За якусь мить директор знову вибіг на двір і крикнув:
— Панове вихователі! Через півгодини відбудеться нарада про те, як шукати Мацюся, що утік з безлюдного острова. До нас приїде багато знатних осіб. Прошу замінити дітям одяг, умити їх і повитирати їм носи. Зрозуміло: жодного зашмарканого носа. І хай одне з дівчаток подасть букет префектові поліції. Найкраще — оця маленька з ніжним обличчям. Гей, сторожі, до роботи!
І він побіг кудись.
— Де та дівчинка, що має подавати букет? — спитав один із вихователів.
— Це я,— каже Мацюсь.— Але я хлопець, а не дівчинка.
— І тобі не сором! — нагримали на Мацюся вихователі.— Коли директор сказав, що ти дівчинка, то ти дівчинка і край. За неслухняність будеш завтра без обіду.
За півгодини потому Мацюсь, одягнутий у біле платтячко з рожевим шарфом, подав префектові поліції букет квітів. Разом з префектом приїхали: начальник слідчої поліції, суддя кримінальної поліції, шеф жандармерії, дефензиви і ще з двадцятеро місцевих та іноземних шпигів.
— Панове,— взяв слово директор сирітського будинку,— я вихователь і автор наукових творів. Моє завдання стежити, щоб діти не губили носовичків, щоб не галасували й не обривали ґудзиків. І коли йдеться про розшуки дитини-втікача, я можу дати вам пораду, бо добре знаю дітей. Отже я з усією відповідальністю запевняю, що Мацюся в столиці немає. Найпевніше, він сховався в лісі, й, коли заснув, його знайшли цигани або селяни. Мацюсь ховається на селі або серед циган. Якщо Мацюся пізнали, то запевняю, що його викажуть, бо він усім дався взнаки. А якщо його не впізнали, то напевно він сам десь вигулькне. Треба лише зачекати кілька тижнів. А столиця знає Мацюся, отож тут він і п'яти хвилин не міг би ховатися.
Стоїть Мацюсь біля дверей і слухає. Це директор наказав йому стояти під дверима на випадок, коли хтось попросить склянку води або упустить щось на підлогу. А дорослі не люблять самі нахилятися по те, що впало, бо в них болять кістки.
А нарада триває — кожний говорить своє — зрештою вирішують дітей далі не тримати. Хай переночують, а завтра їх випустять. Батьки можуть принести дітям обід, бо для них тут нічого не готували. Оце й усе.
Як тільки Мацюсь, знову одягнутий у хлопчаче вбрання, вийшов на подвір'я, його оточили діти:
— Про що там говорили, що робили, чи їли щось і чи смачне було? Чи перепало що-небудь Мацюсеві від гостей? Чи не соромився він? Коли випустять в'язнів і що буде сьогодні на обід?
Звичайно, Мацюсь соромився, нічого не бачив, не чув — нічого не знає і нічого не скаже.
Діти залишили Мацюся, бо мали свої справи. Кожен намагався видурити що-небудь у в'язнів:
— Дивись, мені так треба ножика, а тобі він ні до чого.
— Слухай: дай мені дзеркальце, адже дома в тебе є краще.
— Як даси мені пенал, я розкажу тобі щось цікаве.
— Глянь: волосся в мене розсипається — дай мені цю шпильку.
Хоч не всі діти займалися обміном, проте стояли довкола, приглядалися до всього й прислухалися. Адже це було щось нове і цікаве в їхньому житті. Щодня вони тільки бігали подвір'ям або ходили парами на вулицю. А ходити парами не дуже приємно — інші діти глузують, і не можна добре оглядати вітрини крамниць.
Я забув сказати, що Мацюся переодягали в плаття директорової дочки, а потім дали хлопчаче вбрання, тільки вже не те, яке подарували йому в стрілочника. Отже, тепер Мацюсь зовсім не відрізнявся від інших дітей.
Але, зрештою, і так ніхто нічого не знав. До пізнього вечора приходили батьки з пакунками. Такого частування не пам'ятали навіть найстарші вихованці.
— Е-е-ех, весело! А завдяки кому все це?
— Хай живе король Мацюсь! — наважився крикнути хтось.
І всі діти, навіть в'язні, повторили двічі злагодженим хором: — Хай живе! Хай живе!
А Мацюсь мав велике бажання гукнути: "Хай живе полковник Дормеско!"
Розділ дев'ятий
Полковник, сам того не знаючи, прислужився Мацюсеві як найщиріший друг. Три дні після Мацюсевої втечі їде Дормеско далі, мовби нічого й не сталося. Варта стоїть у коридорі — пильнує. А Дормеско спить.
Прибули до моря. Зібрався натовп цікавих, бо всі або знали, або догадувалися, що корабель у порту чекає на Мацюся. Виносять Мацюсеву валізу, виносять другу — полковникову, виносять клітку з канаркою. Виходить полковник. П'ятеро вартових з одного боку, п'ятеро з другого.
— Де ж Мацюсь?
Люди зляться: стояли кілька годин під дощем і проґавили. Але зацікавила їх клітка з канаркою.
Комендант порту одверто запитав:
— Де Мацюсь?
— Хіба ви представник сухопутної і морської влади? — буркнув страшенно злий Дормеско.
— Так точно,— відповів комендант.
— То ви маєте наказ допомагати мені, не більше. Прошу дати човна. І як сядемо на корабель, хай зразу відчалює.
Чекає капітан корабля, дивиться на берег, дивується. Дивуються й матроси, а люди забобонні подумали, що, може, та канарка в золотій клітці і є Мацюсь. Може, зачарували королі Мацюся, а може, він ніколи й не був людиною.
Після прибуття на безлюдний острів узяв Дормеско квитанцію на те, що привіз, а сам повертається назад. Спить неспокійно,— сумління його гризе. Прикро старому служакові не виконати як слід наказу.
Його рапорт як важливий історичний документ подаю тут дослівно:
"Фортеця. Четвертий Форт Смерті. Пункт перший наказу виконано. Пункт другий наказу виконано. Пункт третій наказу виконано частково: Мацюсеві речі привіз цілими на безлюдний острів (квитанцію додаю). Пункт четвертий виконано цим рапортом. Колишній король Мацюсь дорогою втік.
П о л к о в н и к Д о р м е с к о".
Рапорт полковник Дормеско відіслав ординарцем, а сам, стомлений дорогою, вклався спати.
Подальші події можна назвати найбільшим скандалом, який тільки пам'ятає світ.
Що Дормескові загрожували розстрілом, розжалуванням, штрафним батальйоном, примусовою працею — це все дрібниці. Ні, серед самих королів зчинилося щось незвичайне. Відбувалося по три засідання вдень і одне вночі. Кожну нараду провадили в іншому місті, інколи одночасно в двох різних містах. Спершу таємно, але журналісти довідалися, що Мацюсь утік, і кинулися за королями. Поїзди мчали, як шалені. Міністри погубили валізи, церемоніймейстери — голови. Телеграфні дроти лускалися від сили-силенної телеграм. Термінові випуски газет виходили інколи о другій і о третій годині ночі, і люди в самій лише білизні, наче під час пожежі, вибігали на вулиці купувати ті газети. Кінотеатри почали демонструвати старі фільми з Мацюсем. Всюди Мацюсь і Мацюсь. Сигара — Мацюсь Перший. Цукерки — Мацюсь Перший. Горілка Мацюсівка. О лихо!