— Господи, все це застаріло на десять років: інтеграція і вся та лавочка... НАСПКН 1 і добрий старий Мартін Лютер Кінг, і вся та лавочка... неграм вона ні до чого, і я згоден з ними на всі сто! Кінг мертвий, а разом з ним і громадянські нрава — чергова кампанія середньої білої буржуазії, негри вже давно розгадали її! Я згоден з ними на всі сто!
Він ніби намагався справити враження на Айліну, не зовсім прямо дивлячись на неї, а нахилившись наперед і трохи зігнувши ноги в колінах, щоб видаватися ще молодшим. Айліна сьорбала свій напій, силкуючись приглушити тривогу, що починала опановувати її. Так, НАСПКН мертва, все воно мертве, але їй не хотілося думати про це — зрештою, вони з Брайспом уперше зустрілися на масовому мітингу на захист громадянських прав, багато років тому в Медісоні, штат Вісконсін...
— Я ще й досі не читав вашого роману,— звірився поет, скоса поглядаючи на Айліну.
Вона вибачилась і пішла шукати ванну кімнату.
Привітна пеканова друясина провела її нагору. Залишившись сама, вона ледь не виблювала, потім їй відлягло; тільки б протриматися ще кілька годин, і вона врятована. Гордона немає. Подивившись у дзеркало, з приємністю відзначила, що в неї таки симпатичний вигляд, сьогодні ввечері вона була не прекрасна, але гарненька, тендітна — для цього їй довелося чимало поморочитися: провела годину у ванній кімнаті готелю, тримаючи обличчя під парою, накладаючи в'яжучі креми, сподіваючись на краще. Побоювалась,
1 Національна асоціація сприяння прогресові кольорового населення — негритянська організація, заснована 1909 р.
що тріщини в її мозку якось будуть помітні на шкірі. Як же тоді, як же тоді?.. Адже краса до добра не доводить, вродливій жінці краса не втіха. Айліна рвучко відчинила скриньку з медикаментами, переглянула в ній усі ліки. Передусім звернула увагу на контейнери з рецептами. Ось невеличкі зелені таблетки, приписані деканові" дружині від "напруження". Напруження, чудово! Вона проковтнула дві таблетки. На іншій поличці лежали жовті капсули, такі ж, як у неї, але трохи менші; перевірила, так, у неї були по п'ять міліграмів, а ці тільки по два. Вона втратила до них інтерес. А от ще цікава біла таблетка від "напруження м'язів", приписана деканові Спріггу; прийняла одну з цих таблеток.
Не встигла безпечно дістатися до отця Гоффма-на — її підстерегла дружина одного з викладачів, рум'янощока місіс Хоніг, дуже низенька сива жінка, яка здавалася старшою за свого чоловіка і нагадувала Діда Мороза в спідниці, карликуватого й метушливого. Місіс Хоніг кортіло мати автограф на примірнику "Танцю смерті".
— Ми всі вважаємо, що ви написали просто-таки прекрасну книжку,— прожебоніла вона.
До них підійшла ще якась жінка — Айліну колись знайомили з нею, кілька років тому, але прізвище вилетіло з голови. Містер Хоніг поквапився приєднатись до них. Мова, здається, зайшла про трагедію Америки.
— Стільки молоді гине в безглуздій війні,— похитала сивою зачіскою місіс Хоніг.
— В'єтпам — це ганебна трагедія,— зажурено кивнув містер Хоніг.
Підійшла декаиова дружина, несучи тацю з сиром і печивом; кожен щось узяв, навіть Айліна, хоча сумнівалася, чи зможе проковтнути бодай шматочок. Вона все брала під сумнів. їй здавалося, що місіс Хоніг і решта гостей розмовляють про В'єтнам. Це дійсність чи знову галюцинація?
— Ви чули, минулої весни у нас убили юнака, він брав участь у демонстрації проти подій у Камбоджі,— нерішуче почала місіс Хоніг,— кажуть, поліцейський забив його палицею на смерть.
— Ні, Айдо, у нього був струс мозку, і він помер від цього вже потім,— зауважив містер Хоніг. Він обтер з губів кришки печива і сумпо подивився на Ай-ліну,— Здається, ви його знали... Бммет Норлан.
Еммет Норлан?
— Ви кажете, Еммет помер? Він помер? Помер? — різко перепитала Айліна.
До їхнього гуртка підійшов русявий поет. Так, він знав Еммета, обдарований юнак, постраждав за ідею, авжеж, йому відомо все. Айліна втупилася очима кудись убік, а він їм розповідав про Еммета. В і н був щирим другом Еммета.
В поле зору Айліни, яка випадково глянула вбік дверей, зненацька потрапив Гордон. Він входив до залу з декановою дружиною. На плечах його сірого пальта блищали сніжинки. Айліна аж здригнулася від несподіванки. Вона геть забула про Гордона. Збентежена, дивилася через усю кімнату на нього — волосся він тепер носив довше, бакенбарди теж довгі й закучерявлені, навіть мав невеличку темну шорстку борідку... Але молодо не виглядав, обличчя зморене, перекривлене.
Протягом наступної півгодини Айліна відчувала його присутність, а він — її. В минулому їм випадало переживати щось схоже, зустрічаючись на вечірках та в університетському товаристві: небезпечне, ґвалтовне відчуття цієї лише їм відомої гри, неможливість кинутися одне до одного. Айліні простягнув келих якийсь сорокарічний чоловік, запопадливий і молодечий па вигляд; священик, він замість приписаного саном убрання носив чорний нейлоновий светр і медальйон на шкіряному ремінці. Айліна не могла отямитися від здивування. Що воно робиться в світі? Колись існували три типи людей: чоловіки, жінки й попи. Тоді вона знала, як обходитися розважно з попами, котрі, незважаючи на свою належність до чоловічого роду, не таїли в собі небезпеки; тепер у неї пе залишилося колишньої впевненості. Смерть Бммета не йшла з думки. Невже поліція вбила його? Маленького Еммета? Думала про Гордона, свідома того, що він десь поблизу, в кількох метрах од неї. Думала про цих людей, які так недбало між іншим, балакали про В'єтнам, про наркотики, про смерть маленького Еммета Норлана,— ці люди,— навіть слова, що вони вживають, стають нудотними, банальними й безпечними на їхніх устах.
— Нехтування молоддю в нашій країні — справжня трагедія,— говорив пін у светрі і з медальйоном, сумовито хитаючи головою.
Айліна нишком відійшла вбік помилуватися літографією Шагала "Літня ніч". Двійко закоханих відпочивають в обіймах, та з їхніх голів розквітає кошмарний сон, заплутаний лабіринт темної бездонної крони дерев, освітлене вікно, обличчя мертвотно бліді і, можливо, трохи гротескні... Дивлячись на закоханих, відчула, що до неї наближається Гордон. Обернулася до нього, хотіла триматись невимушено. Але дрижала всім тілом. Гордон утупився у неї, і вона побачила в його очах колишню безпорадність — невже він і досі кохає її? Невже й досі вона не вільна від нього? Збентежено похопилася: