Все-таки важко втриматися від спокуси проковтнути жменьку снотворного. Чому ні? Чому не спорожнити весь контейнер? Часом, дивлячись на себе в дзеркало у ванній кімпаті, вона грайливо зводила брову: "А що, коли?.. Чому б не вмерти?.." Адже її чекала лише порожня квартира.
Трималася за життя тільки через роман. Будь-що мусила написати його. Мусила вирішити поставлені там проблеми, закінчити його й відіслати завершеним.
У кожному разі, якби вона й проковтнула велику дозу спотворного і не прокинулася, все одно Гордон чи Брайсн викрили б її ще до того, як вона заснула б навіки. Обидва безперестану їй телефонували і занепокоїлися б, якби вона не відповіла. Гордон дзвонив щовечора, найчастіше з аптеки, говорив завжди винуватим голосом, так що вона почала жаліти його за слабкодухість. Чи він боявся, що вона заподіє собі смерть, залишивши записку, яка вплутала б і його в цю справу? Чи й справді він кохає її?.. Айліна запевняла його, що з нею все гаразд, що невдовзі вона збиратиметься в дорогу, так, так, вона завжди згадуватиме його з теплотою; ні, найповніше вона не писатиме, так краще. Вони розмовляли поквапно, зажурено. Години несамовитого кохання в її кабінеті вже стали минулим, невірогідною екзотикою. Часом Айліна думала: "Господи, я й справді кохаю його", а вголос підтримувала звичайну розмову — що вона робила того дня, що він робив, що робили його діти, що його дружина планувала на літо, про стосунки з Брайєном.
Отак воно, повільно згасаючи, й скінчилося; протягом останнього тижня її перебування в Детройті вони навіть не бачилися.
Брайєн теж дзвопив, зненацька. Іноді сперечався, іноді — щоб довідатись, чи вона дома, з ким бачиться. Він знав, що вона вживає наркотики, хоча не знав, у якій кількості; якби вона хоч трохи забарилася підвіяти телефонну трубку, він приїхав би негайно. Айлі-ну оживили б, розбудили б, викачуючи отруту (цим останнім чоловічим нападом на її тіло), прочищаючи її нутрощі глибокими зондами... Отож на ніч вона приймала тільки подвійну дозу снотворного разом із джином і здебільшого спала міцно, без сновидінь. Чудово, що після пілюль спиш без сновидінь. Ніяких снів. Жоднісінького. Що може бути прекрасніше за таку ніч?..
Наприкінці квітня у Брайєна виявилася якась хвороба, і його поклали до місцевої клініки, потім він полетів до матері в Освего. Через їхнього спільного приятеля з Вейнського медичного інституту Айліна довідалася, що Гордон переніс загальне нервове потрясіння та раптовий розлад печінки, викликаний недоїданням,— він навмисне голодував, звіспо, щоб досадити Айліні. А вона всі сили віддавала роману, включивши цю останню пригоду в сюжет; роман був завершений у січні тисяча дев'ятсот шістдесят восьмого року в Буффало, де вона вела семінар з мови; на початку тисяча дев'ятсот шістдесят дев'ятого року роман з'явився друком і цілковито змінив її життя.
Лаііл Майвр заявив, що ревнує її — увесь Цей гармидер, ця метушня навколо роману. Наполегливо домагався її згоди вийти за нього заміж. І ні разу не згадав, здавалося, навмисне не помічав того бентежного факту, що вона не могла відповідати на його почуття такою самою пристрастю, що її мозок борсався марно й приречено десь-інде, збуджений наркотиками чи пам'яттю про когось другого, про того, кого вона ледь пам'ятала, про листи, на які треба було дати відповідь,— від її агента і десятка інших людей, про численні запрошення виступити з доповіддю, прийняти нагороди, викладати в університеті, дати інтерв'ю; просили й вимагали у неї часу, її активної зацікавленості; немов сотня коханців термосили й смикали її тіло, залучаючи її в щось на зразок любовної гри, а вона ледве могла відповісти, па обличчі заклякла неодмінна жіноча усмішка... Ставши відомою і маючи грубі гроші, вона відчувала себе зобов'язаною бути жіночною і ґречною з усіма; даючи іптерв'ю, захоплено говорила про місце мистецтва в житті і місце краси в сучасній технологічній культурі — здається, під час чергової телепередачі на загальну мережу по нсіії країні пізно ввечері вона підкреслила трагедію дерев, понівечених хуліганами в міських парках, так само як трагедію сучасної зовнішньої політики Сполучених Штатів у В'єтнамі. Принаймні так воно вийшло. Не диво, що її не сприймали всерйоз: один з письменників у Буффало, відомий своїм більшим, ніж у Айліни, авапгардизмом, відгукнувся про неї, знизавши плечима, як про дівчину, котра "раз у раз облизує губи, щоб надати їм блиску".
Контракт на викладання в Буффало наступного року Айліна не підписала: почасти через тамтешпю політичну боротьбу, а почасти тому, що була неспокійна, збуджена, ладна кудись податися. Вона продала мер-седес і віддала для Армії порятунку 1 меблі та хатнє начиння, які Браіісн так люб'язно-байдуже залишив їй, і найняла квартиру в Нью-Йорку. Заходилася писати оповідання для модних журналів; її гладенька, витончена проза якнайкраще пасувала до фантастичних облич і тіл манекенниць, чиї фотографії з'являлися в цих журналах,— все приглушене й дещо викривлене, немов п'яною лінзою; "сама поезія галюцинацій", як сказав один рецензент про "Танець смерті". Лайл прилітав до неї майже кожного уїкенду,— решту уїкендів він проводив зі своєю "відокремленою" сім'єю. Вона кохала ііого, так, і погоджувалася вийти заміж, хоча не квапилася — правду кажучи, вона не відчувала інтересу до чоловіків взагалі, її тіло сахалося будь-якого, навіть випадкового дотику — не від страху, а від чогось на зразок цнотливої нудьги. Досить, досить уже з неї чоловіків, досить кохання, досить нарікань, досить жаги...
Невже їй лише двадцять дев'ять?
З ледь помітною зверхністю зауважувала здивування слухачів, коли підводилася для виступу. "Айліна Вільямс така молода!" Ніхто не бачив, як дрібно
1 Релігійно-благодійна організація в Англії та США.
тремтять у неї руки іі коліна, хоча дрож вже послаблений щедрою дозою. Ніхто не бачив безбарвного згустка, який вона випльовувала у ванних кімнатах готелів чи у вбиральнях фойє тих залів, де мала виступати — вона завжди виступала на запрошення з усіх кінців країни за гонорар, що коливався від п'ятисот до величезної суми в дві тисячі доларів, говорила про "сучасні напрямки в літературі" чи "сучасні звичаї в Америці" або відповідала на запитання відносно "особливостей її стилю", або читала уривки з свого останнього твору — низки оповідань, присвячених померлим письменникам, з якими вона відчувала спорідненість.