Сабатьє намагався грати на честолюбстві вченого, однак ця струна вже не вібрувала в душі Фесора.
— Тут є дещо цікавіше від газетного галасу. — І, замислившись, Фесор додав: — Ні, я не можу залишити лісу.
— Але що вас тут затримує?
— Мертва голова — той самий дивовижний метелик, якого я побачив у лісі п'ятнадцять років тому. Я думав про нього дні й ночі, шукав його всі ці роки, проте не міг знайти. Поки я його не піймаю, не піду з цього лісу.
— Та зрозумійте ж, — розсердився Сабатьє, — ви самі давно перетворились у мертву голову, вперта людино! Ну яка користь від усіх ваших відкриттів, якщо про них не знає жодна людина па землі? Яка цінність усіх ваших колекцій і знань тут, у лісі? Не сьогодні-завтра вас може з'їсти ягуар, проковтнути удав Нарешті, ви помрете природною смертю і заберете в могилу всі ці скарби. Поза суспільством, без людей ваше існування безцільне, гріш йому ціна! Наука для науки — це дурниця, нісенітниця, безглуздя! Ви повинні подумати про свій обов'язок перед суспільством, без якого ви були б безсловесною твариною!
Сабатьє говорив довго, і Фесора, певно, почали переконувати його докази. Нарешті старий вчений, похиливши голову, сказав:
— Добре, я поїду з вами. Однак тільки для того, щоб повернутися сюди на чолі добре спорядженої експедиції і закінчити свою роботу. Ми, звичайно, заберемо з собою мої колекції?
— Ну, зрозуміло, — відповів Сабатьє, подумавши: "Тільки б його витягнути звідси1!"
Дощі стали випадати частіше, і маленьке товариство почало діяльно готуватися до від'їзду.
Якось Сабатьє, тиняючись біля берега набухлої від повені ріки, звернув увагу на розкидані стовбури залізного дерева. Від стовбурів ішов міцний аромат.
— Такому дереву позаздрила б будь-яка парфюмерна фабрика! — сказав Сабатьє. — А що як з цих дерев зробити пліт?
Фесор похитав головою.
— Це дерево зіграло вже зі мною поганий жарт! — відповів він. — Воно не тримається на воді. Пліт треба робити з легкого бамбука.
Незабаром пліт був готовий. Джон спорудив на ньому просторий намет. Коли почалися дощі, всі троє переселились у намет, чекаючи відплиття. Колекції ще були в дерев'яній хатині Фесора. Мандрівники вичікували, коли проясниться небо, щоб перенести на пліт величезну кількість колекцій комах, не пошкодивши їх. Фесор дуже хвилювався і щохвилини поглядав на небо.
— Здається, прояснюється, — сказав він якось уранці.
Дощ перестав, виглянуло сонце. Ліс почав оживати.
— Так, треба скористатися годиною, — відповів Сабатьє.
Всі подалися до хатини.
Раптом Фесор голосно скрикнув і кинувся бігти, мов божевільний.
— Мої колекції! Мій дім! — кричав він.
Сабатьє й Джон рушили слідом за ним і побачили, що хисткий будиночок Фесора розвалений. Бурі й зливи останніх днів докінчили його. Біля підніжжя дерев лежала купа потерті вперемішку з висушеними комахами.
Фесор у відчаї кинувся до залишків свого житла і почав розгрібати сміття руками, вигукуючи.;
— Мої колекції! Моя праця! Моє життя!
Джон намагався відтягти старого, але він, здається, збожеволів.
— Облиште кого, нехай він трохи заспокоїться, — сказав Сабатьє, щиро схвильований горем ученого.
Набігла хмара, і зразу стало темно. Загуркотів грім, спалахнула блискавка. Вітер рвав верхівки дерев і свистів у бамбуковому гаю. Дощ знову полив як з відра. Та Фесор не помічав нічого. В його настрої настала реакція. Він сидів нерухомо, наче той маніяк, втупивши погляд у загиблі скарби.
Сабатьє насупився і, торкнувши вченого за плече, сказав:
— Ось бачите, ми своєчасно вирішили забрати вас звідси. Але не сумуйте. Ви повернетесь сюди, і тоді...
— Так, так! — Фесор нарешті опам'ятався. — Треба все починати спочатку! Я повернусь!
— З добре спорядженою великою експедицією. Але нам треба поспішати. Ходімте швидше, Фесоре!
— Так, так, треба поспішати... Роботи багато. Все спочатку! Швидше ж! Ходімо!
Фесор квапив своїх супутників! Він поспішав до людей, щоб швидше повернутися в ліс. Цей ліс поневолив його душу, став йото стихією, його манією.
Вони прийшли на річку саме вчасно. Вода, що раптово прибула, вже піднімала пліт.
Фесор схопив жердину і потав відштовхуватись.
— Не робіть цього! — гримнув на нього Джон. — Ви можете загнати гострі кінці плоту в мул. Вода сама підніме пліт. Майте терпіння!
Фесор покірно поклав жердину і знову замовк, втупивши похмурий погляд у каламутну воду. Повз нього, як і багато років тому, несло стовбури дерев, трупи тварин, пальми. Та він, вдавалося, нічого не помічав. Тільки одного разу в його очах спалахнула думка.
Мандрівники побачили видовище, яке могло повернути до рівноваги навіть напівбожевільного Фесора...
По річці мимо лих поволі плив острів з десятком пальм і папороті. Величезні орхідеї схилялись до самої води. У вітах пальм стрибали і неспокійно кричали мавпи.
— Плавучий острів! Невже це не міраж? — вигукнув здивований Сабатьє.
— Повідь змиває цілі гаї дерев, — відповів Фесор таким тоном, немов читав лекцію в університеті. — Буває, що такі острови випливають у море далеко від берега, і їх довго носять хвилі; переплетені корінням, дерева довго не розпадаються. Багато мореплавців зустрічали в океані такі плавучі острови. Тут нема нічого... — Він обірвав фразу на півслові й заглибився в свої думки, раптово забувши про острів.
— От на такому острові поплавати б! — сказав Сабатьє.
— Індіанці інколи запливають на таких мандрівних островах дуже далеко, — відповів Джон. — Пам'ятаю, у дитинстві я сам вирушав у такі мандри.
Пліт дуже хитнувся, і його підхопила течія.
— Нарешті! — ожив Фесор. — Швидше б, швидше! Стільки роботи!.. — І він знову замовк, низько схиливши голову.
Джон подивився на Фесора, потім на Сабатьє і тихо промовив:
— Мабуть, нам не треба було брати з собою старого. Дивіться, він зовсім збожеволів.
— Нічого, відійде. Не могли ж ми залишити його в лісі!
* * *
— Дивна історія! — сказав французький консул у Ріо-де-Жанейро, коли Сабатьє скінчив свою розповідь.
Потім консул відчинив шафу, порився в старих газетах, акуратно складених у стоси, витяг пожовклий номер і подав Сабатьє.
— Ось погляньте.
Сабатьє розгорнув газету від 12 жовтня 1912 року. На третій сторінці була вміщена замітка про загибель у лісах Бразілії французького вченого Мореля, написана одним з його супутників по експедиції. До статті був доданий портрет людини в окулярах, з гладенько поголеним обличчям.