Метафізична поема

Страница 3 из 4

Руденко Николай

Його немає? Є сама Природа —

Живе в живому. То навіщо Бог?..

Піфагор:

Запитуєш чи стверджуєш, поете?

Поет:

Запитую.

Піфагор:

Тоді, будь ласка, слухай.

Сказати можна так: не Бог —

Природа. Але тоді, коли Природа — Бог.

Поет:

Ну, це вже гра словесна.

Піфагор:

Ні, поете.

Не гра, а істина. Бо є Монада.

Та вища сутність всіх речей і явищ,

Без котрої ні світу, ні людей.

Поет:

Відомо, Піфагоре: ти уперше

Це слово вжив. А що за ним стояло —

Того сьогодні вже ніхто не знає.

Число та Слово? Просто одиниця?

Але ж Число і Слово — це не плоть.

Якщо ж ти й простір плоттю називаєш...

Піфагор:

Не просто називаю — це реальність.

Поет:

Матерія? Реальність об'єктивна?

Піфагор:

Є сенс у цих словах — хай буде так.

Поет:

Що здатне вдіять слово проти плоті?

Граніт не можна розколоти словом.

Піфагор:

Але ж його розколює зернятко.

Плоть паростка і мертва плоть граніту —

Де їм зрівнятися у силі й моці?

А паросток, дивись, перемага.

Поет:

Ти ж сам сказав, що мертвого немає.

Тепер зненацька омертвив граніт.

Піфагор:

Це лиш порівняння. Ніщо не мертве,

Крім простору самого...

Поет:

Простір мертвий?

Та це ж матерія!

Піфагор:

У тому й суть. Цю мертву плоть живе зернятко духу

Зсередини зуміло розколоти —

Лише тоді з'явилася Монада,

Яка у центрі Всесвіту живе.

Її не гріх, поете, звати Богом.

Та є межа, є міра і для неї.

Отож вона — Природа водночас.

Бог і Природа — вічний Пан і Тео

В єдиній сутності, в Числі одному —

І через те Число стоїть над світом.

Воно переливається у Слово,

А Слово — це однаково, що Дух.

Поет:

Матерія чи дух — що з них первинне?

Піфагор:

Первинний простір. Але простір — мертвий.

Це ж бо і є ота найперша плоть,

Яку ти звик вважати пустотою.

Холодна, чорно-гаспидна безмежність.

Той моноліт, що був би безжиттєвим,

Якби у ньому не з'явилась іскра.

Якщо бажаєш — запиши рівняння.

У вас тепер є точні еталони —

Додаток до Всесвітнього Числа.

Секунда й сантиметр — земні поняття,

Але твої сучасники навчились

Розмірності Монади Світової

До видимих об'єктів прикладати.

Це лиш емпірика — Святий Вогонь,

Закований в кайдани еталонів.

Ні, я не ворог емпіричних знань.

Та їх замало для людського духу.

Тим часом мій шестикрилий дух, носій мого космічного "я", побачив спалах, що осяяв небо. А за якусь мить на чорному тлі неба з'явилася формула, написана білим полум'ям:

Fmon = .

То була Сила, що створила Всесвіт, — Сила Моносу. Або Сила Монади, що те ж саме. Понад цю Силу більшої, вищої у світі немає.

Величина G — гравітаційна стала, с — швидкість світла у вакуумі.

Досі я нічого не тямив у фізиці, не розумів і не любив формул, і головне: жодної формули не міг запам'ятати. В далекі шкільні роки вчитель фізики ледь-ледь натягував мені трійку. Але ж ці формули я запам'ятав назавжди — вони вкарбувалися в мою пам'ять, наче були випалені на скрижалях Мойсея.

Монада, яку я називаю Піфагором, вібрувала десь недалеко — її променеві вібрації нагадували звуки людського голосу.

Піфагор:

Ну, словом, тут ми маємо Монаду —

Її народження із небуття.

Перекажи це людям, котрі палко

Земне тяжіння прагнуть квантувати,

Щоб витворити фізику єдину.

Нехай квантують — хто їм заважа?

Для мене всі ці формули — умовність.

Та є реальність — променева Сила,

Що породила світ. Я по-земному

Її записую — перекажи!..

