Отак поступово ми й наблизилися до вотчини не всує згадуваних "царських скіфів" — панівного племені найстародавнішої праслов'янської держави. Не даремно край ще за Київської Русі називався Древлянія.
Але для вточнення координат Геррів-Древлянії слід урахувати й ще одну важливу подробицю. Коли ми шукали річку Герр на Сіверянщині, ми проминули найбільшу праву притоку Десни — Снов. Тим часом це дуже цікава річка. Давно-давно в басейні Десни жили балто-литовські племена — найближчі мовні родичі племен слов'янських. Ми не знаємо, яким діалектом розмовляли ті з них, що селились на берегах Снову, але сучасною литовською мовою "сеновіс" означає "старий". Може, саме цю річку мав на увазі й Геродот, говорячи про Герр?
І ще одна дрібничка: колись Древлянія володіла не тільки Поліссям на правому березі Дніпра, а й нинішньою територією Києва та значною частиною Лівобережжя, можливо, всім Подесенням. У такому разі не дивуймося, що на території нашої найдавнішої держави дуже популярні були річки з назвою Древня. Адже ж маємо кілька Трубежів, кілька Десен, кілька Ужів та Бугів.
То хто ж тоді скіфи й хто — гуни? Безперечно, лише різні назви одного й того самого народу на різних етапах історичного поступу. Чому ж археологи й досі не підтвердили цієї гіпотези, яка народилася не сьогодні? Нам здається, тому, що вони не шукали підтверджень. Якщо вірити наслідкам розкопок, гуни просто "випарувались", пропали, яко ті таємничі обри. Й це тільки тому, що усталилася застаріла думка, нібито гуни — північнокитайські племена. Археологи й шукають на гунських шляхах монголів або принаймні тюрків, а коли й знаходять там, де мали бути тюрки, слов'янські поховання, речі слов'янської зброї та побуту, це зовсім не асоціюється в них із поняттям азійців і не відповідає наперед загаданому.
Із скіфами вийшло навпаки. Знехтувавши висновки сучасників-самовидців, археологи шукають у Причорномор'ї слідів кочових народів і знаходять їх, навіть дуже часто. Розкопано вже чимало скіфських могил з багатим умістом реліквій кочовиків. У них шукачі вбачають підтвердження теж наперед запрограмованої гіпотези, забуваючи при цьому слова Геродота, що "скіфи ховали своїх царів у Басілеї", а не в Причорномор'ї. Знаходячи в деяких могилах цілі золоті скарби, археологи оголошують поховання "царськими". Але той дороговказ Геродота не може не тиснути на свідомість, і тоді вчені намагаються якось узгодити свої висновки з його застереженнями: визначають місце Басілеї та Геррів за річкою Конкою, назвавши її Герром. Але ж до того Герру 40 днів плавання, а до Конки — не більш як 10.
Отже, всі знайдені на Півдні України скарби не царські, а якщо й царські — то не скіфські. Ми знаємо про перебування в Причорноморських степах численних тюркських і навіть окремих іранських племен, і це факт, який не викликає сумнівів. І нічого дивного в тому немає, коли ми в могилах "скіфського часу" знаходимо поховання їхніх воєначальників і вождів. Та й чи тільки їхніх?
Скажімо, антропологічний аналіз зображень скіфів на Куль-Обській вазі може призвести до твердження, що то люди не слов'янської подоби: характерний профіль, розріз очей, одяг тощо викликають асоціації з аварами-обрами, і з черкесами, і з чорними клобуками, і з представниками якого завгодно тюркського чи іранського племені, і навіть із греками. Натомість конопаси з Нікопольського скарбу, особливо ж той, що приборкує жеребця, виказує характерні риси типового слов'янина. Й робити скидку на якусь традицію чи школу в мистецтві стародавніх карбувальників не доводиться, бо зображення на Нікопольській вазі свідчать про портретну правдоподібність зображених на ній фігур, чого не скажеш про вазу Куль-Обську: там усі на одне лице.
Прислужуються нам і подальші знахідки археологів. Згадаймо, наприклад, чудовий скарб, знайдений на розкопках "скіфського некрополя" поблизу с. Балки Запорізької області, знахідку, яку видобула експедиція Інституту археології АН УРСР під керівництвом В. І. Бідзілі. Багато вчених, у тому числі й академік Б. О. Рибаков, сказали, що цю знахідку важко переоцінити. Але вдивімося пильніше в чітку портретну характеристику зображених на вазі скіфів. Усі прийшли до висновку, що майстер IV віку старої ери викарбував на металі портрети конкретних осіб, а ці особи зовсім не схожі ні на іранців, ні на тюрків, а на наших дядьків, яких сотнями знайдеш у кожнім українськім селі. Не менш цікавим видається також багатющий скарб золотих виробів Товстої могили на Дніпропетровщині, знайдений археологом і поетом Борисом Мозолевським 1971 року.
Коли взяти до уваги все це, а так само й факт, що в генезі українського народу брали участь тюркські та інші неслов'янські племена, то мимоволі виникає вже певною мірою риторичне запитання: так хто ж були скіфи? Й хоч професор В. П. Петров не встиг дати ствердної відповіді, але він рішуче заперечив: скіфи не були іранцями. Це, на його думку, був індоєвропейський народ, споріднений із балто-слов'янами.
Згадаймо вислів Костянтина Багрянородного про наших предків, на яких греки казали скіфи та гуни, хоча самі звалися русами. За півтори тисячі років до цього імператора-історика майже тими самими словами схарактеризував їх Геродот: "Скіфи всіх племен звуть себе "cколотами", тобто "царськими". Елліни ж називають їх скіфами". Отже, маємо й самоназву скіфів: сколоти. Цим іменем себе називали засновані трьома братами-царевичами Ліпоксаєм, Гарпоксаєм та Колаксаєм племена авхати, траспії, катіари та паралати. Але ж, крім "царських" племен, були ще й племена скіфів-кочовиків, скіфів-орачів та скіфів-хліборобів.
Видатний радянський історик Б. В. Рибаков твердить: сколоти — це праслов'яни. Але хто ж тоді оті таємничі скіфи-хлібороби та скіфи-орачі? Адже вони споконвіку жили на території Правобережної України, вирощували хліб не тільки для себе, а й на потребу Еллади та інших країн, розвивали ремесла та мистецтва, про які сучасні їм греки й не мріяли. Коли оті чотири племені зараховано до слов'янських, то скіфи-орачі та скіфи-хлібороби й поготів були слов'яни. Ну, а Л. Нідерле зараховує до слов'янських ще й скіфське плем'я будинів . Якщо на території України жило колись іранське плем'я, то це були оті згадані Геродотом "скіфи-кочовики".