Королі миттю підхопилися, поправили корони, підсмикнули свої королівські мантії — й навтікача. Один з них намовляв інших зібратися в неділю без Пукса й порадитися на таємному засіданні, що робити далі.
— Але ж не можна на це пристати...
— А дай мені, ваша королівська величність, спокій, нічого не знаю, йду спати.
У понеділок знову сиділи королі на своїх місцях і благально дивилися на Пуксову люльку.
— Ваші королівські величності! Ми повинні вирішити, що робити, коли нам вдасться піймати Мацюся, і що робити, коли піймати Мацюся не вдасться. Ми повинні вирішити, що робити, коли схопимо Мацюся живого, і що робити, коли переконаємося в його смерті. Ми повинні, зрештою, вирішити, що робити, коли Мацюсь добровільно згодиться на мирні заходи або коли він виступить проти нас із зброєю. Куди втік Мацюсь, ми не знаємо. Коли вірити тому, що каже Дормеско, Мацюсь утік на території свого колишнього королівства. Але полковник Дормеско може помилитись. Ми маємо вирішити одне, якщо Мацюсь очолить повстання в краю молодого короля, і зовсім інакше, якщо він з'явиться серед дикунів, які оголосили війну білим королям. Нам слід пам'ятати, що з усіх чорних королів лише Бум-Друм у дружбі з нами, а з жовтих королів на нашому боці лише Кіта-Ківа. Ваші королівські величності, це ще не все. Ми маємо вирішити, що робити, коли за Мацюсем підуть проти нас діти, й що робити, коли Мацюсеві пощастить підбурити й дорослих. Ці десять пунктів ставлю на обговорення. Роблю перерву на п'ять хвилин, а потім починаю голосування, який з пунктів ви хочете поставити на сьогоднішньому засіданні першим.
Королі підхопилися з місць.
— Але ж він нас замучить!
— Живі звідси не вийдемо!
— Може, він думає тримати нас тут цілий рік?
— Я поїду: моя тітка заслабла, треба їхати.
— І я мушу їхати, бо мені мають робити операцію апендициту. Лікар дозволив бути тут лише тиждень.
Я теж дуже поспішаю — в мене син народився: ось, покажу навіть фотографію.
— Завтра весілля в моєї сестри: треба їхати, щоб не образилась.
Кожен з королів тільки й думає, як би втекти від Пукса, та коли той оголосив, що п'ять хвилин перерви минуло, зразу запала тиша.
— Хто хоче взяти слово: який з десяти пунктів поставити на обговорення першим?
Ніхто.
— Хто бере слово? Питаю вдруге.
Тиша.
— Втрете: хто хоче взяти слово? — питає лорд Пукс.
Раптом під столом, за яким відбувалися наради, щось заворушилося. Вилазить з-під столу король Мацюсь і каже:
— Я прошу слова.
Королі зблідли й мало не попадали з крісел, а лорд Пукс навіть не здригнувся, лише глянув на них і звернувся до секретарки:
— Прошу записати до протоколу присутніх короля Мацюся й збоку зазначити: дуже запізнився.
І лорд Пукс закурив люльку.
— Чи вашій королівській величності відомі пункти наших нарад?
— Звісно, я чув,— каже Мацюсь,— оскільки я живий і присутній тут, то ставлю на обговорення пункт п'ятий, в якому сказано: "Що робити, коли Мацюсь добровільно погодиться на мирні заходи?"
— Цілком слушно,— мовив лорд Пукс.
Мацюсь сів. А лорд Пукс запитав:
— Хто ще хоче взяти слово?
Якби навіть хтось із королів і хотів щось сказати, то не міг би — вони так отетеріли з несподіванки, що їм мову відібрало. Коли б вони були не королі, я сказав би одверто: "їм заціпило".
— Якщо ніхто більше слова не бере, я припиняю дискусію й переходжу до голосування. Хто за пропозицію короля Мацюся Першого Реформатора, хай піднесе вгору два пальці правої руки.
Королі піднесли пальці догори.
— Пропозицію короля Мацюся Першого схвалено одноголосно,— сказав лорд Пукс.— Прошу це запротоколювати.
Отямився нарешті молодий король, підводиться:
— Прошу слово з процедурного питання.
— Надаю слово молодому королеві.
— Я питаю, чи належить називати Мацюся королем, якщо в нього відібрали корону його ж підлеглі, а королівство він утратив у останній війні? Лорд Пукс називає Мацюся королем і ставить його нарівні з нами. Отже, прошу вирішити, чи слушно, щоб ми з Мацюсем радилися щодо дальшої долі самого Мацюся. Мацюсь наш бранець. Мацюсь утратив королівство, яке...
— Але що тут такого? — нараз перебив його король Борух.— Хіба мало королів втрачало своє королівство, а згодом знов повертало його собі? Я теж утратив королівство, але терпляче чекав дві тисячі років.
Лорд Пукс почервонів і сказав:
— Король Борух не має слова. Не можна перебивати. Молодий король ще не скінчив. Слово має молодий король.
— Мацюсь є нашим бранцем, повторюю. Його слід покарати за те, що він утік; можна покарати легше, бо він з'явився добровільно. А втім, Мацюсь тому з'явився, що знав, рано чи пізно ми його піймаємо.
— Чи ваша королівська величність скінчив? — питає лорд Пукс.
— Скінчив.
— Прошу слова,— підводиться Мацюсь.
— Король Мацюсь Реформатор має слово,— оголосив Пукс.
— Молодий король бреше, як підкуплений,— каже Мацюсь.— Корону відібрала в мене зграя розбійників, а не весь народ. Тридцятеро тхорів, які злякалися однієї бомби, не можуть позбавити короля трону. Зрештою, один з них кинувся мені до ніг, просив пробачення й знову називав королем. А ваша поліція така дурна, що я міг би ховатися ще сто років. Я скінчив.
— Хто ще хоче взяти слово? — спитав лорд Пукс.
— Я,— каже Мацюсь.
— Король Мацюсь Перший Реформатор має слово.
— Вношу пропозицію припинити засідання до завтра, аби королі могли подумати, порадитись, що їм говорити. Адже так зразу не можна.
— Так, так, припинити. Припинити засідання...
Королі посхоплювалися з місць. Всі балакають, зчинився такий крик і гармидер, що навіть лорд Пукс не може цьому зарадити.
— Відкласти! Припинити! Завтра! Хочемо подумати! Годі!
Лорд Пукс підвівся, грюкнув кулаком об стіл, випустив з люльки такий густий клуб диму, що всі затихли, проте не сіли.
— Прошу сідати.
Стоять.
— Прошу сідати,— повторює лорд Пуке, і голос його тремтить од гніву.
І сталося так, що сів Мацюсь. А коли Мацюсь сів перший, за ним посідали й інші королі.
— Ставлю на голосування останню пропозицію короля Мацюся: відкласти засідання на завтра...
— До десятої,— додав Мацюсь.
— До десятої години,— сказав лорд Пукс.— Хто погоджується, хай підніме вгору руку.
Піднесли руки всі королі, крім молодого короля та Бум-Друма.