702] Мовивши в гніві принаймні таке, розпростер над землею
703] Крила потужні Борей, розмахнувсь — і майнув суходолом
704] Подих їдкої зими; спохмурніли, запінились води.
705] Куряву збивши стовпом, по верхах за собою він тягне
706] Темну кирею, і землю січе, й непритомну від жаху
707] Горне до себе рудавим крилом Орітію кохану.
708] Далі, вже з нею, летить і жагу роздуває у леті.
709] Щойно тоді, як домчали вони до твердині кіконів,
710] Лет викрадач уповільнив, попущені віжки стягнувши.
711] Владар північний актеянку взяв там собі за дружину,
712] Й матір'ю стала вона: незадовго близнят народила.
713] Схожі на матір були вони, тільки крилаті, як батько.
714] Кажуть, однак, що на світ вони двоє без крил появились:
715] Поки русявого заросту їх підборідки не знали,
716] Поти й були ті хлоп'ята безкрилими — Зет і Калаїд.
717] Та, як лише по боках у них виросли крильця і пір ям,
718] Як у птахів, поросли,— зажовтів тоді й заріст на лицях.
719] Потім, коли за дитинством услід наступило юнацтво,
720] Через незвідане море з мінійцями разом пустились
721] Першим своїм кораблем по ясне, променистеє руно.
КНИГА СЬОМА
1] Море судном пагасейським уже борознили мінійці.
2] Скоро й Фінея побачили. В пітьмі очей своїх вічній
3] Віку старий доживав у нестачах; синам Аквілона
4] Птиць-півжінок відігнати вдалось од злощасного старця.
5] Досить усі вони вкупі з Ясоном, вождем, набідились,
6] Поки мулкий прудководого Фасіса вгледіли берег.
7] До владаря приступили відразу по Фріксове руно,
8] Й він їм нечувані виклав умови — труди непомірні.
9] В серці Еета доньки спалахнуло тим часом кохання.
10] Довго з собою вела боротьбу, та коли пригасити
11] Розум жаги не здолав,— "Опираєшся марно, Медеє,-
12] Мовила,— певно, вмішався тут бог, і було б мені справді
13] Дивно, якби це не був саме той, що керує любов ю.
14] Ось чому батьків наказ мені видався надто суворим.
15] (Втім, він і є такий!) Але чому так боюсь, щоб не згинув
16] Той, кого щойно побачила? Звідки закрався неспокій?
17] Вибий, якщо на це вистачить сил, із дівочого серця,
18] О нещаслива, той жар! Чи собі я добра б не бажала?
19] Сила незнана гнітить мене: розум одне мені радить,
20] Іншого — серце жада. Що добром є — і бачу, і знаю,
21] Та до лихого хилюсь. Чи не гріх тобі, владаря дочко,
22] Липнути до чужака, зазіхати на ложе чужинне?
23] Втіху дала б тобі й наша земля. Хай вирішує небо,
24] Жити Ясону чи ні. А благати за нього всевишніх
25] Ти й без кохання б могла; не такий він, до речі, злочинець.
26] Хто б не розчулився віком Ясона, високістю роду,
27] Мужністю? Нелюд хіба. Та й без того, кого б не привабив
28] Сам його погляд ясний? Він одразу й запав мені в душу.
29] Кину в біді юнака — його спалять бики вогнедишні,
30] Воїни в битві зітруть, що їх сам він засіє, чи, врешті,
31] Здобиччю стане для лютого, спраглого крові дракона.
32] Це допустивши, підтверджу сама, що кривава тигриця —
33] Мати моя, що не серце у мене, а камінь, залізо. [116]
34] Чом би не глянуть, однак, на загибель його й спогляданням
35] Не осквернити очей і биків не нагнати на нього,
36] й тих дикунів, що зросли із землі, й невсипущого змія?
37] Краще боги хай подбають про все! Хоч мені не прохати —
38] Ділом зайнятись пора... Маю зрадити батькове царство,
39] Щоб заблукалий чужак, доброту мою взявши в підмогу,
40] Потім вітрила напнув, і поплив собі морем без мене,
41] Й мужем для іншої став, а Медея щоб те не помстила?
42] Хай на таке він наважиться, іншій віддасть перевагу,-
43] Сплатить, невдячний, життям. А проте, не такого він серця,
44] Виглядом, постаттю він не такий, щоби я хвилювалась
45] Тим, що одурить мене, що забуде мою допомогу.
46] Поки що хай присягається він, хай боги те почують —
47] їх я покличу за свідків. Твій страх — без причини. Тож годі
48] Далі баритись! Довічним Ясон боржником твоїм стане.
49] Факели шлюбні запалить тобі, й у містах пеласгійських
50] Будуть тебе,-їх мужів рятівницю, жінки прославляти.
51] Значить, і брата, й сестру, й свого баЧька, й богів свого краю
52] Як і сам край свій, подавшись на вітряне море, покину?
53] Батько, щоправда, не пестить мене; не ласкава й вітчизна.
54] Брат ще малий; у сестриці — таке ж, як і в мене бажання.
55] Бог над богами — в мені. Не багато я втрачу, набуду ж —
56] Досить: ахейцям юнацтво зберігши, там буду в пошані,
57] Кращі пізнаю оселі й міста, що їх слава сягнула
58] Й наших країв, і мистецтва сторін тих, і їхні звичаї.
59] Стане моїм Есонід — і нікому нізащо на світі
60] Не відступлю його. Скажуть: "Богам вона мила й щаслива
61] За чоловіком таким!" — і зірок головою торкнуся.
62] Хай повідають, що там десь у морі зіткнутися можуть
63] Скелі, що грізна Харібда то втягне в нутро своє воду,
64] То її вихлюпне знов; що оточена дикими псами
65] Скілла-напасниця гавкає, люта, з глибин сіцілійських,-
66] Я до любові своєї однак, до Ясона, припавши,
67] Сміло пливтиму, про страх позабувши. Та вже коли й буду
68] В морі боятись чогось, то боятимусь тільки за мужа.
69] Вже й про заміжжя згадала... Красиві слова, та за ними
70] Блуд свій ховаєш, Медеє. Поглянь, до якого безчестя
71] Ти вже близька. Відсахнися ж од злочину, поки не пізно!".;
72] Мовила — й знов перед нею постали цнотливість, і чесність,
73] І до вітчизни любов. Утікать довелось Купідону.
74] Йде вона до вікових олтарів Персеїди Гекати.
75] В тінистім гаї вони посеред непрохідного лісу.
76] Вже вона знову стійка, вже відкинутий жар не діймає.
77] Та, лиш зустрівсь Есонід,— і вогонь палахкоче у грудях.
78] Лиця рум'янцем густим узялись, обдало її знову
79] Жаром. Як іскра під подувом вітру зажевріє часом,
80] Хоч непомітна, дрібна, хоч під попелом ледве що тліла, [117]
81] Й полум'ям знову стає, і вбивається в силу колишню,
82] Так і любов, що пригасла, сказати б, захиріла зовсім,-
83] Щойно Ясон появивсь,— на сам вид його знов запалала.