злочину хочеш?"
414] До вихованки своєї простягує няня, жахнувшись,
415] Руки, тремтливі од немочі й страху; до ніг їй упавшу
416] То примовляє ласкаво, то кидає оком на зашморг,-
417] Руки на себе, мовляв, накладу, якщо біль свій від мене
418] Ти затаїш. Якщо звіриться їй — помогти обіцяє.
419] Дівчина очі насилу звела, і старенькій на груди
420] Сльози рясні пролились. І вже декілька раз на півслові
421] Сором уста їй змикав. Затуливши лице, вона врешті
422] Мовить: "Яка ж моя мати щаслива своїм чоловіком!"
423] Тяжко потому зітхнулося їй. А в старенької няні
424] Наче мороз перебіг поза спиною, в кості проникнув;
425] Дибом їй стало на всій голові посивіле волосся.
426] Довго вмовляє її найжахливішу вибити з серця
427] Пристрасть. А та, хоча знає, що слід саме так учинити,
428] Смерті жадає одно, якщо милим не буде втішатись.
429] Няня ж на те: "Не вмирай, будеш мати свого..." — не посміла
430] Мовити "батька", й присягою скріплює цю обіцянку.
431] Свято Церери подружні жінки святкували щорічне.
432] Всі вони в білий, мов сніг, у цей день споряджаючись одяг,
433] Перші плоди їй несуть, з колосків посплітавши віночки.
434] Дев'ять ночей у ту пору своїх чоловіків до себе
435] Не допускають жінки. Кенхреїда в числі шанувальниць
436] Участь у святі так само взяла, володаря дружина.
437] Тож, поки вільним було від жони повноправної ложе,
438] Няня Кініра сп янілим найшла, й, на біду розторопна,
439] Під неправдивим ім'ям про любов сповіщає правдиву.
440] "Гарна з лиця",— додає. Коли віком її поцікавивсь,
441] Каже: "Ровесниця Мірри". "Приводь же!" — Кінір заохотивсь.
442] Та, лиш додому прийшла,— "Порадій, вихованко! —гукнула,-
443] Наша взяла!" Але повної радості діва злощасна
444] Не відчувала: щось наче гнітило її й одночасно
445] Втісі радіє п'янкій — ось такий бува розлад душевний!
446] Час наставав, коли все затихає. Боот у ту пору
447] Серед Тріонів свій Віз повертав уже, дишло скосивши.
448] Мірра на злочин іде. Золотавий із неба тікає
449] Місяць. У скопищі хмар мерехтливі зірки поховались.
450] Ніч залягла без вогнів. Ти лице своє перший, Ікаре,
451] Скрив. А тоді й шанувальниця батька свого — Ерігона.
452] Тричі спіткнулася Мірра, йдучи; по дорозі їй тричі
453] Пугач пугукнув сумний, та її не лякають знамення:
454] Йде-таки в ніч, а вона, непроглядна, притуплює сором.
455] Няню стареньку за руку взяла однією рукою,
456] Другою — в пітьмі намацує шлях. Ось і східці до спальні.
457] Вже до дверей підійшла, вже всередину входить, а далі — [182]
458] Ноги немов підкосилися в неї; на зблідлім обличчі —
459] Ані кровинки: де й звага поділась? Що ближче до ложа —
460] Більший бере її жах. Тій затії сама вже не рада,
461] Хоче звідсіль утекти, поки темно й ніхто не побачив,
462] Та відступать їй стара не дає; до високого ложа
463] Мірру насильно веде і, вручаючи,— "Ось тобі,— каже,-
464] Дівчинка гарна, Кініре!" Й ганебним зв'язком їх єднає.
465] От і прийняв свою плоть на постіль соромітницьку батько.
466] Сором дівочий і страх заспокоює словом ласкавим.
467] Певно, дочкою її, відповідно до віку, йменує.
468] "Батьку",— сказала й вона, й те звертання поглибило злочин.
469] Повною батьківську спальню лишає: в осквернене лоно
470] Злочину плід прийняла, нечестиве виношує сім'я.
471] Другої ночі подвоївся гріх. І далі — без ліку.
472] Врешті, дізнатись Кінір захотів, з ким провів у коханні
473] Стільки ночей. Принесли смолоскип — і, жахнувшись, побачив
474] І лиходійство, й дочку. Занімівши з великого болю,
475] З піхов, що висіли побіч, вихоплює меч свій блискучий,-
476] Ніч доокіл нависала сліпа, й лиш тому пощастило
477] Міррі з душею втекти. По широких полях находившись,
478] Пальми арабів і ниви панхайські навік покидає.
479] Дев'ять разів заокруглювавсь, роги змикаючи, місяць —
480] І на Сабейській землі прилягла, натомившись до краю.
481] Ледве тягар свій несла. Вже й не знала, про що їй благати.
482] Жити не маючи сил, а померти — не маючи зваги,
483] Руки до неба звела: "О боги, якщо ті, хто розкаявсь,
484] Ласку ще мають у вас,— на сумну заслужила я кару,
485] Що не кажи. Щоб живою, однак, я живих не ганьбила,
486] Мертвою — мертвих, з обох володінь проженіть безталанну:
487] Перемінивши мене, відмовте в житті мені й смерті!"
488] Хтось із безсмертних таки змилостививсь. Останнє благання
489] Часто схиляє богів: ще говорить, а вже її стопи
490] В землю вростать почали, вже поповз, розщепляючи нігті,
491] Корінь кривий — деревини стрункої надійна опора.
492] Стовбуром стали кістки, й тільки мозок у них залишився.
493] Кров замінилась у сік, а руки — в галуззя розлоге,
494] Пальці — в малі гілочки, покривається шкіра корою.
495] Дерево ж далі росте; обважнілий живіт охопило,
496] Вже до грудей підповзло, вже й до шиї, цупке, підступає.
497] "Задеревіти б скоріш!" — не втерпіла вона, й за хвилину
498] Голову в плечі, в кору поринаючи ціла, ввібрала.
499] Все ж, хоч вона й відчуття свої мусила втратити з тілом,-
500] Плаче весь час, і спливають по стовбуру сльози гарячі.
501] Слави й слізьми зажила: з-під кори випливаючи, краплі
502] Ймення її бережуть, і воно не затреться ніколи.