"Танець смерті". Історія відчуженої американської молоді... неймовірні викриття... самогубство... наркотики... занепад... жах... ці її а 5 доларів 98 центів".
П'ятнадцять тижнів книжка очолювала список бестселерів, друкований в "Нью-Йорк тайме".
Нерідко Гордон казав:
— Не хочу завдавати тобі прикрощів, Айліно. Боюсь запапастити тобі життя.
Айліна запевняла його, що не така вже вона й тендітна.
— Якщо Бранєи довідається, я піду, піду сама. Я житиму сама,— сказала безтурботно, легковажно, спостерігши з його похмурого обличчя, що він не відпустить її — невже і справді не відпустить?
Гордон думав про її чоловіка більше, ніж вона сама,— про "чоловіка", " яким бачився лише раз, на великій університетськії"! вечірці, але з яким поділяв жінку. Двоє чоловіків, не знайомі один з одним, ділили між собою її тіло. Айліна борсалася в тенетах хмільного здивування, міркуючи про божевілля кохати двох чоловіків... неприродність того, чого вона ніколи не могла до пуття збагнути, не могла визначити, бо все її єство повставало проти: адже з нею, здавалося б, не могло трапитися нічого подібного. Та про це свідчило її тіло, в о н о залишалося в її тілі. Його не абстрагуєш, ані збагнеш. Дивлячись на студенток, на черниць, мимоволі відзначала, що заздрісно думає про їхнє життя — таке незаплямоване й чисте, де відкрито стільки доріг, тоді як її власне життя понівечене, ускладіїене, переплутане, якимсь чином закреслене без її на те згоди. Вона ніби з'їхала з глузду.
її лекції були або нудні й прісні, або ж істеричні. Завжди надміру збуджена, вона була готова вибухнути промовою на будь-яку тему — В'єтнам, дискримінація негрів, святенництво, цензура, що кремсала студентську газету, на будь-яку тему, дрібну чи значну — та якщо кілька найзапальніших студентів цінували її, решта лише тупо мовчала, не знаючи, як це сприймати. Надвечір в затемненому кабінеті Айліна шепотіла Гордонові про свої лекції:
— Щось у мене не клеїться. Боюся, з мене кепський учитель. Заходжу в аудиторію, а руки тремтять. Другокурсників змусили слухати цей курс, і вони ненавидять мене. Я знаю, вони ненавидять мене.
Гордон гладив їй руки, цілував обличчя, її трохи піднесене обличчя, і говорив, що чув про її лекції лише добрі слова. Сам він не скаржився, хоч був посереднім викладачем, а викладав уже років п'ятнадцять.
— У тебе є кілька цікавих студентів,— казав він.— Не сумнівайся в собі, Айліно. Колеги, певно, намовляють на тебе із заздрощів.
Айліна вдячно тулилась до нього, чуючи відлуння материних слів, сказаних багато років тому, коли вона прийшла зі школи з якоюсь дрібною дитячою кривдою:
— Не зважай на людей, вони просто заздрять тобі.
То світ заздрих людей, схожих на її чоловіка, і через те ненависних та небезпечних. Ладних знищити її. Тому вона й ковтає маленькі круглі пілюлі і великі, завбільшки як ґудзик, таблетки, і жовті, рожеві, зелені капсули.
Вони мало де могли зустрічатися з Гордоном. Іноді гуляли по університетському містечку, іноді обідали в діловому районі міста, а здебільшого просто сиділи в її кабінеті й розмовляли. Айліна розповідала йому про себе, згадуючи всі ті прикрощі й радощі, про які говорила роки тому з Брайсиом, помічаючи, що наголошує на тих самих подіях і навіть змальовує їх тими ж словами. Нічого не утаювала, але жодного разу не прохопилася про наркотики — йому б це не сподобалося. Чого доброго, викликало б відразу. Як і багато інших католиків свого соціального прошарку й покоління, він був би наляканий цією жіночою слабкістю, дарма що, за власним визнанням, сам забагато пив. Коли ж Гордон помічав її очманілий вигляд, коли непокоївся з приводу її втоми ("Це через свого чоловіка ти так змарніла? Це він довів тебе до такого стану?"), вона удавала, що не розуміє. "Невже в мене такий жахливий вигляд? Я така бридка?" — починала дражнитися. У такий спосіб, напрошуючись на пестощі, відвертала його увагу, адже він належав до чоловіків, для яких важить жіноча врода,— його дружина багато років тому мала титул королеви краси в учительському коледжі в Огайо.
— Ні, ти прекрасна. Ти прекрасна,— шепотів він.
В оті похмурі зимові надвечір'я вони доводили одне одного до нестями, ніколи по-справжньому не тішачись безпекою в Айліниному кабінеті,— її сусідкою по кабінету була черниця, яка мала години зранку, але могла з'явитися будь-коли; до того ж їм завжди загрожувала ймовірність приходу прибиральниці або сторожа, котрі могли відчинити двері своїм ключем,— кошмарна ймовірність. Гордон цілував її обличчя, все тіло, вона змикала руки в нього на спині і віддавалася мелодійно, дрімотливо, немов підточена в серцевині троянда, якій мало лишилося квітнути, але червоточини зверху не видно — вона старанно прихована десь у глибині. Айліна так кохала його, що від надлишку пристрасті після ейфорії заспокійливих засобів чи вдалих, хвилюючих лекцій наморочилась голова; вона відчувала, ніби провалюється в норояснс-чу, схожу на білий суцільний мур,— у глибоко матеріальну, вивільнену суть, таємничу суть, воднораз тілесну й духовну. Знову й знову вони говорили про своє кохання, обіцяли, присягалися, урочисто повторювали ті самі слова, підсвідомо наслідуючи одне одного. Додому, в свою квартиру, Айліна приносила з собою ніжність коханця, його батьківську увагу. Певно, Брайєн відчув присутність Гордона, його вплив па неї ще задовго до розриву. Проникливим, безстороннім оком ученого він розрізнив на самому споді свідомості дружини тінь іншої особистості, владної і коханої. "Я люблю тебе, лише тебе",— присягалася Гордонові Айліна, примушуючи його повірити, що вони з Брай-єном не сплять разом. Проте казала неправду: вона так боялася Брайєна, боялася, щоб він не розгадав її таємниці, що імітувала з чоловіком кохання, яке почувала до Гордона; вона віддавалась обом, єднаючи їх у своєму тілі. Двоє чоловіків. Єднала їх у своєму тілі. Тіло відмовлялося стільки вміщати в собі. Насувалася катастрофа. Ховаючись від Брайєна, Айліна просиджувала годину, а то й довше у ванні, дивилася примруженими очима на своє синяве, змучене тіло, міркуючи, доки ще триватиме цей період її життя — знущання над її глуздом, доки ще двоє нормальних чоловіків користуватимуться її кволим тілом. "Так жінка опускається до рівня первісних істот,— думала Айліна.— Чоловіки користуються нею, а її зведено до протоплазми".