Дорослі тепер частіше казали, що дітям треба дати права. В деяких школах заведено стінні газети. У кількох містах влаштовано клуби для дітей. Вчителі радились, як бути, щоб учні у класі сиділи тихо, щоб їх не бити лінійкою по руках, не м'яти їм вуха, не ставити в куток. Знову дозволили продавати Мацюсеві фотографії. А за зелений прапор лише лаяли, проте в тюрму не садили. А дехто навіть подейкував, що нічого поганого не сталося б, коли б у дітей був свій король.
У місті Кікікор відбувся перший з'їзд школярів — по одному представнику від кожної школи країни. Цей з'їзд став справжнім парламентом.
Отож молодий король-інтриган побачив, що все летить шкереберть. Адже тепер він не король, а лише престолонаступник, а батько старий на все погоджується. І молодий король зібрав таких же, як він, інтриганів, і почали вони потай радитися, що робити з Мацюсем. До зграї молодого престолонаступника належали шпигун, генерал, полковник, начальник в'язниці, двоє адвокатів, дружина міністра й кілька звичайнісіньких лобуряк. Це вони й викрали Мацюся й під чужим ім'ям кинули у в'язницю.
В'язниця, в яку кинули Мацюся, була старою, зруйнованою фортецею, призначеною для найзапекліших злочинців. Тут лише двічі на рік давали каву, а то — тільки воду й чорний хліб. Ніяких прогулянок, лише важкі роботи, найчастіше підземні. Під час праці заборонялося розмовляти. За кожне слово били один раз різкою. Десять слів — десять різок, сто — сто.
Праця під землею скидалася на роботу у вугільній шахті. Довгий підземний коридор, по якому треба кошиками виносити вугілля. Але те, що винесли в одному кінці коридора, в другому інша група в'язнів знову зносила назад. Кожен в'язень бачить, що це марна робота, і працювати йому ще важче. А наглядачі підганяють батогами.
У цій в'язниці Мацюсь познайомився з найгіршими людьми, які тільки зустрічаються в світі. Нічого певного про них він не знав, бо розмовляти заборонено, але досить було глянути на їхні страшні обличчя, щоб про все здогадатися. Кожен інший на Мацюсевому місці помер би від страху, але Мацюсеві довелося стільки бачити в своєму житті, що він не боячись ходив з ними на підземні роботи.
Наглядачам у цій в'язниці платили вдвічі більше, ніж деінде. Адже важко наглядати за такими злочинцями, треба дуже пильнувати їх, та й неприємно жити вкупі з ними. Та й взагалі не дуже хто хотів йти сюди за наглядача; десь половина, мабуть, були такі, які вийшли з середовища колишніх в'язнів. І ці були найсуворіші. Вони знали всі штуки в'язнів, і не можна було перед ними заховатися ні в чому.
Так опинився Мацюсь у страшному пеклі, покинувши край зелених пальм і чудових птахів. Опинився там, де немає жодного листочка, де навколо лише чорний вугільний пил. Мацюсь, якийдихав повітрям моря й лісів, повинен був працювати в задушному підземеллі й спати в кам'яній норі на мокрій цеглі. Мацюсь, який не гірше за Клю-Клю вміє лазити по деревах, плентається тепер крок за кроком, тягнучи на ногах важкі кайдани. І замість шелесту листя чує свист батога, замість пісень канарки — найогиднішу лайку. Там він їв солодкі— банани, соковиті плоди, а тут хліб із затхлою водою.
Злочинці страшенно здивувалися, коли побачили Мацюся. Один аж не витримав:
— Скільки ти людей убив, що тебе сюди посадили?
І вже хотів Мацюсь відказати, коли інший в'язень застеріг:
— Не відповідай, малий, бо за кожне слово дістанеш різку!
— А ти не втручайся, не здохне він од кількох різок.
Виникла сварка, мало не дійшло до бійки. А наглядач записує на табличці, скільки слів сказав кожний. А оскільки точно важко полічити, то кожному додав кілька зайвих. І записав Мацюся, хоч той нічого не сказав;
Носить Мацюсь свого кошика й дивується, що той кошик такий легкий. А це в'язні замість вугілля кладуть йому куски легкого торфу і лише зверху насипають трохи вугільного дріб'язку. А в кінці коридора інші беруть у нього кошика, і, вдаючи, ніби він важкий, несуть і висипають. А якось увечері один в'язень дав Мацюсеві щось чорне в руки й сказав пошепки:
— Тільки сховай добре.
— Що це? — запитав Мацюсь.
— Цукор,— таємниче кинув в'язень.
Це була грудка цукру, але така чорна, мов сажа. Мацюсь знав, що не їстиме її, але сховав на згадку.
Коли ввечері Мацюсь прийшов до канцелярії, куди його викликали на різки, один в'язень знову тицьнув йому щось у руку: це була засушена квітка конюшини. Довго придивлявся Мацюсь, поки здогадався, що це таке. В'язні жаліли його й дарували, що хто мав найдорожче. А з канцелярії вже лунали крики тих, кого карали. Зрештою настала Мацюсева черга.
— Йди-но сюди, сучий сину! — крикнув наглядач і, схопивши Мацюся за комір, однією рукою підняв його вгору, а другою взяв ремінного батога. Замкнув двері й додав: — Як скажу тобі "кричи", то кричи: "Ой, болить!" Зрозуміло? Не битиму я тебе. Тільки пам'ятай, щоб не виказав мене. Скидай сорочку, швидко. Ну, кричи!
— Ой, болить!— зойкнув Мацюсь.
А наглядач ударив нагайкою по лавці.
— Як тебе звати, бідолахо? — і знову стьоб нагайкою по лавці.
— Ой, болить! — верещить Мацюсь.— Звати мене Мацюсь. Ой, болить, болить!
А наглядач, що вдарить по лавці, то й малює на плечах у Мацюся червоною фарбою такі великі смуги, начебто від ударів.
— Ой, болить! — горлає Мацюсь, бо знову наглядач ударив по лавці й знову намалював йому на плечах смугу червоною фарбою.
— Тепер кричи тихо, наче вже знесилів. А далі знепритомнієш. Твоє щастя, що сьогодні нема начальника, бо не завжди такі штуки вдаються. Ну, а тепер уже тихше. Заплющ очі.
Він узяв Мацюся на руки й, наче зомлілого, виносить до камери.
Ввечері начальник в'язниці перевіряв камери.
— А тут хто?
— Цей малюк, новий в'язень. Зомлів, коли його били.
— Покажись.
Скинули з Мацюся сорочку — показує він плечі при тьмяному світлі ліхтарика.
— Не зашкодить: звикне. Кайдани можна йому зняти: по втече.
Зареготав і вийшов.
— Гей, хлопче! каже Мацюсеві сусіда по камері.— Не прикидайся, адже тобі не болить.
— Ой, болить! — зойкнув Мацюсь, боячись підступів.
— Дурієш: тебе тільки розмалювали. Наглядач заборонив тобі про це казати. Але то лише для начальника. Інакше ніхто б тут і року не протягнув. Вдаються до різних фокусів. Для кволих і хворих є легкі кошики й фарба замість різок. Проте з голосу розпізнають, хто насправді кричить. Чимало ти взнаєш, як тут побудеш. За що тебе сюди кинули?