84] Трапилось так, що в цей день Есонід, як ніколи ще досі,
85] Вродою сяяв: усяк оправдав би закохану в нього.
86] Дивиться, й диво бере її: так, наче вперше сьогодні
87] Бачить обличчя його. Видається шаленій, що й справді —
88] Бог перед нею, і спраглих очей відвернути не може.
89] Ще як розмову завів, їй правицю подавши, й ласкаво
90] По допомогу звернувсь мандрівець, обіцяючи стати
91] Мужем її,— у сльозах йому ось що сказала Медея:
92] "Бачу, на що нині йду. Та не те, що не відаю правди,
93] Губить мене, а любов. Урятує життя тобі, гостю,
94] Дар мій, але присягнися цим гаєм священним, що в ньому
95] Править обряд свій богиня трилика, й майбутнього тестя
96] Батьком, що світ озирає довкіл і ділами своїми,
97] Й тим, задля чого життям своїм важиш".— Ясон присягає.
98] Вірить Медея, і вже він узяв чарівне в неї зілля,
99] Вивідав силу його й задоволений в дім повернувся.
100] Зранку наступного дня, лиш Аврора зірки погасила,
101] Став напливати народ на священне Мавортове поле,
102] Пагорби всі обліпив. Посередині — владар на троні
103] Пурпуром сяє; в руці його — берло слонової кості.
104] Вже в міднорогих биків через їх адамантові ніздрі
105] Струменем вирвавсь вогонь — і зелені, в росинках ще, трави
106] Никнуть, рудіють під ним. Так сичить у печі, заклубившись,
107] Полум'я. Так червоніють цеглини й дедалі палкішим
108] Жаром виповнюють піч, коли їх окропити водою.
109] Так от, шукаючи виходу, в грудях биків, у гортані
110] Хижий вогонь клекотить. Та хоробрий нащадок Есона
111] Йде їм назустріч. Вони ж віддаля повернули до нього
112] Морди жахливі й залізом блискучим закінчені роги.
113] Землю копитом роздвоєним б ють, підійнявши пилюку.
114] Димом і риком страшним, наче громом, виповнюють поле.
115] Острах мінійців обняв. А Ясон приступає безпечно
116] До вогнедишних биків (аж таку мало силу те зілля!).
117] Ось він підгруддя обвислі правицею гладить і сміло
118] Гонить биків під ярмо-вони тягнуть, покірні, важкого
119] Плуга і твердь, у котру ще леміш не заглиблювавсь, орють.
120] Колхів — диво бере, а Ясона мінійці вітають,
121] Криком його підбадьорюють. Ось він виймає з шолома
122] Мідного змієві зуби й у зорану землю їх сипле.
123] М'якне насіння в ріллі. На отруті настояні, пнуться
124] Проростом — людом небаченим — щойно засіяні зуби.
125] Як немовля, що в нутрі материнському спершу приймає
126] Вигляд людини, збиваючись там поступово докупи,
127] Й щойно дозрівши, на спільне для всіх виринає повітря, [118]
128] Так і вони, коли в лоні земному засів поступово
129] Схожим зробивсь на людей, з отяжілої ниви постали,
130] Й дивнеє диво: в цю ж таки мить узялися за зброю!
131] Тільки-но вгледіли їх, що списи вже націлили гострі
132] В бік юнака гемонійського, серце прошити готові,
133] Духом од жаху тоді й головою поникли пеласги.
134] Страх охопив навіть ту, що безпеку йому запевняла:
135] Стільки нараз ворогів одного лиш Ясона тіснило!
136] Зблідла й схилилась раптово, і в жилах їй кров охолола.
137] Щоб не забракло, проте, чудодійної міцності в травах,
138] Шепче закляття й уміння своє виявляє таємне.
139] В гущу напасників камінь великий метнувши тим часом,
140] Бій поміж них зав'язав, одвернув їхню зброю од себе.
141] Ран завдають один одному, гинуть брати земнородні,
142] Від міжусобного гинуть меча. Стрепенулись ахейці,
143] Кожен в обійми міцні намагається взяти Ясона.
144] Прагнула й ти переможця обняти, шалена Медеє,
145] Та не зробила цього: про ім'я своє добре подбала.
146] Сором утримав тебе. Пригорнула б, якби не той сором.
147] Тільки в душі (це дозволено всім!) ти радієш бурхливо,
148] Вдячна закляттям своїм і богам, що створили закляття.
149] Ще залишилося зіллям приспать невсипущого змія.
150] Гребенем він вирізнявсь, триязикий, з кривими зубами,
151] Жах розсівав навкруги-злотосяйного дерева сторож.