Вона та сама всюди — в електроні,

На межах Галактичної Монади

І навіть там, де думання потужне

Галактикам далеким надсилає

Із власних надр Монада Світова.

Поет:

У неї також радіус існує?

Піфагор:

У Світової? Так, це "чорна дірка".

Поет:

Виходить, "чорна дірка" є Монада?

Це ж нісенітниця. Не може бути!

Піфагор:

Не я це вигадав... Скажи, ти здатний

Розсунуть Всесвіт?

Поет:

На таке не здатний.

Піфагор:

Але ж ти розсуваєш! Бо усе,

Що має масу, — розсуває Всесвіт.

А маса є лиш там, де є Монада.

І Сила їй потрібна лиш для того,

Щоб Всесвіт розсувати.

Поет:

Щось чудне. Куди і як безмежність розсувати?

Піфагор:

Безмежність мертва, друже. А Монада

Нагадує голівку шампіньйона,

Яка асфальт собою розсуває.

На неї тисне чорний, мертвий простір.

Вона ж своєю Силою повинна

Живий Вогонь від смерті захистити.

Як він помре, тоді не буде світу.

Лишиться мертва темрява усюди.

Та світ уже ніколи не помре!

Моя рука записала іще одну формулу:

Fmon•Rmon = Mс2.

Добуток Сили Монади на радіус Монади є енергія.

Звідси можна виснувати, що гравітація — це наслідок тиснення з боку світового простору. Складається враження, що земна куля, наприклад, не володіє ні масою, ні енергією — вся її маса зосереджена в Земній Монаді, що не більша за виноградину. Зате Галактична Монада має в діаметрі триста мільярдів кілометрів — в ній можна вмістити всю Сонячну систему. Густина тут мізерна. Всі фізичні дії відбуваються на швидкості світла. Це означає, що в межах Галактичної Монади немає ні атомів, ні електронів, бо на швидкості світла вони неможливі. А що ж там є? Є Плазма, що Мислить, Живий Вогонь. Велетенський Мозок нашої Галактики. Саме звідси я й чув голос Піфагора...

Я мимоволі перехрестився. Це помітила та, що була моєю дружиною. Літфондівський психіатр не забарився. Про те, що я писав якісь формули й хрестився (отже, психічно хворий!), потім з'явиться власноручне свідчення навіть у моїй "кримінальній" справі. Правду кажучи, мій "кримінал" починався саме в оцих формулах.

4. Вихід із нірвани

Яка енергія! Яка в душі могутність!

Чому в мені живе це відчуття?

А чи космічних думань самобутність

Когось привабить за мого життя?

І серце часом краяла зневіра:

Начальство вбивчу присилає вість —

Мов то були страшні обійми звіра,

Що має знак: 666.

Я вже не знав, що сталося зі мною:

Чув голос Піфагора чи не чув?

Здавався сам собі його луною:

Ось вивільнюсь від тіла й полечу.

Та не летів — лише собі на горе

Ледь не потрапив у лікарню ту,

В якій живуть Ісуси й Піфагори

В епоху недовірливу й круту.

Мені було ясно: від гравітації чекають того, чого в ній немає, але не бачать того, що в ній є. Поки що мало хто усвідомлює, що в проблемі тяжіння значно більше метафізичного, ніж фізичного. Ось, наприклад, як можна записати закон всесвітнього тяжіння:

F = .

Тут r1, та r2 — радіуси Монад. F — Сила Монади, R — відстань між Монадами. Поміж цими записами і записом Ньютона можна поставити знак рівності. Але ж у моєму записі немає речовинних мас — є тільки сили й радіуси. Отже, зникає облудна видимість, котра була абсолютизована — і через те завдала людському мисленню дуже великої шкоди. На авансцену виступає сутність: тільки простір і Сила — більше нічого! Все інше (передусім самі тіла) — комплекси відчуттів. Метафізика, що виростає на ґрунті фізики! Сьогодні люблять казати про стики наук. Оце ж і є стик — в найбільшому, в найголовнішому! Стик фізичного й метафізичного... Або такий приклад. Нещодавно з'ясувалося, що в надрах Сонця термоядерних реакцій немає: звідти не вилітають нейтрино. Та чому ж Сонце світить? Чому світять зорі?