— Ні, не те, — промовив я, анітрохи не завдаючись метою суперечити. — Це монгольське "Шахнаме"[198]: Іскандер посилає в бій залізних вершників на залізних конях, яким залив усередину нафту, підпалив, і тепер з їхніх ніздрів виривається і, ніби в світильнику, палахкотить вогонь.
Ми розглядали зображення полум'яної залізної раті, яке монголи запозичили в китайців.
— Джезмі-ага, — озвався я. — Двадцять п'ять років тому ми в "Селімнаме"[199] змалювали дари перського посольства, що привезло книгу шаха Тахмаспа… Де це знайти?
Карлик миттю знайшов "Селімнаме", приніс і поклав переді мною. В ній було зображено дари послів покійному султанові Селіму, а внизу на кожній сторінці — їхні короткі письмові описи, в один рядок; перечитуючи написи, мої очі самі по собі знайшли примітку, про яку я давно забув, ніби не вірячи в її зміст:
Золота голка до султана з бірюзовою булавкою, інкрустованою перламутром — нею отемнив себе майстер над майстрами древній маляр Ґерата Бехзат.
Я запитав карлика, де саме він знайшов "Селімнаме". В запиленій темряві скарбниці ми пройшли поміж скринь, шаф, груд оксамиту й килимів і піднялися вгору петлястими сходами. Наші тіні то меншали, то виростали, рухалися по щитах, слонових бивнях, тигрових шкурах. В одній з кімнат, теж затопленій тканинами незвичайного червоного кольору та оксамитом, біля скрині, з якої ми дістали "Шахнаме", серед різноманітних укривал, помережаних сріблом-золотом, необтесаних гранатів і кинджалів з діамантовим руків'ям я побачив деякі з коштовних дарів шаха Тахмаспа: шовковий ісфаганський килим, шахи зі слонової кістки, а зверху на цій купі добра — шкатулку для калямів. За візерунками з драконами й гіллям у китайській манері та за тим, як інкрустована перламутром, відразу було видно, що її виготовлено ще за часів Тимура.
Я відкрив скриньку — запахло трояндою; всередині лежали ледь обгорілий аркуш паперу та золота голка для султану з бірюзовою булавкою, інкрустованою перламутром. Я взяв голку, і нечутно, наче тінь, повернувся на місце.
Залишившись наодинці, я поклав голку, якою отемнив себе Бехзат, на сторінку розгорнутого "Шахнаме" й почав розглядати. Суть не в тому, що це було знаряддя, яким Бехзат себе отемнив, — для мене бачити будь-яку річ, якої торкалася геніальна рука великого майстра — означало відчувати мороз поза шкірою.
Чому шах Тахмасп послав у дар султанові Селіму разом з книгою цей страхітливий шип? Чи не тому, що шах, якого в дитинстві вчив малювати сам Бехзат, шах, який замолоду обожнював малярів, на старості став цуратися поетів і художників, а решту свого життя присвятив молитві? Чи, може, погодивсь розлучитися з дивовижною книгою, над якою десять літ працювали найвидатніші майстри? Чи він послав голку з книгою, аби кожен зрозумів, що кінцем і кончиною маляра є сліпота, на яку він добровільно себе прирікає? А може, шах натякав, що той, хто бодай раз у житті перегляне цю книгу, більше ніколи нічого не захоче бачити в реальному світі? Так колись говорили. Однак для шаха книга тоді вже не була дивовижною: як і багато інших володарів, на схилку літ він, боячись гріха, каявся в своїй молодечій любові до мініатюри.
Мені згадались оповіді, які полюбляють розказувати старі нещасливі художники, чиї мрії канули в небуття: коли рать правителя Каракоюнлу Джіхан-шаха наближалися до Шираза, легендарний головний маляр того міста Ібні Хюсам поклявся, що ніколи не малюватиме інакше, аніж звик, і велів своєму учневі випекти йому очі. Рать султана Селіма перемогла шаха Ізмаїла, військо ввійшло до Тебріза і пограбувало палац Хешт Біхішт. Коли ж вої гнали до Стамбула полонених тебрізьких художників, один з них, старий перський майстер, як повідають, дорогою сам себе отемнив, прийнявши надмірну дозу ліків, а перед тим заявив, що робить це, не лікуючись від хвороб, а через те, що не хоче малювати в стамбульському стилі. Я теж у хвилини гніву повчав своїх малярів, нагадуючи їм, що Бехзат сам себе осліпив.
А хіба немає іншого шляху? Якщо майстер потрохи, як необхідність, освоює новий напрям у живопису, то невже не має змоги врятувати від загибелі стиль свого цеху й малярів древності?
На загостреному надзвичайно тонкому кінчику голки було видно якусь чорну плямку, однак мої втомлені очі вже не розібрали: кров це чи щось інше? Я знову довго-довго, так само як і голку, з сумом розглядав у лупу якусь печальну сцену кохання. Намагавсь уявити собі, як зробив це Бехзат. Кажуть, людина стає сліпою не відразу — оксамитова темрява опускається на неї днями, місяцями так само, як на старих людей, що сліпнуть від природи.
Я зайшов у кімнату поряд, обдивився; підійшов, глянув — воно було тут — дзеркало з закрученим держаком, товстою рамкою з чорного дерева й слонової кістки; на рамці вирізьблено довгі петлясті, наче квіти, написи. Я сів і заходився розглядати в дзеркалі власні очі. Як гарно миготять вогники свічок у моїх зіницях, що шістдесят років малювали й розглядали малюнки.
"Як це зробив Бехзат?" — допитувався я в себе. Не відводив очей од дзеркала, а моя рука, наче жіноча, що звикла не задумуючись підмальовувати сурмою очі, сама намацала голку. Ніби протикаючи випуклий бік страусячого яйця, котре розмальовуватиму, я, ні хвилини не вагаючись, мужньо, спокійно, з силою ввіткнув голку в зіницю правого ока. Серце здригнулося від того, що сам бачив, як виколюю зіницю, а відчуття були мені байдужі. Всадивши голку в око на чверть пальця, я вийняв її.
Вирізьблені на рамці поетичного дзеркала бейти співали про безмежжя краси, нескінченність світла, про вічність життя.
З усмішкою на вустах я виколов собі зіницю й другого ока.
Довго сидів, навіть не поворухнувшись. Дивився на світ. На все.
Як я й думав, барви світу не померкли, вони неначе злилися воєдино, але — ледь-ледь. Я досі бачив усе довкола.
Згодом у кімнату скарбниці прослизнуло тьмяне сонячне проміння й упало на багряні, кольору крові, тканини. Головний скарбничий зі своїми людьми знову врочисто зняли печатку, відімкнули замок. Джезмі-ага взяв для нас нові горщики, свічки, мангал, свіжий хліб і сушені шовковиці, сказав, що ми не припиняємо пошуки коня з незвичними ніздрями на сторінках книжок нашого падишаха. Що є прекраснішого, аніж, споглядаючи найдивніші картини всесвіту, уявляти світ таким, яким його бачить Аллах?