152] Соком летейського зілля Ясон, того змія скропивши,
153] Тричі закляття шепнув, що зсилають солодку дрімоту,
154] Втишують буйні моря та стрімливі потоки,— й на вічі
155] Вперше зійшов змію сон. А сміливець Есонів тим часом
156] Золотом заволодів. На судно своє, здобиччю гордий,
157] Ще одну здобич,— призвідницю першої,— взяв і невдовзі
158] В гавань Іолкську привіз, переможець, і руно, й дружину.
159] Там, повітавши синів, матері та батьки посивілі
160] Вдячно складають дари. На жертовнім вогні задимівся
161] Ладан. Бичка з золотими рогами Всевишнім у жертву
162] Вже принесли. У святковій юрбі лиш Есона не видно:
163] Гнуть сивочолого довгі роки, вже до смерті близький він.
164] Мовив тоді його син: "О дружино, в котрої довіку
165] Я — неоплатний боржник! Хоч усе, що лиш маю,— від тебе,
166] Хоч неймовірними справді здаються твої добродійства,
167] Все ж, коли можна (та що для заклять неможливим буває?)
168] Віку мені вкороти, щоб продовжити вік мого батька!"
169] Стримати сліз не могла, розхвильована чуйністю сина —
170] Раптом покинутий батько згадавсь їй і власна бездушність.
171] Не подала, проте, виду. "Ну що це за слово,— жахнулась,-
172] Мужу, зійшло з твоїх вуст? Чи могла б я життя твого частку
173] Так от, узявши, віддать комусь іншому? Врешті, й Геката
174] Згоди не дасть: незвичайне-бо в тебе прохання. Одначе, [119]
175] Спробую більше, ніж ти попросив, тобі дати, Ясоне.
176] Хистом своїм намагатимусь тестю примножити років
177] Не за рахунок твоїх. Помогла б лиш богиня трилика
178] Замір нечуваний цей, завітавши до мене, здійснити!"
179] Трьох бракувало ночей, щоб у місяця, круг утворивши,
180] Роги докупи зійшлись. А як тільки в високому небі
181] Повня повисла, широкі моря озираючи й землі,-
182] З дому босоніж виходить вона, розпустивши на плечах
183] Довге волосся своє, і в широкій, по п'яти сорочці
184] Непідперезана, без супровідниць у ніч безгомінну
185] Кроком непевним іде. І людей, і пернатих, і звірів
186] Спокій глибокий окрив. Не рухнуться кущі; мов поснулі,
187] Стихли верхів'я дерев, заніміло й повітря вологе.
188] Тільки зірки мерехтять. Ось до них тоді, звівши долоні,
189] Тричі вона повернулась і тричі, з потоку черпнувши,
190] Буйне волосся змочила, й потрійний із уст її злинув
191] Оклик. Торкнувшись коліном землі, почала вона: "Ноче,
192] Всіх таємниць охороннице вірна, що з місяцем ясним
193] Денне чергуєте світло з нічним! Триголова Гекато,
194] Ти, що в усіх моїх справах обізнана й радо приходиш
195] На допомогу мені! Заклинання, мистецтво чаклунське!
196] Земле, що трави ростиш чарівні й чаклунам їх даруєш!
197] Подуви неба, вітри, крутосхили, річки та озера!
198] Всі лісові, всі нічні божества — на мій голос озвіться.
199] З вашої ласки до витоків можу річки повертати,
200] Щоб дивувать береги. Розхвильоване море вспокою,
201] В тихому — хвилю зіб ю заклинаннями. Небо й очищу,
202] Небо й у хмари впов'ю. Розжену вітровії — і скличу.
203] Пащі гадюк, проказавши слова чарівні, розкриваю.
204] Камінь, що мохом поріс, і дуби вузлуваті я зрушу
205] З місця, й дрімучі ліси. Повелю — і здригаються гори,
206] Стогне земля, а з-під плит надмогильних привиддя зринають.
207] Стягую, місяцю, навіть тебе, хоч темеською міддю
208] Блиск повертаю тобі. Колісниця вогненного Сонця
209] Блідне від слова мого; від отруйного зілля — Зірниця.
210] Ви полум яних биків усмирили і зігнутим плугом
211] Шию, що досі в ярмі не була, їм додолу пригнули.
212] З вашої волі себе ж перебили мужі змієродні.
213] Ви охоронця безсонного сном подолали — і руно,
214] Сторожа перехитривши, в міста переправили грецькі.
215] Сік мені нині потрібен такий, щоб оновлену старість
216] Він до цвітіння довів, молодечі роки повернувши.
217] Сік цей дасте ви мені. Недарма ж мерехтіли сузір'я
218] І колісницю стрімку, напинаючи шию, дракони
219] Мчали сюди недарма". Й колісниця спустилася з неба.